На роботу в Африку

Українці в Ліберії навчили африканців їсти сало. А від сексу з місцевими красунями рішуче утримуються. Хоча ці послуги тут коштують усього один долар.

Малярія й зелені апельсини.

Через брак коштів цього літа Міністерству оборони України вперше довелося скористатися орендованим паромом, аби успішно завершити тринадцяту ротацію миротворців з України в Ліберію. Для самих військових в умовах кризи напружена робота в Африці вже здається не тяжкою працею, а скоріше бажаним лотерейним квитком. Щоб потрапити до складу миротворців ООН, українські військові проходять складний конкурс: аж сім претендентів на одне місце. Про те, як живеться нашим хлопцям в умовах далекої країни, я довідалася від херсонських військовослужбовців 56–го окремого вертолітного загону Збройних сил України. Капітану 11–го окремого полку армійської авіації Олександру Світличному служити в Африці сподобалося: там не треба заощаджувати на бензині, а за роботу добре платять.

— Як зустріла чужа країна? Чи такою ви собі уявляли Африку?
— Екваторіальний клімат — це досить важко. Півроку світить сонце, а потім півроку іде дощ. Прісна вода Ліберії кишить заразою: нею не можна навіть митися — підхопиш заразу. Але як витримати без води в таку спеку? Поки встановлювали очисні фільтри — бійці купалися на свій страх і ризик. Головна небезпека — гепатит і малярія. На 110 людей — 50 випадків захворювання. Деякі службовці хворіли двічі й навіть тричі. З місцевими жителями також заборонено контактувати. Хоча чорношкірі красуні й пропонували нам секс по долару за годину, солдати воліли вести чернечий спосіб життя...

Літати нашим військовим у Ліберії доводиться в дуже складних умовах. Погода там міняється стрімко. З ранку до полудня висить туман, велика вологість. Особливо в польотах доводилося остерігатися птахів: зіткнення з ними в повітрі, наприклад із грифом, що "патрулює" свою територію, могло закінчитися великими проблемами. А коли починається сезон дощів, то здається, ніби вода стоїть стіною. Утім доводилося літати і в таких умовах...

За словами Олександра, найбільше враження він та його друзі отримали, коли вперше побачили океан: очей не можна відвести від його безмежної краси. Кожен відпочинок проводили на узбережжі океану. Вода аж гаряча — 25—30 градусів. Для місцевих мешканців — це навіть прохолодно, а для українців — те, що треба! В океані навіть рибу ловили, а потім готувати смачну юшку на багатті.

А ось із місцевих овочів–фруктів найбільше нашим військовим сподобалися екзотичні папайя та какао. Африканські банани виявилися набагато смачнішими. Здивувало й те, що у ліберійських апельсинів шкірка не помаранчева, а зелена. Хоча всередині цитрус спілий і дуже солодкий.

Українські військові кажуть, що ООНівскі кухарі добре вміють готувати й борщ, і картоплю з м’ясом — усі звичні для українців страви. А ще у таборі була навіть своя пекарня, де можна було на свій смак випікати хліб, печиво та коржі.

Табу на африканський самогон

— Як місцеві жителі ставляться до військ ООН? Чи не бачать вони в них загарбників?
— До нас, втім, як і до інших військових місії, ставлення було нормальне, — розповідає Олександр Світличний. — Деяка частина місцевих працює на обслуговуванні військових: траву косять, будують, за це ліберійці одержують чималі за місцевими мірками гроші. Через кілька тижнів ми здружилися з багатьма аборигенами. Навіть навчили їх, як правильно їсти наше україн¬ське сало. Африканцям воно було в таку саму дивовижу, як нам їхні банани! Коли ми виїжджали з табору, місцеве населення тягло стародавні монети, фрукти, сигарети й пропонувало "чейндж" — обміняти на долари.

— А місцевий самогон пробували?
— Ніхто навіть і не намагався його дістати. Занадто вже небезпечно це для здоров’я. Зате в магазині американської місії можна було вільно купити спиртне. За встановленим лімітом, на місяць ти можеш купити не більше трьох літрів горілки, 12 літрів вина й 96 пляшок пива. Але все це тільки у свято й у помірних дозах. У африканську спеку краще взагалі не пити...

За словами українських миротворців, кожен із них був би радий ще раз поїхати до Ліберії, незважаючи на важкі умови праці. Адже є в цьому й свої великі плюси. Наприклад, в Україні середня зарплата для тих, хто служить в армії, — 1700 гривень, а в Ліберії — 1000 доларів на місяць. Крім того, харчування й обмундирування для солдатів — безкоштовно, плюс існують всякі надбавки. Приміром, місія ООН навіть платить по 1,28 цента на добу на цигарки...

Довідка "УМ": 56–й окремий вертолітний загін ЗС України виконує завдання у складі місії ООН у Ліберії із січня 2004 року. Загальна численність українських військових — 300 людей. На їхньому озброєнні перебувають вісім вертольотів Мі–8 і шість вертольотів Мі–24. Основні завдання українських миротворців — перевезення персоналу місії й високих посадових осіб, перевезення вантажів, медичне транспортування, евакуація поранених, повітряне спостереження й супровід. Іноземні віп–персони (у тому числі й екс–президент США Джордж Буш, канцлер Німеччини Ангела Меркель, Генеральний секретар ООН Кофі Аннан) почували себе набагато впевненіше в той час, коли над ними кружляв Мі–24 з українським екіпажем на борту.

Автор: Ірина КИРПА, "Україна молода"
Обговорити на форумі