The Economist: Уроки 1937 року

У своїй статті Крістіна Ромер [Christina Romer] (на фото) стверджує, що політики мають зробити висновки з помилок, які подовжили Депресію.

На недавніх слуханнях Конгресу я обережно відзначила деякі "проблиски надії", що економіка могла б стабілізуватися і, можливо, почала б зростати наприкінці року. Мене запитали, чи означає це, що ми повинні скасувати більшість видатків, запланованих у межах $787-мільярдного плану фіскального стимулювання економіки [American Recovery and Reinvestment Act]. Я відповіла, що очікуване відновлення зростання було ще у понад піврічній перспективі та дуже залежало від того, наскільки швидко будуть витрачатися кошти, передбачені планом фіскального стимулювання. Лише пізніше до мене дійшло, що я повинна розповісти історію 1937 року.

Відновлення економіки після Великої депресії часто описують як повільне, тому що Америка не досягла повної зайнятості аж до Другої світової війни. Але правдою є те, що відновлення економіки впродовж чотирьох років після того, як Франклін Рузвельт вступив на посаду президента у 1933 році, було неймовірно швидким. Щорічне зростання реального ВВП становило понад 9%. Безробіття впало з 25% до 14%. За винятком років Другої світової війни, Сполучені Штати ніколи ще не переживали такого стабільного та швидкого зростання.

Проте, це зростання зупинилося після другого стрімкого спаду у 1937-38 роках, коли безробіття знову зросло до 19% (погляньте на діаграму). Фундаментальною причиною цього другого спаду був недоречний, і значною мірою помилковий перехід до стримуючої фіскальної та монетарної політики. Одним із джерел зростання було те, що у 1936 році Конгрес подолав вето Рузвельта та виділив законом значну допомогу ветеранам Першої світової війни. У 1937 році цей фіскальний стимул зник. Крім цього, вперше було зібрано внески на соціальне страхування. Ці чинники скоротили дефіцит на приблизно 2,5% ВВП, створюючи таким чином значний тиск на економіку.

А ще важливим був випадковий перехід до стримуючої монетарної політики. У 1936 році Федеральна резервна система почала непокоїтися, як їй перейти від політики стимулювання зростання до стримування інфляції. Після декількох років політики відносно нерестриктивної монетарної політики, американські банки володіли величезним надлишком резервів понад встановлені законом вимоги. ФРС побоювалася, що ці додаткові резерви перешкодили б зробити монетарну політику жорсткішою, рестриктивною, якби з’явилася інфляція або якби на Вол-Сріт знову розпочалися "спекулятивна гарячка". У липні 1936 року правління ФРС заявило, що існуючий надлишок резервів може "спричинити шкідливе розширення кредитування" і що воно "вирішило заморозити" ці додаткові резерви "в якості запобіжного заходу". ФРС потім подвоїла вимоги щодо резервування через низку заходів. На жаль, виявилося, що банки, все ще пам’ятаючи фінансову паніку початку 1930-х років, хотіли зберігати ці резерви у надлишку, як "подушку безпеки". Коли цей надлишок було знищено законодавством, вони поспіхом компенсували його скороченням кредитування. Згідно з класичною працею про Велику депресію Мілтона Фрідмана та Анни Шварц, скорочення грошової маси, що настало за цим, було провідною причиною спаду 1937-38 років.

Історія 1937 року дає змогу сформулювати байку-застереження. Бажання оголосити перемогу і повернутися до нормального курсу після економічної кризи є сильним. Цьому бажанню слід опиратися, поки економіка знову не наблизиться до повної зайнятості. Фінансові кризи особливо прагнуть залишити шрами, які змушують фінансові інституції, сім’ї та фірми поводяться по-різному. Якщо уряд припиняє підтримку зарано, повернення до економічного спаду або навіть паніки цілком реальне. У цьому плані ми не лише не повинні передчасно зупинити витрачання коштів з плану фіскального стимулювання, нам слід ретельно підготуватися до закінчення його дії. За даними Бюджетного управління Конгресу, план стимулювання передбачає витрачання близько $400 мільярдів у 2010 бюджетному році, але лише трохи більше $130 мільярдів у 2011 році. Це означає скорочення видатків федерального бюджету на 2% ВВП. Якщо все піде добре, приватний попит зросте у достатньому розмірі на той час, щоб заповнити цю діру. Якщо цього не станеться, заходи з підтримки попиту, можливо, потрібно буде проводити й надалі.

Можливо, головний висновок із цього є такий, що політики повинні шукати конструктивних шляхів реагування на природний тиск скоротити стимулювання. Наприклад, балансовий звіт ФРС більше ніж подвоївся протягом кризи, що викликало посилену увагу до нього. Керівництво ФРС чітко дало знати, що продовжуватиме свою нинішню політику. Окрім того, кредитні програми ФРС деякою мірою зникають самі по собі: оскільки попит на спеціальні кредитні механізми падає, аналогічно скорочуватиметься її баланс. Але зараз, можливо, також доречно було б надати додаткові інструменти ФРС, щоб допомогти її балансові зменшитися, як тільки економіка відновиться до докризового рівня. Дехто пропонував надати ФРС право випускати облігації, як роблять багато інших центральних банків. Це збільшило б її здатність вилучати надлишкову готівку з фінансової системи. Надання ФРС таких додаткових інструментів зараз могло б створити впевненість, що ФРС зможе відреагувати на інфляційний тиск, без потреби створювати цю впевненість завчасними обмеженнями.

Фінансовий медогляд. Зараз – теж час подумати про нашу довгострокову фіскальну позицію. Незважаючи на те, що президент Обама успадкував величезний бюджетний дефіцит, подолання нинішньої кризи вимагало значного збільшення дефіциту. Перехід до ощадності у найближчому майбутньому означатиме без сумніву відкладення відновлення економіки та ризик рецесії посеред рецесії, як у 1937 році. Але багато-хто обґрунтовано дбає про довгострокову фіскальну позицію. Ось чому президент запропонував план, як скоротити дефіцит, який він успадкував на 50% і неодноразово підкреслював необхідність скоротити довгостроковий дефіцит та змусити співвідношення боргу до ВВП поступово зменшуватися. У цьому сенсі реформа системи охорони здоров’я надає для цього чудову нагоду. Головне джерело довгострокового дефіциту – це зростання видатків на охорону здоров’я. Поєднуючи розширення охоплення населення медичним страхуванням разом із реформами, які суттєво сповільнять зростання витрат на охорону здоров’я, ми можемо радикально поліпшити нашу довгострокову фіскальну позицію без завчасної зміни фіскальної політики у бік скорочення видатків.

Як і інші, хто писав дещо критично про недалекоглядність наших політиків та держслужбовців наприкінці 1930-х років, я відчуваю тепер деяку скромність. Я можу зрозуміти, що тиск, під яким вони були, був, ймовірно, величезний. Політикам нині слід зробити висновки з їхнього досвіду і відреагувати на цей самий тиск конструктивно, не зриваючи відновлення економіки ще до того, як воно почнеться.

Автор: Крістіна Ромер [Christina Romer], голова Ради економічних радників Барака Обами і дослідник Великої депресії
Назва оригіналу: The lessons of 1937
Джерело: The Economist, 18.06.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі