Коломийщина: Запорожець на турківській землі

Сергій Палюткін — депутат районної ради, фракція БЮТ, член комісії з питань освіти, засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю. Мешкає в Турці, працює в Коломиї — на посаді завідувача педагогічної практики індустріально-педагогічного технікуму.

Зростав і навчався Сергій Палюткін у Запорізькій області, де 1980 року і закінчив Бердянський державний педагогічний інститут. Звідти, за направленням, того ж таки року розпочав трудову діяльність у Турківській загальноосвітній школі. Пропрацював у ній 20 років, з них 13 років — керівником. З 2000 року — в індустріально-педагогічному технікумі. Спільно з дружиною виховали двох дітей.

Як політик, Сергій Олександрович вважає, що наше суспільство ще не доросло до виборів за партійними списками. Систему слід було апробувати спершу у Верховній Раді, тоді впроваджувати в обласних, і аж згодом — у районних радах. На користь такої думки свідчать, так аргументує пан депутат, вибори до сільських рад, куди таку систему не впроваджували, тож виборці голосували, як і раніше, за конкретних осіб. І тепер тут, як бачимо, нема тих перечинів, які заважають працювати обранцям на вищих щаблях влади.

Так само нам зарано впроваджувати адмінреформу, пропоновану Романом Безсмертним, — переконаний Сергій Олександрович. Переймається цим як мешканець села, як син селянина — голови колгоспу. Бо що таке забрати сільську раду із села? Там, де вона є, проблеми все ж таки вирішують, у міру своїх можливостей. Але всі можливості замикаються на грошах. А у Турці вкрай необхідно перекрити дах на Будинку культури, бо стара черепиця вже потріскала. Але, знову ж таки, — нема грошей. І тим не менше...

Зростав Сергій Палюткін у одному із великих сіл Запорізької області, яке мало 4 колгоспи, 4 школи (три середні й одну восьмирічку), 5 дитячих садочків. Бо кожен голова колгоспу знав, що коли не буде нової школи, восьмикласник піде здобувати освіту деінде і навряд чи вже повернеться у рідне село...

І хоча зростав у сім’ї голови колгоспу, та особливих преференцій не мав. Батько його виховував строго, за Макаренком: через працю. І батьківські уроки син запам’ятав назавжди. Пригадує, як в 1987 році, 28-річним, став директором школи. Поділився цією радісною новиною з татом, який на той час очолював тамтешню сільську раду. Поїхали разом на пасіку. "Пам’ятай, сину, що за тобою стоять люди! — наповідав синові Олександр Семенович. — І що саме ти за них відповідаєш!" Пам’ятати цю мудру пораду його син Сергій хотів би побажати сучасним політикам усіх рівнів. Що люди — то не просто електорат на виборах, що люди — для них, а вони — для людей, які потребують уваги щодня, а не раз на чотири-п’ять років.

Батько на літо охоче брав онуків до себе. І їх виховував за народною педагогікою.

Отак, через політику, наша розмова перейшла на сім’ю Палюткіних. "Наша сімейна цифра — це "двійка". Я народився 2 квітня, дружина Олександра Олександрівна (заступник директора Турківської школи) 2 жовтня, а одружилися ми 2 травня".

На цьому, щоправда, "двієчна" містика і закінчується. Хіба що син народився 1982 року, та його і братові діти народжувалися щодва роки. Тепер діти Палюткіних уже дорослі. Син після Львівської політехніки працює головним інженером у Львові і теж виховує власного сина. Донька після закінчення Львівського університету ім. І. Франка навчається в аспірантурі НДІ Національної академії України.

Вболіває Сергій Палюткін і за державу, і за район, і за Турку, яка вже давно стала йому рідною, і за Коломийський індустріально-педагогічний технікум, де завідує педагогічною практикою. Тут учні після дев’ятого класу за п’ять років можуть здобути освіту молодшого спеціаліста. Мають можливість продовжити навчання у Хмельницькому національному, Кам’янець-Подільському університеті чи Глухівському педагогічному університеті (Сумська область). Заклад — єдиний у західному регіоні, котрий готує майстрів виробничого навчання.

І все ж. Великий педагогічний досвід пана Палюткіна дозволяє йому стверджувати, що молоді поганої не буває. Інша річ, що, попри школу, у вихованні молодого покоління вирішальна роль належить родині, батькам: татові і мамі. І не обов’язково, що то має бути "виховання буком". Головне — не розбещувати дітей, а там, гляди, і люди з них вийдуть.

Автор: Олег ПРОСКУРЯКОВ, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі