Президентські порядки в "Синьогорі"

"Беремо курс на Богородчани, а далі орієнтуватимемося по дорогах: де "єврик", туди на Гуту.

Та й даішників на під’їздах до села, мабуть, стільки, що з маршруту точно не зіб’ємося", - настановляли водія, який мав доставити нас до карпатської резиденції Президента. "Залізна" логіка підвела: ні тобі ідеального автобану до президентського "заповідника", ні автівок з мигалками. Довелося питати дорогу у місцевих, поки не зупинилися перед табличкою з написом "Синьогора". Минули щось схоже на лісопильню і через кількасот метрів (тут уже з "відпрасованим" асфальтом) вперлися у шеренгу міліцейських машин, яка зайняла увесь "пляц" біля гуцульської крамнички з сувенірами. Металева брама попереду, "будка" з охороною і рамка-металошукач замість хвіртки "просигналили": ми на місці…

Сусідом Президента можна стати за 150 гривень на добу. "Перевалочний пункт", який відокремлює президентський "заповідник" від тієї частини резиденції, якою можна пересуватися вільно, - пансіонат "Синьогора". Головний корпус на три поверхи і кілька котеджів. Судячи з розвішаних на балконах пляжних рушників, припаркованих біля будиночків автівок і пішого "контингенту" у шортах, майках, шльопанцях, охочих відпочити під носом у президентської охорони не бракує. Та й ціни за тимчасове сусідство з улюбленою місциною спочатку Леоніда Даниловича, а тепер – Віктора Андрійовича, за курортними мірками, важко назвати "кусючими". Ціни у пансіонаті – від 150 за звичайний номер до 800 гривень за апартаменти чи чотиримісний котедж. За окрему плату можна попотіти у сауні, посидіти у вихровій ванні, покататися на конях… Неподалік пансіонату – 450-метровий витяг, на території – гуцульська колиба.

- Бачила оголошення, де турагенції пропонують екскурсію резиденцією Президента, наприклад, за 145 гривень з доставкою з Івано-Франківська. І багато охочих приїздить? – поки простоюємо біля КПП, наводжу "справку" у носія бейджика з написом "екскурсовод".

- Екскурсії майже щодня. Для дорослих – 50 гривень, дитячий квиток – 20. Закрито, тільки коли Президент у резиденції відпочиває. А туристи приїздять не лише наші. Були румуни, німці, поляки, з Болгарії були, з Молдови. Кажуть: ніде такого не бачили.

- Це вони про природу чи про президентські апартаменти?

- І те, й інше.

Зустріч на Ельбі, або Як Віктор Ющенко охорону "підманув". Коли на КПП почався "рух" (охоронці попросили телеоператорів скласти сумки з амуніцією на вказане місце, аби обнюхав собака), з боку заїзду у "Синьогору" винирнув "Мерседес" з київськими номерами. За кермом – керівник Держуправління справами (він же - наразі негласний керманич штабу Віктора Ющенка на майбутніх виборах) Ігор Тарасюк. На пасажирському сидінні – "шефиня" президентського Секретаріату Віра Ульянченко.

Позаду журналістської черги до КПП "Мерседес" завернув до пансіонату. Охоронці на пропускному пункті продовжували "прощупувати" журналістів через рамку-металодетектор і оглядати речі. Усе культурно - з "прошу", "будь ласка". Як тільки уся група перекочувала на інший бік від залізної брами, вдалині, на зустрічній смузі "намалювалися" кілька силуетів. Це Президент вийшов зустрічати гостей у супроводі охоронців і прес-секретаря Ірини Ванникової. Не встиг господар резиденції наблизитися, як перед камерами "винирнули" Віра Ульянченко та Ігор Тарасюк і попрямували назустріч Вікторові Андрійовичу. Привіталися, розцілувалися і вже розширеною компанією покрокували до журналістів. Ющенко – у чорних брюках "під джинси", білій сорочці, темному піджаку з блискучими ґудзиками і начищених до блиску туфлях.

У гірському "обмундируванні" Ульянченко ("футболковий" верх і джинсовий низ) особливо виділялися червоні босоніжки. Тарасюк одягнувся найофіційніше. Але "пожованість" костюма на додачу до кількаденної неголеності обличчя робили головного "ДУСівця" схожим на туриста, в якого поцупили портмоне і який змушений ночувати на вокзалі…

"Ідемо спочатку ведмедиків подивимося", - оголосив перший номер екскурсійної програми Віктор Ющенко після привітальної п’ятихвилинки. І повів гостей… не до резиденції, а туди, звідки прийшли, – за КПП. Охорона такого повороту, схоже, не очікувала: невже доведеться проводити огляд журналістів заново? Один з охоронців впритул наблизився до Віктора Андрійовича і почав йому щось пояснювати. Але "ведмежих оглядин" не скасували.

Вольєром (між КПП і пансіонатом) прогулювалися Міша і Даша. Дехто встиг познайомитися з ними ще до зустрічі на президентській території. Даша то наближалася до "фасаду" вольєра (наче позуючи перед об’єктивами), то шукала місце, де б сховатися від пекучого сонця. Міша облюбував величезну ванну і хлюпався у воді.

"Вони дуже розумні", - нахвалював клишоногих Віктор Андрійович, розповідаючи, що цих ведмедів переселили у "Синьогору" з приватних звіринців. "Мішо, дай лапу", - примовляв Президент, протягуючи крізь ґрати булку, вмочену у мед. Мишко замахав лапою, вмощуючи її між прутами клітки, і, просунувши крізь загорожу морду, акуратно взяв зубами булку. Інша порція хліба з медом дісталася Даші… Провідавши клишоногих, Президент запросив журналістів оглянути резидентську "господарку" (на КПП обійшлося без повторного огляду).

- Вікторе Андрійовичу, може, піджак знімете? Спекотно, - звернулася до "шефа" Ірина Ванникова. - Я вже його порвав, - відповів Ющенко, поглядаючи на свій рукав. Знявши піджак, передав охоронцеві.

Дорогою до резиденції Віктор Андрійович захоплено розповідав про свою чисельну (і не лише резидентську) живність: собак, коней, свиней, качок… Кілька "синьогорських" хрюш (великих і карликових) якраз дріботіли за загорожею у кількох метрах від охоронної "будки".

Замовляв Кучма, будував Кірпа. Від КПП до будівлі резиденції хвилин сім ходьби. Природа – наче намальована. Навкруги - закучерявлений ялинковими гілками-пасмами ліс, порослі хвоєю ніжно-зелені спини гір, повітря з солодкуватим присмаком. Творці ландшафту президентського "заповідника" постаралися не гірше за художницю-природу. Рукотворна частина тутешньої краси гармонійно вписується у природний пейзаж.

Неподалік від президентського палацу невеличке озерце з білосніжним будиночком на воді (мабуть, для качок, які неспішно борознили свою озерну вотчину). Поруч – інше, з фореллю і коропами. Зупинившись біля "акваріума", Віктор Андрійович пригостив і його обивателів – булкою з гостинця для Міші і Даші. На цьому Віктор Ющенко передав естафету "майже штатному" екскурсоводу. Той вклався з доповіддю про резиденцію у сім хвилин, п’ять з яких розповідав про унікальність тутешньої місцевості.

- Коли привезли японців, сподіваючись, що вони вкладатимуть інвестиції у розбудову туристичного бізнесу у цьому краї, їхні хіміки взяли проби повітря і води, - "просвітлював" гостей екскурсовод. – Зробили аналіз: запиленість повітря нульова, радіаційний фон практично теж. Про воду казали: у нас би вона була за таку ціну, що можна заповнити басейн шампанським. Тут багато мінеральних джерел, які за своїм складом майже відповідають джерелам "Нафтусі". Враховуючи ці дані, Леонід Кучма почав будівництво цього комплексу.

