Чи потрібна Прикарпаттю Параска Хома?

За 18 років незалежності не відбулося жодної виставки Параски Хоми за межами України. В Україні — лише одна, не враховуючи Івано-Франківська. Колекції ж закордонних цінителів "наївного" малярства за час такої української байдужості роботами Параски Хоми збагатилися.

Усе відбувається щораз за подібною схемою: виснажені черговими обіцянками владними особами рідні Параски Хоми з великою довірою віддають свою долю в руки так званих "меценатів", котрі за вражаючі, на перший погляд, суми обіцяють влаштувати виставку. Як правило, з таких імпрез кілька робіт не повертаються, а грошей вистачає лише на фарби, папір і пензлі. Ще 1993 року один київський "добродій" уклав із Параскою Хомою хитромудру "угоду", оформлену від руки на звичайному аркуші паперу і забрав кілька сотень її робіт. Ні його, ні картин художниця більше не бачила.

Нині спадщиною Параски Хоми — а це тисячі картин — офіційно опікуються син Ярослав та невістка Стефанія. Ще наприкінці 80-х років минулого століття обласна влада виділила кошти, аби обладнати художниці майстерню і галерею. У селі під Івано-Франківськом, де живе син Ярослав, почали зводити будинок. Коли закінчилися гроші, родина продовжувала будівництво самотужки. Потім частину будматеріалів покрали, згодом прийшла незалежність. А будинок так і не вдалося завершити.

Параска Хома досі живе і працює в рідному Чернятині на Городенківщині. Пишу досі, бо доводилося чути й таке: "А Параска Хома що, ще жива?" або "Гарно. А хто така Параска Хома?". Може, не варто вже так дивуватися, бо навіть у її рідному районі чиновники не спромоглися поцінувати її гідно. 2007 року райрада нагородила художницю грамотою, де Параску Петрівну Хому назвали "іванівною", а коли хтось вказав на помилку, то там-таки на грамоті викреслили кульковою ручкою і виправили "незначну" неточність.

Їй 76, але малює завзято — лише торік художниця створила 120 картин.

Вони, як і попередні, поступово нищаться, бо родина не має умов для їх належного зберігання. Адже Параска Хома малює на картоні гуашшю — такі твори недовговічні, якщо їх зберігати у звичайних умовах вдома.

Або продати твори оптом (пані Стефанія каже, що вже кілька осіб звернулися за останній час до них із такою пропозицією, пропонуючи невисоку ціну) — і завершити будівництво, або з відчаєм дивитися, як вони нищаться. І перше, і друге означає втратити мистецтво народної майстрині, як мінімум для Прикарпаття, назавжди. Жоден з варіантів для близьких Параски Хоми неприйнятний. Існує, звичайно, цивілізований варіант, втілити в життя який і прагнуть діти Параски Хоми — звести галерею і майстерню на своєму обійсті в селі Загвізді, аби зберегти колекцію в родині і дати можливість майстрині хоч на схилі літ творити в нормальних умовах. До речі, за Союзу Парасці Хомі виділили персональну пенсію в розмірі 120 рублів з поміткою "пожиттєво", сьогодні вона живе на мінімальну пенсію та 200 гривень стипендії від обласної влади. Усе впирається в кошти, яких родина не має, держава не дає, а третій варіант, вкотре переконуються родичі, — як безплатний сир...

У таких ситуаціях гарантом збереження спадщини художниці, якою може пишатися кожна країна, мала б виступати держава в особі її найвищих посадовців. Параска Хома написала листа до Президента України Віктора Ющенка. Лист у Секретаріаті отримали і... переадресували до івано-Франківської ОДА, розповідають родичі. Таке ось замкнуте коло і відповідь на запитання, чи потрібен Прикарпаттю музей Параски Хоми?

Довідка: Параска Хома — член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості, лауреат Всеукраїнської премії ім. Катерини Білокур, обласної премії ім. Ярослава Лукавецького, нагороджена орденом княгині Ольги. Вона закінчила сільську восьмирічку, працювала в колгоспі і... малювала. 1968 року її талант відкрив спершу викладач Косівського училища прикладного мистецтва, де вчився син Ярослав, Юліан Савка, а відтак — і авторитетний директор Львівської національної картинної галереї Борис Возницький. Того ж року відбулася перша персональна виставка Параски Хоми у Львові. Згодом її квітами у стилі українського поетичного бароко захоплювалися в багатьох містах Союзу та за кордоном. Справжню ціну творів Параски Хоми добре знають мистецтвознавці та приватні колекціонери. Видається, що за впертим мовчанням перших і активністю других криється якась двостороння змова.

Автор: Леся ТУГАЙ,
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі