Історичну справедливість відновлено: Нагороджено званням Героя України

Вчора на Рожнятівщині відкрито меморіальну дошку на честь воїна-кулеметника Михайла Василишина, нагородженого посмертно званням орденом "Золота зірка" та званням Героя України.

Кілька років тому історію про нагородження за особисту відвагу та героїзм, виявлені під час Вісло-Одерської операції у Великій Вітчизняній війні, переповідали з уст в уста. Нагорода знайшла уже родичів померлого героя через 60 років Волею випадку та через недогляд радянських чиновників високе звання до цього часу носила інша людина, яка на сьогоднішній день теж уже покійна

22 роки намагалися відновити історичну справедливість старша дочка і зять героя - Марія і Василь Федіви, які мешкають у селі Камінь на Рожнятівщині. "Розпочалося все з того, що у 1984 році рада ветеранів 58 стрілецької дивізії, в 175 полку якої служив батько, надіслала лист на ім’я редактора місцевої газети "Нові горизонти" з проханням написати нарис про героя Радянського Союзу Михайла Василишина, - розповідає зять героя Василь Федів. - Проте такого на Рожнятівщині не виявилося, і, відповідно, ніхто ніякого нарису не написав. Але журналісти зацікавилися цією справою і розпочали своє розслідування. Через рік військовий комісар Івано-Франківська надіслав лист-скаргу на ім’я першого секретаря Рожнятівського райкому партії, з вимогою припинити дії журналістів, адже цим самим вони кидають тінь на іншого героя Радянського Союзу. До речі також Василишина Михайла Івановича, який проживає у селі Чорний Потік Надвірнянського району".

Такий дивний збіг вельми зацікавив пана Федіва, і він розпочав власне розслідування. Виявилося, що 25 січня 1945 року його тесть одним з перших переправився на лівий берег під час форсування Одеру. Вдало вибравши місце, він відбив атаку німців. Це дозволило нашим військам відбити удар ворога. За це Михайло отримав зірку Героя. На жаль, 19 березня 1945 року Василишин отримав смертельне поранення і наступного дня помер. А почесті у 1947 році отримав однофамілець - Василишин Михайло Іванович, який теж служив у 175-му гвардійському стрілецькому Віленському полку 58-ї стрілецької дивізії 5-ї армії, і був легко поранений 17 березня 1945 року. Щоправда, був на вісім років молодшим за тестя пана Василя. Проте у нагородному листі якимось чином переплелися біографічні дані обох Василишиних.

"Відтоді ми втратили спокій і сон, - каже пані Марія, - та вирішили будь-якою ціною повернути заслужену батькову нагороду. Протягом усіх цих років нам допомагали дуже багато людей, хоча були й такі, що залишалися черствими і байдужими до наших благань. Та ми на них зла не тримаємо, нехай їм Бог простить".

Особливо допомогли родині загиблого героя журналіст Іван Крайній та підполковник юстиції військовий прокурор Михайло Олейняш. Останній довго і ретельно вивчав усі архівні документи, представлені родиною, і зробив остаточний висновок, що "Золоту Зірку" було присвоєно саме Михайлу Василишину зі Спаса, а не його однофамільцю з Чорного Потоку. А далі пан підполковник написав до Комісії державних нагород прохання внести пропозицію Президенту України про присвоєння посмертно Василишину Михайлу Івановичу звання Героя України, з врученням ордену "Золота зірка". Згодом Віктор Ющенко підписав відповідний Указ у 2006 році. Нагороду отримала донька покійного.

Повірити в те, що нарешті все закінчилося Федіви довго не могли. До радісного дня і торжества справедливості не дожили й сини героя. Знайшлася й могила батька у польському місті Ключборґ на військовому цвинтарі. Тут у могилі під номером 152 знаходиться тіло прикарпатського солдата. Наразі рідні тішаться, що справедливість відновлено, а тепер у селі ще є й пам’ятка батьку.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі