Церква заговорила про проблему емігрантів

Новітня історія України майорить голосними заявами правлячих політиків про постійний економічний ріст та про добробут в державі, а ті, хто чекає свого зоряного часу лише критикують перших, приховуючись під маскою народних захисників. Ніхто не говорить і не ознаменовує цю добу, як час добровільного вигнання з держави. Для офіційної України емігранти на заробітках – це ганьба, адже вони є тим індикатором того самого "добробуту".

Як тільки відкрилася залізна стіна після розвалу СРСР, чутки про високий рівень життя на заході вдарили в голови, спраглих до різноманіття, наших співвітчизників. Почало зароджуватися бачення життя на зразок американської мрії, але в українській проекції: вілла двоповерхова з євроремонтами, паркан двометровий (обов’язково кращий від сусідського), голівудська усмішка та діти з вищою освітою. Для багатьох людей ідея про щасливе майбутнє аж ніяк не пов’язувалася з нашою державою. Це і стало рушійною силою для початку масової еміграції нашого населення далеко за межі України.

Цифрами статистики можна виразити весь той міграційний масштаб, який охопив українців. По різних підрахунках поза межами Батьківщини зараз знаходиться від 3 до 7 мільйонів. І це лише офіційна статистика, яка в даному випадку не випромінює точності, похибка складає в кілька мільйонів своїх мешканців. Отже, щороку закордон в пошуках кращого життя виїжджає 400-700 тис. працездатного населення, а з них повертається лише третина. По міжнародній класифікації щодо рівня міграції Україна займає лідируючі позиції і ці показники відверто лякають!

Таке враження, що держава не просто не допомагає цим людям та не зацікавлює працювати на рідній землі, а навпаки, зацікавлена у великій кількості заробітчан. Вони щороку, плачучи та посилаючи ностальгічні збірки віршів про рідні села та міста, відправляють близько 20 млрд дол. Ця цифра пояснює все: на плечах наших людей за кордоном ще тримається рідна хвороблива економіка.

"...Не буде великим відкриттям те, що, як свідчить статистика, масштабний виїзд українців за кордон відчувається майже у кожній українській родині, а відтак і у Церкві. Говорячи про це, з огляду на факт еміграції близько 1/3 своїх вірних, що проживають тепер поза межами України, можна говорити про Українську Греко-Католицьку Церкву як про справжню Церкву мігрантів...", - з болем в душі констатував Андрій Суліван в книзі "Відчуваючи серцебиття мігранта". Цю тему було піднято на черговому Синоді Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ. Єпископи Української Греко-Католицької Церкви звернулися до влади з листом про крикучу проблему новітньої трудової еміграції.

В зверненні було піднято низку питань, для Коломия ВЕБ Порталу роз’яснення щодо них дав Владика Кир Микола Сімкайло (на фото), Єпарх Коломийсько-Чернівецький УГКЦ. Дуже близькою є проблема емігрантів для Коломийсько-Чернівецької Єпархії зокрема, адже саме тут найбільшого розмаху здобув міграційний рух, через що страждає практично кожна родина.

Проблема еміграції не є новою для України. На питання чому саме зараз Синод його торкнувся Владика Кир Микола Сімкайло відповів, що наших емігрантів завжди було багато практично в усіх куточках Землі. Минуло вже сто років від часу, коли вперше наші земляки поселилися в Америці та Канаді. Цього разу міграція має іншого забарвлення, щось змінилося... Сучасна четверта хвиля мігрантів, що роз’їхалися далеко від рідних людей, вимушено поїхали заробляти на своє життя, для своїх дітей, для своєї родини. Подумаймо, як та мати приїжджає в чужий край, не маючи ніякої інформації, де є наші посольства чи консульства, чи громадські організації, які могли б надати за необхідності потрібну допомогу.

Зараз більшість людей в першу чергу звертається до душпастирів, що відправляють там служби для наших людей. Владика Кир Микола Сімкайло детальніше розповів про той досвід, який має УГКЦ за кордоном для служіння людям, що потрапили в біду. – Церковні інституції надають прихисток всім нужденним. Свята Софія, яка є сьогодні в Римі, допомагає багатьом нашим мігрантам в скрутному становищі. Я знаю, що то не є місце для того, але коли людям нема куди подітися, то Церква допомагає чим може. Наші сестри-монахині і священослужителі надали їм притулок. На сьогодні наші Українські Греко-Католицькі парафії в Італії, їх є десь близько 80, не в силі охопити всю українську громаду. Це працює, коли говоримо про малу кількість людей. Та сьогодні масштаби так зросли, що лише держава має подбати про людей. – Згадалося Владиці Миколі Сімкайлу ток-шоу за участі народних обранців і вилилося наболіле, – Ті депутати Верховної Ради, які є вибрані від народу і зобов’язані допомагати, які повинні відчувати той біль та пульс наших людей ким би вони не були і де б вони не були. Це їхня місія, а вони сказали, що їх навіть ця тема не цікавить. Запитують народні обранці чи емігранти платять податки? То хіба нам ще треба податків, коли мама лишила все і поїхала, щоб дати дітям те, чого держава невзмозі забезпечити? Навпаки, місцеві органи самоврядування мали би дбати про ту неповну сім’ю, бо невідома подальша доля такої родини... І ця сфера нас сьогодні дуже і дуже болить. Адже Церква є тим барометром, який на нинішній час показує всі суспільні проблеми та де і як правильно вчинити. Лист Синоду – це своєрідний звіт недоліків. Ми цей документ видали та проголосували за нього, що є потреба звернутися до нашої влади, щоб все ж таки подумали над тим, що лаючись там і маючи всякі непорозуміння, вже варто подумати про той народ, який кує їм долю і виховує дітей, вірних своїй Батьківщині.

В зверненні Синоду до влади йшлося про термінове вироблення чіткої міграційної політики України, а також відповідних програм на загальнонаціональному та регіональному рівнях. Владика Кир Микола Сімкайло пояснив про що в першу чергу йдеться. – Люди закордоном незахищені від насильства та різного роду біди та нещастя, яке може спіткати в тій чи іншій державі їх, якою б вона гарною не була. Хотілося б, щоб держава більше відгукнулася на законодавчому рівні і дала можливість створити центри та державний міграційний орган, який би мав свої представництва за кордоном, де є сконцентрована маса наших заробітчан і дбати за них. Це мали б бути такі місця, куди люди можуть звернутися як за інформацією, так і за конкретною допомогою. Хочемо, щоб держава звернула увагу на такі кричущі проблеми сьогодення, втрутилася і більше звертала увагу на долю свого народу.

Автор: Оксана РИЖУК, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі