Коломийські рятувальники – звичайні надзвичайники

Не минає і дня, щоб статистика не приносила тривожних повідомлень про різні нещастя. Там спалахнула чиясь стодола, там когось засипало землею під час господарських робіт, хтось не зумів дістатись берега… За всіма цими скупими фактами – неспокійні будні рятувальників, які першими поспішають на допомогу, які не поділяють добу на робочий і не робочий час. Ми звикли називати їх по старому – пожежними. Хоча перелік обов’язків у цих мужніх хлопців став значно ширшим, відколи вони перейшли у підпорядкування МНС. Простіше кажучи, тепер усе надзвичайне належить до їхньої компетенції. У Коломиї дислокується одне із двох у Івано-Франківській області управлінь ГУ МНС України. Ще одне – у обласному центрі. Познайомимось із нашими рятувальниками ближче і дізнаємось, як їм живеться.

Тут нема випадкових людей

- У листопаді буде рік, як ми стали самостійним управлінням, - розповідає Коломия ВЕБ Порталу начальник Коломийського районного управління ГУ МНС, полковник служби цивільного захисту Ігор Вацик, - до нашого підпорядкування належать Отинійська пожежна частина №23 (яка фінансується з державного бюджету), а також міжгосподарські пожежні команди у Гвіздці та Печеніжині, які фінансуються з районного бюджету. Не так давно створено нову міжгосподарську пожежну команду у віддаленому від нашого районного центру селі Спас. Це питання назрівало давно, бо команда не створювалась на порожньому місці: колись у Спасі були пожежні при колгоспі, і громада зберегла пожежну машину. Саме наявність вогнеборчої машини стала основним аргументом на користь створення у селі пожежної команди. Тепер у Спасі цілодобово чергують шестеро рятувальників, які здатні оперативно прийти на допомогу в усі довколишні села. Маємо намір також відродити пожежну команду в Підгайчиках, бо там є добра база, колись їхня команда була однією з кращих в Україні. Сподіваємось, за підтримки місцевого самоврядування, районної влади, так воно й буде. А колись чотири пожежні машини мав завод "Коломиясільмаш", дві – завод КРУ, одну – хлібокомбінат, ще одну – заводоуправління. Крім цього, у Коломийському районі було ще 16 пожежних підрозділів. Уявляєте, яка це була потужна сила проти вогню? Та й підтримки, у разі чого, не треба було далеко шукати… Ігор Ярославович розповів також, що районне управління складається з трьох відділів: державного пожежного нагляду (який очолює Віталій Перцович), нормативно-технічної роботи (Роман Козловський), цивільного захисту (Микола Дутчак). Колектив – спаяний і дружний, 70 атестованих працівників. Вимоги до кадрів посуворішали: якщо раніше на офіцерську посаду могла претендувати людина з будь-яким цивільним вузом за плечима, то тепер має бути тільки фахова освіта, здобута у спеціальних вищих навчальних закладах Міністерства з надзвичайних ситуацій. На цьому зроблено акцент не спроста. Адже людина після спеціалізованого навчального закладу приходить до нас на не просту службу усвідомлено, виважено, відповівши сама собі на всі запитання. Отож момент випадковості виключається. Крім цього, особовий склад постійно вдосконалює свої уміння. Ось лиш недавно у нас теж закінчився навчальний рік, який розпочався 1 вересня. Тривали заняття зі службової і навчальної підготовки, після чого здавались заліки. У наших офіцерів заліки приймала комісія з області, у особового складу – ми самі. Після цього відпрацьовувались нормативи з фізичної підготовки. Не так просто отримати й офіцерське звання: необхідно як слід бути підготовленим по всіх нормативах (біг, підтягування, спецпідготовка та ін.). Тут навіть жінки здають на результат віджимання. Ви запитаєте, звідки у рятувальному відділі слабка стать? Їх тут аж семеро: четверо диспетчерів, два бухгалтери і завідувачка канцелярією (вона хоч і є господинею приймальні, але обов’язків має набагато більше, ніж звичайна секретарка). Звісно, слабка стать тут не відчуває браку уваги, та все ж, передусім у колективі панує повне взаєморозуміння і повага.

На виїзд – одна хвилина

Це тільки у фільмах професія рятувальника оповита романтикою. Насправді ж у хлопців служба – не позаздриш ні їм, ні їхнім дружинам. Щомиті треба бути напоготові, хлопці ніколи не гарантують, що той чи інший день минуть без пригод. Коли на календарі свято і всі люди відпочивають з рідними, з сім’ями, у рятувальників навпаки – посилений варіант служби. Щодня на всю добу заступає на чергування караул у кількості 14 осіб ( серед них – диспетчер, два офіцери). У випадку виїзду на пожежу один офіцер організовує процес пожежегасіння, інший – спільно з правоохоронцями розслідує причини загорання. Серйозність служби зумовлює особливі вимоги до особового складу. Тут чітка дисципліна, кожен добре знає, що має робити, усі дії доведені до автоматизму. Три пожежні машини перебувають у стані постійної готовності до виїзду – їм (і рятувальникам), на це дається усього одна хвилина. Мабуть, тому рятувальникам найбільше дошкуляють лукаві зауваження свідків пожежегасіння про те, що, мовляв, ці сплюхи їхали дуже довго, та ще й прибули без води. До відома особливих "знавців" процесу, кожна пожежна машина рушає на місце біди з повним баком води. От тільки подається вода настільки швидко, що її запасів вистачає приблизно на п’ять хвилин. Тому й складається у сторонніх осіб враження, що пожежні прибули напівпорожні. Хоча всюди у світі практикується під’єднання машини до водойми. Так само не варто вірити, коли чуєте про те, що водії пожежних машин тільки те й роблять, що пиячать, а потім не здатні доїхати без пригод на пожежу. У рятувальників з цим дуже строго! Начальник особисто стежить за порядком у відділі, і я бачила, як тут карають навіть за найменше недотримання пожежної інструкції. Ну, а щоб зовсім виключити якісь зловживання, у відділі запроваджено традицію для водіїв – іти на роботу через кабінет лікаря-нарколога…

Сьогодні коломийські рятувальники мають у себе більш як 12 одиниць техніки, 90% якої потребує оновлення. Нещодавно сільські ради сіл Дебеславці, Нижній Вербіж, Пилипи отримали рятувальні човни "Спринтер 390", закуплені за кошти обласної влади. Тепер і їх можна буде задіювати у випадку потреби порятунку людей з води. От тільки вантажопідйомність човнів – усього 450 кг, тобто, за один раз на борт можна буде взяти не більше 6-8 осіб. Але це краще, ніж нічого…

Кадри, які вирішують все

Злагоджена, ефективна робота будь-якого колективу – результат мудрого і конструктивного керівництва. Коли Ігор Вацик провів екскурсію своїм відділом, очам відкрився комфорт і затишок, які зовсім не сподіваєшся побачити у такому серйозному місці. Насамперед, всюди сучасні євроремонти, вдалий дизайнерський вибір кольорів, розташування меблів, цікаві втілення творчих задумів, спрямовані на створення максимально комфортних умов для працівників відділу. Тут усе зроблено руками самих рятувальників, які вміють, як з’ясувалося, не тільки поспішати за сигналом тривоги. Стіни, опалення, столярка, оздоблення – аж не віриться, що тут працювали не майстри-ремонтники екстра-класу! У актовому залі з допомогою кольорів, меблів і мінімуму декору створено ділову, але не занадто офіційну атмосферу. На кухні – як на виставці сучасних розробок затишку, таку кухню не кожен має вдома. Є навіть кімната для релаксу зі зручним диваном і золотими рибками в прозорому акваріумі. А найголовніше, що при усій цій розкішній зручності у штаті відділу нема… прибиральниці! Працівники самі дотримуються чистоти і порядку, а коли треба – прибирають. Але. За всім цим простежується чітка позиція самого керівника Ігоря Вацика. Сам чудовий господар, він і у відділі запровадив гарні ґаздівські традиції. Квіти і вазони у кабінетах, на вікнах, у диспетчерській, - це його ініціатива. Затишок і комфорт – його правила співжиття, при цьому вимогливість і професіоналізм у роботі ( і до себе, і до підлеглих) – насамперед. Закоханий у природу, сад, квіти, Ігор Ярославович частину своєї любові прищепив там, де проводить багато часу – на роботі. Відділ має сад, розкішний квітник, тепер думають над встановленням вулика (бджоли – ще одна віддушина Ігоря Вацика). А щоб було цікавіше, вулик міг би бути у формі пожежної машини…

Так чи інакше, гостюючи у коломийських рятувальників одразу відчуваєш – ці люди на своєму місці. Інші – за духом, за сприйняттям життя і своєї ролі в ньому, тут, мабуть просто не прижилися би. На прощання Ігор Вацик назвав колег, якими гордиться увесь відділ: це начальник СДПЧ №8 Володимир Кушнір, його заступник Павло Хоміцький, старший інспектор відділу нормативно-технічної роботи Михайло Дзьомбак, бухгалтери Марія Коновалюк і Галина Лубів, начальник караулу Роман Струтинський, командир відділення Ярослав Ковбаснюк (рятівник з душею художника, - так назвав його начальник), водії драбини Володимир Антонюк і Роман Дяків. Загалом, усі варті доброго слова і гідного пошанування своєї праці. Про це свідчать і численні нагороди відділу, і кубки, здобуті у різних фахових змаганнях. Серед останніх – кубок за друге місце у складі національної збірної з пожежно-прикладного спорту на 22 Міжнародному меморіалі пам’яті пожежних – героїв Чорнобиля, який відбувся наприкінці травня у Івано-Франківську. Покидаючи відділ, подумалось: про таких чоловіків, за якими відчуваєш себе, мов за кам’яною стіною; які знають ціну життя, бо не раз дивились в очі небезпеці; які оцінюють і людину, і ситуацію протягом кількох секунд, - бо на більше у них деколи не вистачає часу, - про таких справжніх чоловіків мабуть мріє кожна жінка. Але не кожна, ой, не кожна здатна розділити з ними всі неспокійні будні служби. Але хай це буде темою наступної публікації…



Автор: Софія ОНИКІВСЬКА, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі