Загадка Чапаєва – прикарпатські сторінки

Богиня історії Кліо дуже неохоче відкриває свої таємниці, адже тоді падають і розбиваються ущент безліч усталених авторитетів, переписуються цілі сторінки минувшини. Взяти, наприклад, легендарного командира 25-ої стрілецької дивізії Василя Івановича Чапаєва.

Перший раз Чапаєва зробила знаменитим книжка Фурманова. Далі популярність виросла до небачених висот - був знятий фільм братами Васильєвими, де Чапаєва блискуче зіграв Борис Бабочкін. У перші дні листопада 1934 року, до 17-их роковин революції, вийшов фільм "Чапаєв". Якраз фільм став розсадою, яка проросла нестримними паростками анекдотів про Чапаєва, котрі гуляли по всьому Союзу.

Був Василь Чапаєв і на Покутті - у складі першої роти першого батальйону 326-го Білгородського полку, 82-ої піхотної дивізії. За форсування Пруту біля Княждвора під сильним кулеметним і артилерійським вогнем його нагородили Георгіївською медаллю першого ступеня. Чапаєву було присвоєно звання молодшого унтер-офіцера. Вдруге майбутній полководець побував на Покутських землях у 1916 році, під час Брусиліського прориву. Полк довго стояв у селі Прикмище. Саме у цьому селі (на військових картах воно називалось Прухніще) Чапаєв був нагороджений Георгіївським хрестом другого ступеня, не виключено, міг побувати в Підгайчиках у складі розвідувальної групи. Недарма довгий час із підгайчиківськими школярами переписувався водій Чапаєва В.Коз-лов, а піонерська організація місцевої школи носила ім'я В.Чапаєва.

Та не все так легко було у його житті. Був двічі одружений. Двох дружин звали Пелагеями. Перша, донька православного священика, народила йому трьох дітей - Олександра, Клавдію і Аркадія. Коли Василь Іванович служив, Пелагея, покинувши дітей, закохалася у сусіда-кондуктора й пішла до нього жити. Дізнавшись про зраду, Чапаєв терміново взяв відпустку, щоб розлучитись. Уже вдома таки помирився з дружиною, але згоди в сім'ї не було. Не було щастя і з другою дружиною. Чапаєв мав непередбачуваний характер.

Був у нього брат Михайло, який, одружившись із заможною купчихою, мав непоганий капітал. В епоху воєнного комунізму Василь Іванович несподівано звернувся до нього: "Михайле, тут у нас, у Саратові, організовують англійське акціонерне товариство. Якщо ти продаш свої крамнички, то я вкладу твої гроші під великі відсотки". Брат послухався Василя Івановича і назавжди позбувся капіталу. Бо гроші Чапаєв уклав не в акції, а в розвиток Червоної армії, зокрема, побудував лазарети. Був прихильником твердого порядку в армії. Він твердив: "Без тілесних покарань від підлеглих нічого не доб'єшся. Влада загниває, дисципліна падає, бо справжні мужчини у коноплях ховаються. А візьмеш такого, роздінеш привселюдно, всиплеш 20-25 батогів, то такий чоловік вмить шовковим стане!"

Побував у Галичині і його старший син, Олександр: служив у Кам'янці-Бузькій майже два роки на посаді заступника командира зі стройової підготовки. Солдафон, свавільний і жорстокий, він був копією свого батька, успадкував у нього всі негативні риси. Любив горілку і від того поведінка його була непрогнозованою. Дуже любив театр і сам брав у спектаклях безпосередню участь. Наприкінці 1950 року підполковника Чапаєва перевели у Росію, де він дослужився до генерал-лейтенанта - це йому допомагав маршал Георгій Жуков... Мордовин за національністю, Чапаєв любив коней, але, як комдив, усюди і завжди віддавав перевагу автомобілю. Спершу це був слабосильний американський "стевер". Потім у Колчака "розжилися" на потужний "паккард", проте, він був невигідний для степових доріг. Тож Василь Іванович зупинив свій вибір на витривалому "Форді-Т", який "витискав" до 50 км на годину.

Фрунзе і Куйбишев дуже його любили, але Троцький бачив у ньому бандита і відвідував Чапаєва тільки під охороною власного конвою. Та великою таємницею стала смерть Чапаєва. Виникло багато версій. Згідно з однією, отаман Уральського білого козацтва В.Толстов розгромив штаб 25-ої дивізії. Комісар П.Батурин, у минулому - царський офіцер, син сільського священика, який повірив не у Христа, а у Маркса і Леніна, був розтерзаний на шматки. Полонених червоноармійців розстрілювали партіями по 100-200 осіб, піками добивали поранених. Пізніше Фурманов зробив легендою останні хвилини Чапаєва. Насправді все було трагічніше. Не Петька, а двадцятирічний зв'язковий робітничого полку Тимофій Зубков став останнім супутником комдива. Зубкова підібрали свої. Шукали тіло Чапаєва, та не знайшли. Про це розповів сам Зубков у рязанській газеті "Робітничий клич" у 1927 році. Тут випливла ще одна гіпотеза, про яку повідомив у 1990 році М.А.Мальцев - полковник у відставці. Він у 50-ті роки служив в Угорщині, там познайомився з колишнім командиром кулеметників бійцем-інтернаціоналістом, угорцем Ференцом Кульчаром, котрий поділився з ним відомостями про останній бій начдива. Той стверджував, що бійці підтримували Чапаєва аж до берега, хоча він був уже мертвий.

Нещодавно в архівах Уральська знайшли протокол допиту Чапаєва білогвардійською контррозвідкою. Цей архівний документ підтверджує, що після бою за Лбищенськ Чапаєв не втопився у річці, а перебрався на протилежний берег, де його затримала білогвардійська розвідка. Донька Василя Івановича - Клавдія - також стверджувала, що її батько насправді не втопився. Його, за її словами, переправили на інший берег четверо червоноармійців.

Звернімось до челябинського вченого Михайла Машина, який знайшов у архівах Уральська сенсаційні документи. З документа допиту Чапаєва було зрозуміло: білогвардійцям було однаково важливо як знищення дивізії, котра багато разів отримувала перемоги над "білими" військами, так і знищення уже стійкої легенди у Червоній армії про хороброго, успішного і, головне, безмежно відданого справі визволення робітників і селян червоного комдива. Документів про подальшу долю легендарного полководця в архіві не виявлено. Можливо, він утік з полону, а, може, був спеціально відпущений. Героїчна смерть червоного комдива, який витримав допити, білогвардійцям була непотрібна. Можливо, його відпустили спеціально, без жодних умов. Повернутись до Червоної армії він у такому випадку не міг - командування просто не повірило б його поясненням і під гарячу руку, просто розстріляло б Чапаєва за зраду справі пролетаріату. А така смерть, з точки зору знищення легенди про червоного комдива, була б значно вигідніша білогвардійцям, аніж загибель у ворожих застінках. Розуміючи це, Чапаєв був змушений ховатись від своїх колишніх соратників. А після закінчення громадянської війни, коли легенда про героїчного командира дивізії повністю сформувалась, розвалити її не дозволили б нікому, навіть самому Чапаєву.

Автор: Богдан СЕНЮК із Підгайчик
Джерело: "Вільний голос"
Обговорити на форумі