Хто не пускає Коломийщину в Європу?

Недарма така живуча народна приказка: не бійся злодія, а бійся ґазди. Бо злодій буде пильнувати тільки за чимось цінним, а ґазда забере усе, що трапиться йому під руку, - на всякий випадок, у господарстві з часом усе знадобиться. Існує і скорочений варіант цього процесу: треба забрати, бо ще хтось вкраде.

Схоже, саме за таким принципом звикли жити наші люди, бо як тоді інакше можна пояснити факти постійного розкрадання з громадських об’єктів? Причому, з об’єктів, зведених для блага громади, тобто, для кожного з мешканців того чи іншого населеного пункту. Про що мова? Про міст у селі Корнич Коломийського району, зруйнований торік липневою повінню і майже відбудований. Майже – бо хтось дуже не хоче, аби міст служив усім. Хтось наполегливо, уперто і методично розкрадає з такого необхідного для мешканців Запруття моста усе, що лиш можна звідти потягнути. Більше про це знає начальник Коломийського райавтодору Петро Безпалько:

- Цей міст якийсь проклятий, тут постійно щось цуплять. Був кілька років тому випадок, коли у нас, дорожників, тут украли навіть зварювальний апарат. Хто б міг подумати, що за працю на благо громади нам віддячать таким "вишуканим" способом! Ось і минулорічна повінь добряче потрудилась біля цього моста, зробила його геть непридатним для використання. Узялись за роботу наші фахівці. Усе зробили як слід, останнім штрихом мостової композиції стали перила – бо як же без них? І уявіть собі, коли після однієї темної ночі на мосту щезли кілька прогонів мостової огорожі! Вона й особливої цінності не мала, але на якийсь паркан, чи на пару копійок у пункті прийому металобрухту якраз знадобилась комусь спритному. Минув короткий час, ми знову все відновили. І оце бачимо, що комусь таки не дає спокою відновлений Корницький міст. Там уже не те що загорожу знімають – добралися до мостових опор, стопорних пальців і навіть до укріплень моста. Є, видно, люди, які мріють долати в тому місці Прут убрід, ото й не хочуть моста. Жарти жартами, а збитків завдано немалих – близько 18 тисяч гривень. Ці гроші могли піти на ремонт запрутської дороги, про що давно мріють тамтешні мешканці. Але, як бачимо, хтось дуже цього не хоче.

- То міст ще має якісь шанси на життя?
- Якщо бути відвертим, після останнього візиту крадіїв ми змушені братися, практично, за капітальний ремонт цього моста. Зібрали усе, що від нього залишилося, будемо по новому укріплювати, зварювати. Це означає, що треба знову доставляти до моста необхідну техніку, тягнути зварювальні апарати, доставляти матеріали. Це все – не тільки нові витрати, але й час і праця робітників, які, чесно кажучи, вже стомились без кінця ремонтувати Корницький міст.

- А що кажуть з цього приводу правоохоронні органи?
- Розводять руками, не можуть вийти на слід крадіїв. Не на нашу користь було й законодавство: якщо крали щось дешевше за 600 гривень, це не вважалось причиною для порушення кримінальної справи, а отже, залишалось безкарним.

- Невже місцевий люд, сільська влада не здатна вплинути на ситуацію, адже жертвами кількох нікчем стають усі?
- Ми неодноразово звертались і до органів місцевого самоврядування, і до священиків, і до педагогів, і до самих людей з проханням проводити роз’яснювальну роботу, наголошувати на тому, що міст робиться, в першу чергу, для них і для їхніх дітей. Але, як бачимо, результати невтішні. Ну не може такого бути, щоб у одному селі неможливо було припильнувати за тим, хто і чим займається, просто усім байдуже, чекають, аби влада і міст збудувала, і ще й стерегла його. Бо щось тяжко віриться в те, що хтось чужий здатен приїхати сюди і поцупити щось із моста… Так само ніхто чужий не ламає в нас дорожні знаки. Або підлітки розважаються, або хтось за копійки несе у пункт прийому брухту. І ніхто не думає про те, що встановлення нового дорожнього знака обходиться більш як у 800 гривень. А головне, що при цьому усі тільки й говорять про Європу, про те, як би було добре хоча б наблизитись до неї. Та як же ми наблизимось, коли є загроза без дорожніх знаків зайти не в той керунок? Або впасти з моста, розібраного на шляху до тої Європи? От вам і відповідь на те, чому ми так тяжко інтегруємось у Європу…

Автор: Маґда НИКОЛИШИН, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі