Імітація і безкарність

Звіряче вбивство Валерія Олійника в Кіровоградській області сколихнуло країну, викликало гнів і обурення. Тому що влада перейшла межу людської моралі, пише у своїй колонці в тижневику Корреспондент Анатолій Гриценко.

Про те, що наша влада може бути аморальною і діє свавільно, знали давно. Але що вона здатна на ТАКЕ - в це нормальній людині важко повірити. Тепер люди вірять.

Вірять, що керівні пости можуть займати нелюди і просто звірі. І цих звірів вона, влада, захищає до останнього патрона. Разом з честю мундира. Мундири у влади знатні, погони і зірки золочені. З честю проблема - немає її, в цьому ми переконалися остаточно.

Два тижні після садистського вбивства невинної людини країні розповідали виправдувальні байки. Вигаданим байкам люди не вірили. Хіба можна повірити, що людина, яка перебивалася з хліба на воду, тримала вдома арсенал вогнепальної та холодної зброї, щоб під вечір, як Рембо, вийти в ліс пополювати. І на кого ж? На господарів району - прокурора, начальника міліції, народного депутата із фракції прем'єр-міністра, в його ж, депутата, власних лісових угіддях.

Брехали суспільству всі підряд: віце-прем'єр, міністр внутрішніх справ, депутати фракції БЮТ, прокурори і міліціонери. Одні - не спромоглися елементарно перевірити інформацію корумпованих і боягузливий підлеглих. Інші - брехали навмисно, намагаючись уникнути політичної та кримінальної відповідальності. Дехто в парламенті договорився до того, що до ордена потрібно представляти ТАКИХ депутатів!

Не вірячи в об'єктивність розслідування, люди забили на сполох. Через кілька годин після трагедії мені зателефонував знайомий журналіст із Кіровограда. Зі страшним припущенням, у правильності якого з кожним днем все більше переконуюся, - це було не просто вбивство, це було "сафарі", полювання на людей! І на полювання вийшли сторожі закону, сп’янілі не стільки від алкоголю, скільки від радості і безкарності.

Експертиза показала, що Валерія Олійника жорстоко били, поламали йому ребра і ключиці. У нього багато разів стріляли, потрощили кістки ніг і колінні суглоби. Позбавивши можливості захищатися і втекти від переслідування, щоб зберегти життя. Валерій спливав кров'ю, але ніхто не збирався його рятувати. Кров заливала свідомість вбивць.

Пізніше, налякані відповідальністю, злочинцем вирішили оголосити загиблого. Професіонали з посади, прокурор та міліціонер, "забули" навіть на алкоголь перевірити самих себе. Проте не забули замести сліди, зачистити місце злочину: підкинули пістолети зі стріляними гільзами, ножі, подряпали себе для виду - мовляв, "численні ножові поранення". Після численних ножових поранень лежать у реанімації, а не проводять на другий день прес-конференції з новою порцією брехні та звинувачень на адресу невинно вбитого. Ніхто навіть не подумав про травми, завдані рідним та близьким Олійника. Убили по-звірячому, хапко - і поховали так само.

На посаді міністра оборони у випадку смерті або загибелі солдата, навіть якщо вини командира не було, я вимагав, щоб похорони організувало командування військової частини і щоб на них особисто був присутній командувач або, як мінімум, командир корпусу. Щоб генерал з двома-трьома зірками дивився в очі матері солдата і надалі робив усе можливе (і неможливе) для збереження життя підлеглих.

А як ховали Валерія? Луценко направив на похорон міліцейських генералів? Ні. Прокурори від Медведька були присутні? Ні. Тимошенко зажадала, щоб обласний керівник партії чи фракції БЮТ допоміг матері поховати сина, висловив співчуття? Ні.

Валерія привезли додому в мішку на вантажівці. Без ноги, голова пришита до тулуба на швидку руку. Щоб закопати, замести сліди і забути? Не вийде! Слова Гліба Жеглова актуальні як ніколи: "Злодій повинен сидіти у в'язниці!" Вбивці - тим більше. За ТАКЕ - вони повинні сидіти до кінця своїх днів.

Прокурора і міліціонера із запізненням, але затримали. Депутату дозволили втекти, прикрившись процедурними нормами і законом. Дозволили не Кіровоградські, а вже київські чини, в тому числі у правоохоронних органах. У тих самих органах, які, "якщо потрібно", тримають під зовнішнім наглядом і прослуховування будь-якого - підприємця, міністра, депутата, навіть голову Верховної Ради (пам'ятаєте заяви Володимира Литвина?).

У БЮТ від Лозінського відмежувалися, зажадали скласти депутатські повноваження - але потім йому дали піти. Не здивуюся, якщо згодом з'ясується, що "коридор" для втечі Лозінського надали високі особи в уряді, ГПУ, СБУ чи МВС.

Чому не здивуюся? Та тому, що влади в країні немає, вона не працює. Навіть у таких випадках. Вона вже не здатна працювати. Суцільна імітація. Президент імітує керівництво силовими структурами. Уряд імітує економічні реформи та боротьбу з кризою. Парламент імітує законодавчу роботу. Генпрокурор, голова СБУ, міністр МВС імітують боротьбу з корупцією. Суди імітують захист прав і дотримання закону.

На імітації непогано заробляють - чиновники, правоохоронці, судді. Не всі, але багато хто. За рахунок 46 мільйонів громадян. ТАКА влада далеко нас заведе - вибиратися потім довго доведеться.

Автор: Анатолій ГРИЦЕНКО
Джерело: Новинар
Обговорити на форумі

 друкувати