Остання варта австрійського вояка Грегора Федуна з Коломиї

Після поразки Австрії в австро-пруській війні 1866 року Австро-Угорщина націлює свою економічну, політичну і воєнну експансію на Балкани. В січні 1877 року австрійські війська окупували Боснію і Герцеговину.

Період окупації яскравими фарбами змалював визначний боснійський письменник, лауреат Нобелівської премії Іво Андрич у романі "Міст на Дрині". Роман перекладено більш як на 30 світових мов, у тому числі на російську.

Роман-хроніка сам по собі надзвичайно цікавий. Для нас, українців, він цікавий ще й тим, що в ньому згадуються Тернопіль і Коломия.

Ось короткий фрагмент з роману.

... Серед жандармів, які несли варту на мості, був один українець зі східної Галичини на ймення Грегор Федун. У свої двадцять три роки цей парубок богатирської тілобудови відзначався ведмежою силою і сором’язливістю цнотливиці. Він брав участь у багатьох боях. Очікуючи з дня на день законної демобілізації, Грегор з ностальгією думав про повернення в маленьке галицьке місто Коломия до батьківського порога (...).

Стоячи на варті , він переспівав усі малоросійські пісні. І ці пісні, чим ближче до весни, все сильніше переконували його в тому, що саме на цьому місці він начебто когось має зустріти.

На початку березня загін, який охороняв міст, отримав спеціальну вказівку подвоїти пильність, оскільки стало відомо, що невловимий гайдук Яків Чекрлія з Герцеговини перебрався в Боснію, звідки, треба сподіватися, здійснить спробу прорватися на сербський або турецький кордон. Вартовим дали опис зовнішності Чекрлії, попередивши, що він неймовірно хитрий і відважний...

Далі письменник описує, як здійснилися фантазії Григора: одного ранку через міст пройшла турчанка, закутана в паранджу й метнула в нього кокетливим поглядом. Наступного ранку та сама молода турчанка, проходячи повз вартових, знову ковзнула поглядом по парубкові, при тім відслонивши своє ангельське личко. Грегор насмілився й підійшов до дівчини, начебто за службовим обов’язком. Дівчина прошепотіла німецькою: "Завтра зранечку я проводжу через міст свою бабусю ночувати до міста й повернусь сама". Хлопець зрозумів натяк.

І справді, наступного дня дівчина переходила міст зі згорбленою жінкою, яка важко шкутильгала. Однак, назад турчанка не повернулася. Федун запідозрив щось лихе.

Чуття його не підвело. Вояка терміново викликали до канцелярії ротмістра Крчмара. Той учинив йому допит. Як виявилося, Федун пропустив через міст гайдука Чекрлію, переодягнутого в жінку. Грегора негайно заарештували. Але польового суду він не дочекався. Перебуваючи під охороною в казармі, він вивів крейдою на дощечці: "Всі мої речі відішліть моєму отцеві в Коломию. Усім товаришам кланяюся, а начальників прошу мене простити. Г. Федун".

Відтак жовнір узяв до рук карабіна. Роззувся і ножиком розрізав шкарпетку на пальці правої ноги. Ліг на ліжко, стиснув колінами й руками карабін, дуло впер у підборіддя, пальцем ноги натиснув на курок. Вся касарня здригнулася від пострілу...

Потім, описує Іво Андрич, виникла проблема з похованням. Військові пішли до місцевого священика отця Николи вияснити, чи той погодиться відспівати самогубця, уніата за віросповіданням. Отець Никола сказав: "Як можна хрещеного чоловіка не поховати за християнським звичаєм, наче якогось пса! А за його гріх нехай його судять на тім світі".

Грегора Федуна, коломиянина, поховали на місцевому кладовищі з усім християнським церемоніалом.

Р.S. Дуже ймовірно, що на Коломийщині тягнеться гілка багатодітного роду Федунів. Можливо, публікацією фрагменту роману Іво Андрича ми відкриємо невідомі штрихи біографії чийогось предка.

Автор: Андрій МАЛАЩУК
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі