Die Presse: Нафтогаз, іграшка політиків

Без українського газового монополіста не було б російського газу в Європі – але разом із ним часом теж не буває. Це портрет одного гіганта, що об’єднує й деколи роз’єднує цілу частину світу, - пише Едуард Штайнер в австрійській Die Presse.

Навіть у того, хто не любить говорити, є свої улюблені слівця. "Так воно є", – полюбляє сказати Ігор Діденко й додати "І все!". Чи його правильно зрозуміли, 44-річний чоловік роздратовано питає: "То що, мені ще раз пояснити?" Хоча якраз пояснює він без задоволення. Наприклад, якої марки гвинтівка, притулена за його директорським кріслом до шафи. Насправді є важливіші питання. І їхнє вирішення не завжди таке ясне, яким його хоче подати виконувач обов’язків голови українського газового монополіста Нафтогаз України.

Власне, щонайпізніше від припинення поставок у січні Європа сумнівається в надійності Нафтогазу у справі транзиту російського газу до Європи. У січні російському монополісту – концерну Газпром – вдалося приписати партнерові як мінімум половину вини за перекриття газу. І відтоді Газпром та Європа регулярно зчиняють галас, що Нафтогаз не виконує своїх завдань і наражає на небезпеку безпечність постачання.

"Надійний партнер". "Біда в тому, що кожен хоче вирішити свої проблеми за рахунок іншого, – захищається Діденко й запевняє, що Нафтогаз є центровою жертвою. – Ми – найнадійніший транзитний партнер у всій Євразії".

15 запилюжених кондиціонерів спотворюють класицистичний зовнішній фасад головного офісу компанії у Києві. Термометр на вході показує 34-градусну спеку. Адреса по вулиці Хмельницького не позбавлена певної іронії. 450 років тому (так у тексті. – Прим. перекл.) національний герой Хмельницький очолив народне повстання проти польської шляхти, тільки для того щоб укінці потрапити під панування росіян. 5 років тому "помаранчеві" революціонери виступали за поворот у напрямку Заходу, щоб потім опинитися у внутрішньополітичному гармидері та непрозорій залежності від Москви.

Нині ніде ця лихоманка не дає себе так чути, як у питанні газу, розповідає Михайло Гончар, колишній менеджер Нафтогазу, а зараз експерт дослідницького центру Номос. Роботодавець для 170 тисяч, гігант дає сьому частину українського ВВП. Крім власного видобутку концерн відповідає за всю трубопровідну мережу.

Але насамперед Нафтогаз як державний концерн повинен задовольняти інтереси численних зацікавлених. Це внутрішні споживачі, які бажають отримувати поставки за ціною, нижчою від закупівельної, і все одно заборгували 2,5 мільярда євро. Це посварений державний провід, який б’ється за вплив у концерні та відсуває підвищення внутрішніх тарифів, що позбавляє Нафтогаз важливих доходів і є причиною близько 6,9 мільярда євро кредитних боргів.

Це постачальник Росія, що хоче транспортувати свій газ у Європу й заодно використовує це як політичний важіль. І це Європа, що отримує 80% російського газу завдяки українському транзитові.

Нафтогаз, чий негативний баланс лягає тягарем на держбюджет, змушений був сісти на шпагат. Ідеться не лише про геркулесове завдання ув’язувати збиткове внутрішнє постачання разом із конфліктним транзитним бізнесом. Протилежним інтересам української влади теж важко знайти спільний знаменник.

Однієї обідньої пори в березні до центрального офісу Нафтогазу довелося викликати міліцію. Люди в масках атакували будівлю. Невідомі виявилися співробітниками Служби безпеки України, яких відрядив Президент Віктор Ющенко. Принаймні так стверджує його запекла супротивниця Юлія Тимошенко, що як прем’єр-міністр власне й керує в Нафтогазі. Замасковані вимагали пред’явити оригінал договору, який Тимошенко уклала в січні в Москві для вирішення газового конфлікту. Тобто Ющенко припускає, що "принизливий договір" містить таємні додаткові домовленості.

Потреба в запасах – питання довіри. Угода підвищила ціну на газ до європейського рівня й окреслила Нафтогазові мінімальний обсяг закупівель. Зі свого боку Газпром не гарантує конкретних об’ємів газового транзиту, на якому Нафтогаз заробляє, і платить за транспортування скромні, за європейськими мірками, 1,70 долара за 1000 кубометрів на 100 кілометрів. Тимошенко, що заграє з росіянами, зважаючи на змерзлих європейців, була під тиском часу: тож і поквапила в січні чинного голову Нафтогазу Олега Дубину поставити свій підпис. Та як він пізніше почитав договір в спокійній атмосфері, то пережив інфаркт. Відтоді справами керує Діденко, номінально перший заступник голови правління.

Серед справ – закачати до середини жовтня достатньо газу в українські сховища, щоб холодної зими підтримати Газпром у забезпеченні енергією європейців. Наскільки великими мають бути запаси, очевидно теж питання довіри. Діденко та "Газпром" говорять про 28 мільярдів кубометрів, що дорівнює трирічному споживанню Австрії. Експерт Гончар відказує, що вистачило б і 15 мільярдів. Наразі в газосховищах 19,5 мільярдів кубометрів, з яких, однак, іще братиметься на власне споживання.

На зло Газпрому, чий збут у Європі впав аж на 43%, Нафтогаз також місяцями зволікав із купівлею газу про запас, щоб скористатися від 1 липня нижчою ціною.

Корупція та фокуси з податками. Залишається питання, хто платить. "Нам потрібен на це кредит у розмірі 4,2 мільярда доларів", – упевнено каже Діденко. Платити має ЄС, переконаний Газпром. За словами експерта Гончара, він розуміє мотиви росіян, що до минулого року самі організовували запаси: через фінансові труднощі вони хочуть скинути з себе ризики та з великим галасом спонукати європейців до позичення грошей.

Європейці загалом не кажуть "ні", проте вважають затребувану кредитну суму сильно завищеною. Крім того, вони вимагають, щоб газовий концерн, якому закидаються корупція та махінації з використанням податкових гаваней, став прозорішим, щоб бізнес із постачання на внутрішній ринок було чітко відділено від транзитного і щоб було підвищено внутрішні тарифи.

Ющенко підтримує ці вимоги, але відстоює ідею реорганізації європейського газового ринку з об’єднанням виробників, транзитних країн і споживачів. "Ми наче волаючі в пустелі", – каже він. З ним погоджується Діденко – й додає: "Я відчуваю себе іграшкою в забавах політиків".

З одного погляду. Український газовий концерн Нафтогаз затиснутий між російським постачальником, європейськими клієнтами та приватними інтересами українських політиків. Поряд із транзитом у Європу він також відповідальний за внутрішнє постачання та видобуток газу. Зараз державному підприємству бракує грошей, щоб наповнити газосховища на зиму. Тарифи для внутрішніх споживачів утримуються низькими. Останнє слово в концерні за прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, повідомляє Новинар.

Обговорити на форумі