Яка група домінує нині в оточенні Ю.Тимошенко?

Нічого не затихло. Не кийком, то палицею. Бажання отримати "максимум впливу" за мінімальних вкладень і майже повної відсутності традиційних виборчих ризиків у великих гравців лише зростає. Разом із іншими кризовими виявами. Той самий БЮТ таки має намір здійснити якийсь ефектний кулуарний бліцкриг і отримати певні переваги у виборчих перегонах. Але хіба можна докоряти політичній групі через бажання будь-якими способами переграти своїх опонентів?

Утім, я не правий. Сьогодні потрібно говорити не про стратегії БЮТ, а виключно про стратегії нинішнього прем’єр-міністра. БЮТ же просто сліпо підігрує. І все. А ось сама Юлія Володимирівна діє абсолютно грамотно. Вона наполегливо шукає той єдиний "правильний спосіб", який обов'язково допоможе їй увійти в президентські апартаменти. Вона – великий політик, і тому має право робити будь-які ставки. У її діях і вчинках немає нічого такого, що кардинально відрізняло б її від інших "шукачів щастя" у великій політиці. Хіба що трохи більше жіночої чарівливості й жіночої ж цинічної двозначності. Інша річ – реальне підґрунтя поведінки певних найбільш впливових членів її найближчого оточення. Їх цікавлять лише конкретні гроші в обмін на близькість до тіла і конкретні посади в обмін на співучасть. І краще обійтися без рулетки піл назвою "повноцінні президентські вибори". Знову ж таки – хіба в цьому є щось нетрадиційне для сучасної України?

Не вдалося прямолінійно виторгувати невиборний розподіл влади і впливу й перенести президентські вибори до парламенту – можна зайти з чорного ходу. Так з’явилося нове стратегічне завдання: створити умови для обов’язкового виходу в другий тур січневих виборів лише Тимошенко і Януковича, а потім знову нав’язати партнерам/опонентам виснажливі торги за власними правилами: "Це вам у довгострокове користування, а це ми беремо під свій безумовний контроль". Ясна річ, я не стверджуватиму, що в такій ситуації є якийсь кримінал. Усі, як люблять висловлюватися наші політичні естети, "в дусі й букві України-ХХІ", – "переможець отримує право грабувати країну так, як він собі це уявляє".

Більш того, нове "торговельне завдання" має набагато витонченіший, технологічніший вигляд і здається куди більш придатним для реалізації. Залишається тільки додати, що така витончена штуковина явно не була вигадана традиційним оточенням Тимошенко. В цьому оточенні, за винятком хіба що Андрія Портнова, взагалі немає креативних самородків. Лише виконавці. Лише "голови" для публічного відтворення чужих думок. Хто ж тоді займається думами в Юлії Володимирівни? А хіба це сьогодні великий секрет?

Усі витончені конструкції й інтриги такого штибу вигадує тільки Віктор Володимирович Медведчук. Чи не єдина справжня зірка нинішнього БЮТу. Справжня тіньова зірка. І, до речі, чому ми наполегливо продовжуємо читати якісь гіпотетичні аналізи про уявні передумови політичних ситуацій, якщо насправді все банально й просто: дуже хитра і діяльна людина вирішує завдання власної політичної реінкарнації за допомогою масштабних інтриг, підпорядкування собі чи розвалу великих політичних партій і маніпуляції президентськими виборами?

14 липня 2009 року Леонід Макарович Кравчук смачно й апетитно виступив на з’їзді ВО "Батьківщина". Його промова, як завжди, була насичена яскравими образами й блискучими афоризмами. Кравчук, поза сумнівом, довів, що в нинішній Україні "є лише один політик, здатний врятувати країну" і вивести її в найсвітліші далі. За кілька швидкоплинних хвилин великими переконливими мазками перший президент буквально закарбував у свідомість присутніх єдино правильний маршрут: "Якби не сила, енергія й віра Тимошенко, то не знайшлося б лідера, який зсунув би клан, що формувався в політиці". Залишу поки за дужками гиденьке таке риторичне питання: "А хто цей клан формував?" І який стосунок до "кланобудівництва" має/мав Віктор Володимирович Медведчук, колись всесильний голова президентської адміністрації. Кравчук же забивав золоті цвяхи в голови фанатів ЮВТ, переконливо доводячи, що "зараз в Україні є два табори політиків. Один із них – це уряд, який працює на подолання кризи і який очолює Ю.Тимошенко. А другий складається як із представників влади, так і з представників опозиції, – і цей табір не знає, що йому робити. Вони звинувачують уряд, щоб заявити про себе негативом, тому що позитивом не можуть".

Треба нарешті визнати, що в оточенні Тимошенко нині домінує саме умовна "група Віктора Медведчука". Саме ця група активно розробляє різні сценарії, за якими потім і рухається решта команди прем’єра. Саме ця група втягує БЮТ в протиприродні коаліції. Саме ця група визначає стратегію і тактику самій Тимошенко. В цьому – знову ж таки, повторюся – немає нічого страшного і ганебного. Так, мозком БЮТ на нинішньому етапі став Медведчук. А чому б йому не стати цим зірковим мозком, цим оригінальним креатором? Чим він гірший за всіх інших публічних і тіньових "знову прибулих"? Хіба він не сильніший за тих же Губського, Абдулліна? І чому він не може бути великим хижим "омаром" на повному бютівському креативному безриб’ї?

Самого Віктора Володимировича теж можна зрозуміти. Він просто засумував за великою політикою. Він втомився бути "тіньовиком напохваті" і хоче повернути собі колишній статус "першого візира". При будь-якому президентові/прем’єрі. А для цього йому потрібно знайти ворота, через які він таки зможе зайти в цю саму політику. Самостійно (шляхом будь-яких виборів) повернутися не вийде. Для цього в його політичної групи (умовною СДПУ(о)) відверто не вистачить можливостей. Не ресурсів. Із цим якраз проблем немає. А ось із публічною легітимністю і популярністю, які можна згодом конвертувати в конкретні депутатські мандати й міністерські посади, - суцільні зяючі діри. У цьому плані Медведчуку величезну фору дає навіть спікер Литвин. Володимир Михайлович дуже навіть ефективно і вміло міняє відносну публічну популярність на чималі статусні дивіденди. І несказанно цьому радий.

Зайти у велику політику через Партію регіонів для групи Медведчука було б найбільш прийнятним і вигідним. Але, по-перше, лідер регіоналів Янукович явно не має до Медведчука особливо теплих почуттів. Інколи можна почути й зовсім крамольну думку, що Віктор Федорович відверто зневажає Віктора Володимировича. Ще з часів першого (у кучмівську еру) прем’єрства Януковича. З багатьох причин. Але мені задається, що це надто сильні емоції. Все набагато простіше. Без презирства. Але з величезною недовірою. По-друге, в ПР своїх "груп впливу" вистачає, і тому пускати в найближче коло ще одного ненажерливого "політичного вовка" ніхто не хоче. Тим більше, що регіонали майже впевнені в швидкому поділі найсмачнішої владної малини. Після 17 січня. По-третє, навіщо взагалі регіоналам варяг Медведчук? Своїх креаторів їм вистачить. Своїх ресурсів теж. Де зиск від такого союзу?

Інших "варіантів реінкарнації" у Віктора Володимировича не так і багато. А якщо судити з останніх подій, його джокерська ставка - саме Тимошенко. Грубо кажучи, Медведчуку набагато простіше, а головне - набагато дешевше зайти у владу через Тимошенко, ніж через Януковича. І для цього Віктор Володимирович вже зробив низку дуже навіть непоганих кроків. Відразу скажу, що хоча "команда Медведчука" нечисленна, але вона дуже мобільна і діяльна. І в цій команді кожен чітко знає свою роль. Так, сам Медведчук – це блискучий мозок, який малює схеми, пише політичні бізнес-плани, визначає пріоритетні напрямки для атаки, готує ґрунтовну аналітику, знаходить слабкі місця в інших людях і запускає різні програми. Леонід Кравчук – це свого роду "авторитетний спікер", який яскраво і часто переконливо веде публічні дискусії "на підтримку ЮВТ". Так, часто до слів Кравчука ставляться скептично, і його реальний спікерський вплив не такий великий, як хотілося б. Але Леонід Макарович дійсно чудово володіє мистецтвом "солодкої" риторики – його спічі повні деталізованих образів і порівнянь і часто на голову перевершують телепромови інших штатних спікерів. І навіть якщо довіра до слів Кравчука в суспільстві може бути невисокою, його слова нерідко стають матрицею для подальших виступів інших бютівських спікерів.

Ще один член команди Медведчука – Нестор Іванович Шуфрич, незрівнянний король епатажу й політичної клоунади. Шуфрич надзвичайно органічний і природний в цій комічній ролі. Дехто вважає, що це наслідок великого артистичного таланту Нестора Івановича. Дуже хибна думка. Насправді, Шуфрич не грає, а живе всередині власної ролі. Він багато що не розуміє, але прагне вдавати, що для нього немає секретів. Він часто вибовкує те, що потрібно тримати за зубами. Він з легкістю ламає будь-які стратегічні задумки своїх численних босів, навіть не розуміючи цього. Проте Шуфрич, виконує надзвичайно важливі функції в команді Медведчука. Навіть не підозрюючи – через особисті риси – про це. Він – посередник-виконавець. Один із базових комунікаторів. Передавальна станція. Це перша функція. Друга – куди миліша самому Нестору Івановичу – організація провокацій і скандалів. Усередині… власної команди. Всередині ПР. Можна сказати, що Шуфрич – унікальний для України (де дрібні політики, як правило, практикують тупу й примітивну миттєву зраду) "потрійний агент". Він формально не зрадив нікого, але завдав руйнівної шкоди. Він одночасно (і вже багато років) працює на Юлію Володимирівну, Віктора Володимировича і на ПР. Утім, його функція в регіоналів – провокувати і максимально розбурхувати внутрішні скандали, влаштовувати сварки. Інше питання, чи самостійний Шуфрич у своїх творчих пошуках. Відповідь – ні. Абсолютно.

Окрім цих трьох, в команді Медведчука, яка активно освоює життєвий простір довкола Тимошенко, проживають також Шурма, Мустафін, Загородній і, нарешті, Погребінський, що неріддко бере участь в написанні "правильних текстів" для самої Юлії Володимирівни.

За великим рахунком, Тимошенко має бути дуже задоволена тим фактом, що Віктор Володимирович Медведчук потрапив у безвихідне і безальтернативне становище. Якщо він "дограє Тимошенко" і таки заведе її в президентське крісло, то або отримає величезний бонус, або буде безжалісно викинутий із президентського балу. І остаточно піде в тінь, від безвиході повернувши собі можливість працювати лише позаштатним радником при якому-небудь публічному політику другого ешелону.

А тому складно сказати, хто кого тримає на гачку – Медведчук Тимошенко чи Тимошенко Медведчука. З одного боку, ідеї Медведчука сьогодні, безумовно, домінують. Він же активно бере участь в переговорних процесах. Він же виступає гарантом "тимошенківського діалогу про майбутнє" в Росії. Хоча паралельно зазначу: після весняного "брюссельського демаршу Юлії Володимирівни", Кремль вельми насторожено спостерігає за її ходою і набагато скептичніше ставиться до гарантій самого Медведчука. Він же обставив Тимошенко своїми довіреними особами. З іншого боку, Тимошенко може не платити Вікторові Володимировичу з тої простої причини, що в нього немає публічної легітимності. Прямо кажучи, Тимошенко може – вже після закінчення дії "негласного договору" – різко знизити медведчукові бонуси. А те, що Юлія Володимирівна на такі дії завжди готова – не секрет. І що Медведчук їй заперечить? Вірніше, чим він їй заперечить? Лише російськими аргументами? Але росіяни хитрі й прагматичні, і в своєму діалозі зможуть обійтися без посередництва Медведчука. Якщо, звичайно, Тимошенко стане реальною силою. Компроматом проти неї? А на кого сьогодні діє компромат? І чого ми ще не знаємо про наших політиків? Якщо навіть "чинник Лозінського" так не вплинув на кар’єри окремих політичних віпів, що завзято виступили на його захист, решта – просто дрібниця.

"Усе це дуже цинічно! – скажете ви. – І якось дуже примітивно – Тимошенко й Медведчук!" Погоджуся. Примітивно. Але в нашій політиці все примітивне. Суто бізнесові інтереси: "Мені потрібно отримати це, а тому я готовий допомогти тобі грошима й іншими технологіями". Візьмемо, наприклад, абстрактного політика Миколу Мартиненко. Не з команди Медведчука. Щоб зрозуміти реальну природу політики. Мартиненко не дуже любить публічність, але періодично все ж надимає щоки. Дає інтерв’ю. Таврує кого-небудь ганьбою. Міркує про сценарії й можливості. Так от, сьогодні Микола Володимирович дуже навіть активно підіграє групі Тимошенко. А чому? Піклується про інтереси країни? Бореться з кланобудівництвом, про що заявляв Кравчук? Ні, звичайно. Його поведінка і його слова продиктовані зовсім банальними причинами: йому дали змогу погратися… з "Енергоатомом". І лише Н.Мартиненко розуміє, що якщо завтра його новий фаворит – Ю.В.Тимошенко – не всядеться в президентське крісло, то його – Н.В.Мартиненко – весело так викинуть із "атомних справ". Заробіток різко знизиться і так далі й таке інше. Знову примітивно? Звісно! Але така наша справжня політика. І я, між іншим, взагалі не критикую саму Тимошенко. Юлія Володимирівна ідеально вписалася в ці правила, і вона ефектно торгує.

Жорстко, цинічно, вміло. Часто вона з легкістю переграє своїх партнерів. Часто вимушена йти їм на тимчасові поступки. Інакше вона давно вже випала б із великої гри. В чому її провина? Немає провини. Тимошенко абсолютно права у всьому, що вона робить. Хочеш жити по-вовчому – будь вовком. Інакше безжалісно зжеруть.

Інша річ, що ставка Медведчука набагато більша, ніж ставка того ж Мартиненка. Якщо Микола Володимирович претендує лише на соковитий шматочок перспективної галузі, то Віктор Володимирович претендує на статус головного (і, ще краще, єдиного) фаворита. На роль першого візира. Щось схоже він майже вибив свого часу з Леоніда Даниловича Кучми. Але тоді Медведчуку не вистачило якихось півкроку до заповітної мети. Сьогодні у нього з’явився реальний шанс завершити хитромудру комбінацію. І чого тут поганого? У кожного своя мета. І свої технології. Технології Медведчука інколи навіть викликають захоплення. Він майже переграв традиційне оточення Тимошенко і трішки "посунув" всесильну групу Турчинова/Кожемякіна. Він майже монополізував комунікації Тимошенко в Росії. Адже ці комунікації – конкретні гроші на виборчу кампанію. Він майже домовився з росіянами про їхню участь у фінансуванні президентської компанії Тимошенко. Йдеться про вельми відчутні суми грошей, розпоряджатися якими буде лише Віктор Володимирович. Ще один потужний гачок, аби підчепити ЮВТ. Він майже розвалив монолітну колись Партію регіонів, задіявши для цього тільки один бойовий ресурс – Нестора Івановича Шуфрича. Він перебрав на себе функції довіреного стратега Юлії Володимирівни і регулярно підкидає їй блискучі ігрові сценарії. Конституційні, виборчі, медійні. Що ще йому потрібно зробити, аби стати незамінним першим візиром при президентові Тимошенко?

Джерело: Інтернет-видання ForUm
Обговорити на форумі