До Єзуполя, в родинну садибу Дідушицьких

Днями на Прикарпаття завітали представники знаної польської родини Дідушицьких. В обласному центрі Івано-Франківщини, високі гості довго роздивлялися історичні пам’ятки давніх часів, захоплювалися архітектурою та привітністю місцевих мешканців. Детальніше про свій візит в Україну та про знану шляхетську родину розповідає правнучка Войцеха Дідушицького, який був відомою постаттю польської, української та австрійської культури, політики, освіти та господарства, член польської національної комісії ЮНЕСКО, Малгожата Дідушицька-Зємільмска.

- Пані Малгожато, яка мета Вашого візиту в Україну?
- Він пов'язаний зі сторіччям від дня смерті мого прадіда і прапрадіда моєї братанки Домініки Це була постать енциклопедична та багатогранна. Хоча жив він у найбільших містах Європи, але його родинним маєтком, був Єзупіль, неподалік Станіславова, який він дуже любив. Наразі там, в місцевому костелі єзуїтів знаходиться його гріб, проте він у не зовсім доброму стані. Святиня, де знаходяться останки Войцеха Дідушицького, знищена часом та радянською владою. Велике щастя, що вона вже відновлюється. Зараз у Єзуполі працює група молодих археологів з Вроцлава, які хочуть відновити і костел і разом з тим, сподіваюся, й гріб мого прадіда.

- Хто приїхав з Вами?
- Нас четверо. Я, яка є правнучкою Войцеха Дідушицького, Домініка Дідушицька-Водсворт, донька мого брата Антонія. Ми обидві редагуємо спогади (pamiętniki) нашої бабці. Також з нами є особа з родини по лінії бабці Цицилія Ніденталь. Її мати, з дому Богдан, була сестриницею моєї бабці. Приїхала й наша приятелька, архітектор з Кракова.

- Що це за спогади, і яке значення вони мають для сучасності?
- У 1960-их роках наша бабця, Єва з Козєбродскіх-Дідушицька, яка була надзвичайно освіченою особою, багато написала про своє колишнє життя. І в контексті того — про цілу епоху. Завдяки своєму походженню вона перебувала в середовищі науковців, митців, журналістів. Бабця рано залишилася сиротою, виховувалася родичами, які жила біля Милятина.

Наразі через її спогади ми можемо багато дізнатися про видатних діячів Польщі позаминулого століття. Вона прищепила нам бажання пізнавати світ у його різноманітних проявах, мандрувати, спілкуватися з людьми.

На щастя, наші родичі мали таку можливість і бабця Єва побувала в майже в усіх країнах Західної Європи, а також в Індії та арабських країнах. Про екзотичні краї вона написала в своїй книжці "Від Індії до Гімалаїв". Але особливо подобалися мандрівниці околиці Львова та Карпати. Так сплав бурхливою гірською річкою вона не проміняла би на комфортну подорож.

Після Другої світової війни наша родина опинилася у Вроцлаві. І знову бабця писала. Великим драматизмом сповнені спогади про Першу та Другу світові війни, про те, як люди, які до цього часу мирно жили та не мали особливих проблем, змушені були покинути все і втікати та пристосовуватися до напівголодного існування. Також у той непростий час бабця Єва писала багато статей до газет та журналів, багато перекладала, працювала над історичними розвідками. Вона померла у 82–річному віці, в 1963 році.

- Чого, Ви, пані Малгожато, навчилися від бабці Єви?
- Вона передала мені зацікавленість світом. Не важливо настільки ти багатий, але важливо, аби кожен день приносив тобі радість та задоволення від спілкування з природою, людьми, пізнання нового.

- Чи ви вперше в Україні?
- Ні, ми вже приїжджали кілька років тому з нашою родиною з Італії. Вони також Дідушицькі, проте походять з Тлумача. Ми з приємністю згадуємо минулі візити. Так здається, що наче містечко само якось запросило нас, бо наша подорож була спонтанною. Вочевидь, родовий маєток притягує невідомою силою усіх Дідушицьких (сміється).

Нам було надзвичайно приємно, коли ми побачили, що в будинку, який збудували мої предки, зараз знаходиться обласний дитячий психоневрологічний санаторій. Нас добре зустріли в Єзуполі, ми із захопленням розмовляли з дітьми, лікарями, вихователями. На сьогодні нам цікаво, як змінилося містечко Єзупіль, що нового збудували. Хочемо також помандрувати Прикарпаттям, аби краще дізнатися про ту землю. Великою мрією є відновлення великого парку біля будинку, де зараз власне є санаторій. Ми хочемо допомогти Єзуполю. Щоправда немає конкретних планів, проте, сподіваюся, що за кілька тижнів у нас вже будуть якісь думки щодо того як саме ми можемо допомогти.

- Ви є членом польського комітету у справах ЮНЕСКО, інституції доволі визначної і поважної, чи співпрацює комітет з Україною і як?
- Звісно, що співпрацює. Для нас важливі польсько-українські проекти. Окрім того, керівником комітету є професор Єжи Клочовскі з Любліна, який керує інститутом середньо-східної Європи. А його найбільшою мрією зараз є створення польсько-українського університету. Маємо багато проектів, які тривають протягом кількох років. Це передусім спільна робота реставраторів. Щороку в Замостю ми організовуємо для них навчання. І група українських реставраторів на дуже доброму рахунку.

Також наша комісія допомагає здобути й стипендії українцям для навчання по різних напрямках. Так із 80 даних для Польщі стипендій, тридцятьма користуються українці.

Автор: Галина Плугатор, "Кур’єр Галіційський" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі