Ілюзорне щастя Діогена

Ніколи не цінуємо те, що маємо, лиш коли втрачаємо, то цінуємо. Йдеться про здоров'я.

Заступник головного лікаря ЦРЛ з медичного обслуговування населення Петро Лесів дає лаконічне визначення, що є здоров'я: це здатність організму повноцінно виконувати свої біологічні та соціальні функції) стан повного благополуччя людини. Щодо останнього формулювання, хочеться з ним погодитися лише частково. Бо можна мати здоров'я, але не мати щастя, то яке вже тоді "повне благополуччя"? Пан Лесів на запитання про щастя багатозначно й загадково примружує очі. Вочевидь, він хотів би сказати, що тут медицина, навіть найдосконаліша, безсила. Але формат його посадових обов'язків не може виходити поза межі, власне, медицини.

Темою цієї статті є охорона здоров'я. Медицина впливає на стан здоров'я не так уже й багато, щоби не мовити - зовсім мало: на якихось вісім-десять відсотків. І це визнають в усьому світі. На 19-20 відсотків впливають біологічні чинники - спадковість, будова організму, вік, стать тощо. Дещо більшим є вплив навколишнього середовища. А найбільше відбивається на стані здоров'я спосіб життя. Спосіб життя - це не тільки і не стільки вільний вибір людини, як мудрують філософи, скільки умови, в які тебе поставила держава. Адже далеко не всі громадяни можуть, як грек Діоген, жити в бочці і переконувати себе та всіх навколо, що є абсолютно щасливі.

Сьогодні держава, в чому переконаний пан Лесів (і не тільки він один), не дотримується взятих на себе зобов'язань з охорони здоров'я. Бездумно задекларована нашою державою радянська доктрина про безкоштовну медицину - нонсенс. Держава мусить брати на свої плечі певний обов'язковий обсяг послуг - термінову необхідну допомогу. Все інше - то справа страхової й приватної медицини. Перше у нас узагалі не працює, на друге в людей нема грошей. І всі якось мусять викручуватися: медики "вибивають" додаткові кошти (ті, які мали б надходити централізовано), пацієнти, дезорієнтовані "безкоштовною медициною", хають лікарів, які з них "деруть". Глухий кут. І такою вона є, наша реальність.

Якби не міська й районна влада, важко прогнозувати, який стан медобслуговування був би на Коломийщині, — стверджує пан Лесів. Так, торік місто купило авто з кардіообладнанням, з фонду розвитку пішли кошти на закупівлю інсуліну, з районної скарбниці, крім обумовлених витрат на медицину, регулярно надходять додаткові кошти, в середньому по три-чотири мільйони гривень щорічно. В області визначено, що саме на Коломийщині виділяється найбільше позабюджетних коштів на потреби медицини серед інших районів Прикарпаття.

Лікарська допомога поза межами міста проводиться належним чином. В усіх 17 амбулаторіях проведено централізоване опалення. Всі амбулаторії й ФАПи оснащені найнеобхіднішими медикаментами. Проводиться реконструкція колишнього приміщення пошти й ФАПу в амбулаторію у Княждворі.

Керівництво ЦРЛ задоволено медобслуговуванням амбулаторій у Ковалівці (головний лікар Ігор Лазарович, депутат районної ради), П'ядиках (головний лікар Богдан Джалапин, депутат районної ради), Княждворі (головний лікар Людмила Макар).

За місцеві кошти з долученням сільрад проведено ремонт ФАПів у Слободі, Шепарівцях. Добрі відгуки мешканців про ФАПи в Іванівцях, Матіївцях, Дебеславцях.

За винятком Лісного Хлібичина і Залуча, у кожному сільському медзакладі є достатня кількість медперсоналу.

Петро Лесів відзначає сумлінну працю медиків у Корничі, Королівці, Кийданцях, Рунгурах, Слободі, Угорниках.

Тривогу викликає невизначеність з закупівлею ліків і медпрепаратів, ціни на які раптово поповзли догори. В цій галузі на державну політику впливають фармацевтичні монстри і на рівні якогось міста чи навіть області тут нічому не зарадиш.

Звичайно, про власне здоров'я мусимо дбати передусім самі. Але при тому неухильно вимагати від держави дотримання виконання делегованих їй функцій. І не вірити в щастя Діогена, який жив у бочці. Бо нині в нашій державі навіть бочок нема кому настарчити для всіх.

Автор: Андрій МАЛАЩУК, Вільний голос
Обговорити на форумі