Михайло Тимофіїв, хазяїн сопілки

Ця людина вислизає з пальців, як пісок. Попробуй розпізнати Михайла Тимофіїва! Попробуй розпізнати піраміду Хеопса... Котра знає, але мовчить. А кому потрібні її таємниці? Хіба що "чорним археологам".

А кому потрібні прадавні мелодії гуцульського краю? Цунамі теле- і радіопопси разом з лимонадом псевдо-фольклору псують наш смак.

Михайло Тимофіїв довбає до першооснов. Ставить на ноти прадавні мелодії. І мучиться від недосконалості загальноприйнятої системи нотного запису. Залишається звуковий запис, який можна і необхідно точно скопіювати. Головне тут — нічого не долучати. Автентика фольклору - як латина: відтвори, нічого не дофантазовуючи.

Михайло Тимофіїв нещодавно отримав звання заслуженого майстра народної творчості України. Звання доволі розпливчасте, воно не передає вагомості внеску цього "шамана сопілки" у фольклористику.

Нагородний лист для представлення до відзначення державною нагородою України подає скупі дані.

З 1967 року працював керівником оркестру народних інструментів в одній з Дрогобицьких шкіл. З 1973 року працює в Коломийському педучилищі (тепер — педколедж). М. Тимофіїв є автором 24 наукових статей, співавтором багатьох видань. Брав участь в озвученні 10 кінострічок, знятих ца кіностудії ім. О. Довженка. Його визнано одним із кращих сучасних майстрів-конструкторів народних духових інструментів, чимало з яких майстер удосконалив.

Маестрові народної (автентичної, просимо не плутати зі стилізованою) творчості болить, що держава ніяк на спроможеться заснувати спеціалізований навчальний заклад, де б вивчали фольклор. А носії автентичної музики відходять, стиль виконання забирають у могилу. Пропадають першоджерела.

Михайло Тимофіїв боїться вторинності. Переконаний, що, наприклад, сценічне виконання коломийки робить їй, коломийці, ведмежу послугу — її псує. Бо музиканти починають "акторствувати", зчаста невдало, бо лицедіяти їх ніхто не вчив.

Декілька біографічних штрихів.

Походить з прадавнього селянського роду, у якому всі чоловіки від прадіда Михайла включно були музиками. Всі дідові сини грали на музичних інструментах. Батько Микола грав на скрипці, та ще й столярував і стельмахував (робив колеса-вози).

Михайло Тимофіїв закінчив Дрогобицький педінститут. Вже навчаючись на першому курсі, організував оркестр народних інструментів у середній школі. Отримавши диплом, залишився працювати в тому ж інституті. Відтак - Коломия.

Пан Тимофіїв зібрав по довколишніх селах багацько старовинних інструментів з загадковими назвами: дідик, джоломіга, двійниця, вабець, тилинка, монтелєв, ребро... (Боюся помилитися в назвах).

Досконало опанувавши гру на всіх цих дерев'яних штуковинах, Михайло Тимофіїв осягнув право їх удосконалювати: він збільшив великі і малі отвори сопілки і фрілки, що розширило діапазон звучання інструментів.

Він, цей, як було мовлено, "шаман сопілки", знає гуцульський фольклор "з нутра".

Сумніваюся, чи вдало згадано на початку цієї статті піраміду Хеопса, яка мовчить. Михайло Тимофіїв мовчить лише тоді, коли йому задають дурні запитання. Але, коли зачепиш його "за живе", знай собі — мовчи і запам'ятовуй, записуй і відтворюй.

Автор: Андрій МАЛАЩУК , "Вільний голос"
Обговорити на форумі