Економічна теорія у кризі: час на глибоку реформу

Не може бути сумніву. Макроекономіка переживає важкі часи. Найкращі та найсвітліші уми науки воюють через найбазовіші проблеми.

Візьмемо державний дефіцит бюджету, який тепер перевищує 10% ВВП у таких країнах, як США і Британія. Один табір макроекономістів заявляє, що якщо це швидко не зупинити, такий дефіцит приведе до зростання відсоткової ставки і скорочення приватних інвестицій. Замість стимулювання економіки дефіцит приведе до нової рецесії разом зі зростанням інфляції. Неправда, кажуть представники іншого табору. Загрози інфляції немає. Ці великі дефіцити є необхідними, щоб уникнути дефляції. Боротьба з дефіцитами інтенсифікує в економіці дію дефляційних сил і призведе до нової та інтенсивнішої рецесії.

Або візьмемо монетарну політику. Один табір попереджає, що нагромадження масивних запасів ліквідності у банківській системі – це найпряміший шлях до гіперінфляції, і радить центральним банкам приготувати "стратегію відходу". Нонсенс, парирує інший табір. Нагромадження ліквідності просто відображає той факт, що банки збирають кошти для покращення своїх балансів. Вони сидять на цій купі грошей, але не використовують її для того, щоб збільшити кредитування. Як тільки економіка запрацює, центральні банки можуть знизити ліквідність у банківській системі так само швидко, як вони її збільшили. Ризик інфляції нульовий.

На підтримку своїх аргументів обидва табори вишикували вражаючий список лауреатів нобелівських премій. У минулому економісти часто не погоджувались, але цього разу тон є іншим. Суперники не вагаються звинуватити інший табір у невігластві або злих намірах. Раніше нічого подібного я не бачив.

То що ж? Чи має значення те, що економісти так сильно розходяться у своїх поглядах? Це має значення. Візьмемо проблему бюджетних дефіцитів. Якщо ви збираєтеся спрогнозувати довготермінову відсоткову ставку, велике значення має те, якому з цих таборів ви вірите. Якщо ви вірите першому, то ви побоюватиметеся майбутньої інфляції і продасте довготермінові урядові облігації. Як наслідок, ціна на облігації впаде і ставка зросте. Ви перетворите на реальність страхи першого табору. Але якщо ви вірите історії, розказаній представниками другого табору, ви щасливо купите довготермінові урядові облігації, дозволивши урядові витрачати без стрімкого підняття ставок, таким чином докладаючись до оздоровлення економіки, яке, як передбачає другий табір, випливатиме з високих дефіцитів бюджету.

Більшість людей не впевнені в тому, який табір має рацію. Вони вагаються. Одного дня, коли зелені паростки економічного зростання з’являються тут і там, вони вірять версії, яка попереджає про інфляцію; наступного дня, коли паростки починають в’янути, вони вірять іншій версії. Незгоди серед економістів забрали інтелектуальні опори, навколо яких учасники ринку інтерпретували події і передбачали майбутнє. Врешті-решт, усі наші прогнози використовують певну економічну модель інтерпретації даних для того, щоб передбачити їхній майбутній стан. Існування настільки різних моделей позбавляє всіх інтелектуальної опори і, таким чином, призводить до ще більшої волатильності ринку.

Цей конфлікт має значення не тільки для учасників ринку, але й для політиків. Два табори економістів мають надзвичайно різні оцінки наслідків незворотного збільшення на 1% урядових видатків на реальний ВВП США протягом наступних 4 років. Згідно з думкою першого табору, прихильників Рікардо, коефіцієнт-множник буде ближчим до 0, ніж до одиниці, тобто 1% додаткових видатків створюватиме додатково набагато менше, ніж 1% ВВП, генеруючи таким чином менше додаткових податкових надходжень. Тобто дефіцити бюджету стрімко зростуть і стануть неприйнятними.

На противагу цій думці, другий табір, кейнсіанці, передбачають, що той самий 1% додаткових урядових видатків щороку множитиметься на значно більшу цифру, і дасть додатково більше ніж 1% ВВП, аж до кінця 2012 року. Це є мрією урядів, через те що такий ефект множника, швидше за все, генеруватиме приріст податкових надходжень, отже, бюджетні дефіцити зменшаться.

Коли є так багато незгоди, не дивно, що політики не мають певності й вагаються. Деякі країни, такі як США і Франція, повністю довірились кейнсіанській версії; інші, такі як Німеччина, поклались на прихильників Рікардо. Особисто я думаю, що кейнсіанці мають рацію, але моя думка не стосується справи. А справа в тому, що какофонія аналізів допомагає пояснити, чому політики по-різному реагують на ту саму кризу і чому для них так важко виступити разом і діяти скоординовано.

Як вирішити цю кризу в макроекономіці? Ця наукова сфера має бути фундаментально реформована. Деякі з її недоліків є очевидними. До фінансової кризи більшість макроекономістів були засліплені ідеєю, що ефективні ринки можуть самі подбати про себе. Вони не переймалися тим, як вставити в їхні моделі фінансові ринки і банківський сектор. Це є головним недоліком.

Існує глибша проблема, хоча її буде важче вирішити. Це парадигма, яка лежить в основі макроекономічних моделей. Головні моделі вважають, що економічні агенти є надзвичайно інформовані та розуміють усю глибину складності світу. Їхнім жаргоном є "раціональні очікування". І не тільки це. Оскільки вони всі розуміють ту саму "правду", вони діють в однаковий спосіб. Таким чином, моделювання поведінки лише одного агента ("представницького" споживача і "представницького" виробника) це все, що потрібно, щоб повністю описати важку заплутаність світу. Рідко коли настільки абсурдна ідея була серйозно сприйнята такою великою кількістю вчених. (Інші сфери економічної теорії не були введені в оману цією неймовірною ідеєю і, таким чином, їм не загрожує те саме критичне ставлення).

Нам потрібна нова макроекономіка. Наука, яка починатиме з припущення, що індивіди мають серйозні обмеження у пізнанні, що вони не розуміють багато-чого про складну картину світу, в якому вони живуть. Цей брак розуміння створює упереджені погляди і колективні рухи ейфорії, коли агенти недооцінюють ризик, за яким настає колективна депресія, в якій сприйняття ризику драматично зростає. Ці колективні рухи перетворюють некорельовані ризики на такі, що є дуже сильно корельованими. Те, що Кейнс називав "життєрадісністю" або "тваринним духом" [animal spirits], є фундаментальними силами, які рухають макроекономічними коливаннями.

Базовою помилкою сучасної макроекономіки є віра в те, що економіка є просто сумою мікроекономічних рішень раціональних агентів. Проте економіка – це щось більше. Взаємодія цих рішень створює колективні рухи, які невидимі на мікрорівні.

І надалі буде важко моделювати ці колективні рухи. Існує багато опору. Надто багато макроекономістів прив’язані до своїх моделей, тому що вони хочуть комфортно жити в тому, що вони розуміють – поведінку раціональних і надзвичайно інформованих індивідів.

Якщо перефразувати Ісака Ньютона, макроекономіка може обчислити рухи самотнього раціонального агента, але не божевілля натовпу. Втім, якщо ми хочемо, щоб макроекономіка знову мала практичну користь, економістам доведеться почати обчислювати це божевілля. Це буде важко, але це не є виправданням відсутності таких спроб.

Автор: Пол де Гров [Paul De Grauwe], професор економіки в Лювенському університеті
Назва оригіналу: Economics is in crisis: it is time for a profound revamp
Джерело: The Financial Times, 22.07.2009
Зреферував Михайло Мишкало, Західна аналітична група
Обговорити на форумі