Шанс відродити вівчарство в Карпатах

Є на Верховинщині полонина Радул, де утримується аж тисяча овець, та ще з десяток менших, де по 150-200 овечок. Але це не до порівняння, що було колись. За останні 18 років поголів’я овець скоротилося більш як у 30 разів. Праця вівчарів нелегка і не поціновується, як треба. Без державної підтримки цю галузь тваринництва не відродити.

"Там верхами над громнями
вітри повівають,
Там чабани овець пасуть,
В сопілочку грають".

Такими коломийками здавна в Карпатах проводжають вівчарів на полонину. Живуть вони (тут кажуть: літують) по чотири місяці високо в горах: випасають худобу, доять, із молока роблять сир.

Поважний гуцул Олексій Семенюк із Красноїлля колись теж чабанував. Мав своїх 11 корів, 75 овець. Зараз діти тримають три корови, було п’ять овець, але, каже Олексій Семенюк, вже з'їли, бо то не вигідна справа.

"Зараз менше багато. Скотарство змаліло, особливо з вівцями. Не оплачується їх тримати. Молоко цінне овече, але то великий труд коло того", – зазначає пан Семенюк.

Вівця мала, а праця коло неї велика. А вже Іван Семенюк із Замагори вісім років працює дояром. Зараз літує на полонині Кринта. Нелегка то праця: встають о 4-й годині, четверо сідають доїти, один заганяє вівці в кошару. "До Іллі" (тобто 2 серпня) доять тричі на день, а потім вже менше. Молоді не дуже охоче йдуть на ту роботу, швидше подадуться "на заробітки чи на гендель (торгувати)". Та й не кожен вміє здоїти вівцю, це значно важче, ніж корову чи козу, каже Іван Семенюк.

Дмитро Павлів із Криворівні додає, що як гарна погода, то на полонині дуже приємно, але коли погана, затягнуться дощі... "А худобу треба обійти, хоч би що було. Ви мусите вийти, подоїти, зробити порядок із молоком, посудою і вийти з худобою на пасовище", – наголошує пан Павлів.

Необжиті полонини заростають кущами. Щівник, Радул, Криничний, Гропа, Скупова, Лудова – це назви деяких із верховинських полонин. В районі – 8 тисяч гектарів високогірних пасовищ, а використовуються лише 20-30 відсотків. Колись на багатьох із них були молокопереробні заводи, світло, навіть бані та сауни. Всупереч давньому гуцульському повір’ю, що жінки на полонині, як і на кораблі, приносять біду, працювали доярки. Зараз чимало полонин "даром стоять", нема подекуди і дороги. Діючих полонин значно менше, каже Василь Стефлюк із Зеленої і додає: "Є такі полонини, що вже пустують. Там трава в пояс. Бо то вже ніхто не чистить, не вирубують смерічки маленькі. То ж поля стає чимраз менше. Треба газди скрізь".

Хочете вовни і баранини – дайте дотації. Завдяки вівцям чистяться полонини, захист від ерозії ґрунтів. Та насамперед дають вони корисну продукцію: м’ясо, молоко, вовну. З молока роблять масло, сир і продукти з нього – вурду, бринзу, будз. Вовна йде на кожухи, килими, ліжники. От тільки чимало майстрів переходять на молдавську вовну, яка дешевша, хоч і не така якісна. М'ясо коштує задешево. Полонинська продукція не оплачується, – кажуть горяни.

Колись у Верховинському районі (так звані базові роки: 1985-91) було 100 тисяч поголів’я овець, по 50 тисяч в громадському секторі і в індивідуальному. Зараз – трохи більше трьох тисяч. На розгляді у Міністерстві аграрної політики України є кілька програм із розвитку вівчарства, та, очевидно, у чиновників до них руки не доходять. А без державної підтримки цю галузь тваринництва не відродити, вважає заступник голови Верховинської райдержадміністрації Михайло Нечай.

"Держава може допомогти єдиним шляхом – коштами, а кошти у вигляді дотацій: за кожний зданий кілограм вовни і кожний зданий кілограм м'яса баранини повинна бути дотація. Миттєвої віддачі у тваринництві, а тим більше вівчарстві ждати не можна. Тому оркестр налаштований на 3-5 років", – зазначає Михайло Нечай.

На Верховинщині сподіваються, що з часом тут будуть приватні садиби, де можна буде побачити, як на полонинах випасають овець, роблять бринзу, тчуть із вовни ліжники. Наразі ж йдеться про те, аби зробити "зелені коридори" і "тепличні умови" хоча б тим, хто розводить овець. Щоби зовсім не зникли, повідомляє Радіо Свобода.

Обговорити на форумі