Побудували за сім місяців (почалися роботи у серпні 2000 року). Виконавцем була Українська залізниця (тоді ще під керівництвом Георгія Кірпи). Будівництво почали з вертолітного майданчика - щоб була можливість швидко доставляти вантажі, ведучи майже безперебійну роботу у три зміни. - У цій місцевості, - продовжив гід, - були мисливські угіддя цісаря Франца Йосифа. Провели навіть вузькоколійку, якою австрійська знать приїздила сюди на полювання. Потім були мисливські угіддя польської знаті.

"Зайві питання? - Не положено!" Поглянути на президентські апартаменти зсередини можна було хіба що у пів-ока. Для оглядин вділили лише хол, в якому після екскурсії Президент три години спілкувався з журналістами. Зала настільки величезна, що почуваєшся тут, як посеред футбольного поля. Усе гігантське – колони (гнітючо-зеленого кольору), вікна, каміни, дзеркала, люстри, вазони. Лише крісла і дивани (подейкують, що меблі для резиденції, тоді ще Кучми, спеціально замовляли в Італії) виглядають ліліпутами.

"Наситивши" гостей словесним харчем (з трьох годин, які тривала розмова за "круглим столом", майже дві з половиною говорив Президент), Віктор Андрійович запросив усіх на застілля. Фуршет (подавали смажену баранину, рибну юшку, свіжі й мариновані овочі, пиво на різний смак, вино) влаштували на "гуцульській" галявині, в альтанці. Сюди від резиденції веде доріжка через місток над потічком.

Вирішивши пофотографувати краєвиди, я відстала від групи. А коли піднімалася до альтанки, перестріла чоловіка, який увесь при параді (чорна вишиванка, випрасувані на канти брюки, туфлі аж виблискують на сонці) порався біля вертела з нанизаною на нього тушкою баранчика.

- Ви тут за шеф-кухаря? – вітаюся і намагаюся розговорити чоловіка.

- Не зовсім. Я у колибі тут працюю. Вже більше як 20 років.

- І багато місцевих працює у "Синьогорі"?

- І з Гути, і з сусідніх Порогів. Тут наші і прибирають, і кухарі є, і єгері, і лісники…

- Роботи усім вистачає чи, може, хто на заробітки за кордон подався?

- Та, ні, тут краще, ніж на заробітках. Хіба до Москви кілька поїхали.

- То ви тут цілими сімейними династіями працюєте?

- Діти ідуть вчитися на такі професії, щоб потім можна було у "Синьогорі" на роботу влаштуватися…

І тут у мене за спиною вигулькнула дама-"ікс", яка під час екскурсії резиденцією то біля Тарасюка крутилася, то біля Ульянченко. Я зробила затяжну паузу, даючи зрозуміти, що у цій розмові третій – зайвий. Але дама і не збиралася відступати, косо поглядаючи то на мене, то на мого співрозмовника. Зрозумівши, що я не маю наміру здаватися, пані строго заявила, киваючи на альтанку, де фуршет вже був у розпалі:

- Вас там усі чекають.

- Я якраз туди іду, - кажу. – Ось тільки закінчу розмову.

- Поговорите іншим разом, - наполягала дама. – Президентський час дорожчий.

- Послухайте, - не стрималася я. – Без мене там почнуть, а без вас, мабуть, ні. Вас точно там чекають.

- Чекають, але я маю ще тут справи, - невдоволено буркнула дама.

І які ж такі невідкладні справи могли бути біля мангала у недавно призначеної заступниці Віри Ульянченко – Валентини Руденко (навівши експрес-довідку серед колег, дізналася, що то за грізна дама, яка, кажуть, ще й подруга Вір Ванни)? Баранця на готовність куштувати? Чи стежити, щоб журналісти не випитали у місцевих чогось зайвого?

На "гуцульській" галявині Віктор Ющенко приймав гостей не сам, а з першою леді і молодшими дітьми. Син Тарас забігав в альтанку, щоб відпочити (після "руханки" з сестрою) на колінах то у Віктора Андрійовича, то у Катерини Михайлівни, яка гостинно припрошувала журналістів пригощатися свіжопіднесеною стравою…

Джерело: "Високий Замок"
Обговорити на форумі