Хто винен: Алхіміки фінансів

Сьогодні, коли економічна криза вже не здається такою страшною (принаймні на цей момент), а прогнозисти вже бачать "перші паростки" відновлення, починає розгортатися гра у взаємні звинувачення.

Спочатку найбільш очевидними злочинцями були найвпливовіші банкіри. Вони керували установами, які отримували величезні прибутки протягом тривалого часу. Вони помилилися в оцінюванні ризиків, а потім почали просити в держав допомоги. Вони були вкрай зарозумілі, вони заробляли надто багато – демонізувати їх легко.

А як же політичний процес? Чому банки не регулювалися краще? Звичайно, політики не були куплені у прямому значенні. Вони лише запевнили себе в тому, що фінансові ринки відкрили простий і просторий шлях до загального процвітання, до доступного житла для більшості, – а більшість, у свою чергу, забезпечувала політикам масову підтримку на виборах.

Уряди сьогодні украй вразливі. Адміністрації зазнали краху у Чеській Республіці, Угорщині, Ісландії та Ірландії. Бунти і страйки нанесли втрат Таїланду, Франції та Греції. В Кувейті уряд розпустив парламент. Великобританію сколихнув скандал, пов’язаний із витратами членів парламенту.

Хвилі взаємних звинувачень після фінансових криз мають давню історію, вони регулярно повторюються. Бум фондової біржі 1870-х рр. супроводжувався крахом у 1873-у і "полюванням на відьом". У 1907 р. у J.P. Morgan спочатку бачили рятівника ринку, а потім ворога суспільства. У 1930-х звинувачували банкірів і міністрів фінансів. Але сьогодні мішенню для гніву знову стали не тільки політичні та фінансові установи. Критики намагаються ідентифікувати не просто окремих жадібних банкірів і недалекоглядних політиків, але ідеї, які відповідають за фінансові та економічні проблеми.

Оскільки криза економічна, більшість людей, які намагаються знайти її інтелектуальні корені, насамперед дивляться на економістів, багато з яких досить вразливі до звинувачень. Автор революції "раціональних очікувань" Роберта Лукаса безкінечно цитують як людину, яка у 2003 р. заявила, що "проблема запобігання депресіям із практичної точки зору вирішена, а теоретично вона була вирішена уже декілька десятиліть тому".

Але насправді інтелектуальна мода у безлічі наук, а також у культурній сфері загалом зробила свій внесок у загальну готовність брати участь у безглуздих ризиках. Надмірно складні інструменти і ризики, які неможливо точно оцінити, стали можливими завдяки культурній схильності. А створена ця схильність була завдяки тому, що називають постмодернізмом. Це стан культури, який означає заміну розумного начала інтуїцією, почуттями й алюзіями.

Але постмодернізм сам з’явився завдяки технологіям, з якими у нього дуже неоднозначні стосунки. На відміну від парового двигуна або примітивного автомобіля, принцип роботи яких був цілком зрозумілий їхнім користувачам, сучасні автомобілі або літаки настільки складні, що ті, хто ними керує, не знають, як вони влаштовані. Інтернет створив світ, у якому строга логіка та аргументація поступаються за важливістю яскравим контрастним образам.

Постмодернізм представляв собою відхід від раціональної культури нового часу. Багато уважних спостерігачів знаходять у ньому все більше аналогій із середньовіччям: люди, що жили тоді, були оточені подіями та процесами, яких вони не розуміли. У їхній картині світу було місце і демонам, і світлим надприродним силам.

Недавня ера глобальних фінансів (нам, ймовірно, варто говорити про неї уже в минулому часі?) відрізнялася від фінансового підйому століть давнини. Це була весела і нетерпляча епоха, час гри. Як і для постмодернізму в цілому, для фінансового постмодернізму був характерний погляд на історію не як на набір обмежень, а як на матеріал для іронічних посилань і цитат.

На пікові зростання фінансисти стали власниками дорогих колекцій абстрактного сучасного мистецтва. Постмодерністське презирство до дійсності створювало відчуття, що весь світ непостійний і податливий і він може і повинен бути таким же мінливим і далеким від реальності, як котирування акцій.

Сформувався особливий союз між фінансовими експертами, які вважали, що вони продають дійсно інноваційні ідеї, політичною елітою і пануючим культурним кліматом, який підтримував експериментування і відхід від традиційних цінностей. Результат полягав у тому, що будь-які цінності, включаючи фінансові, стали розглядатися як щось відносне і за великим рахунком абсурдне.

Тепер ми повертаємося до пошуків сенсу, а це, на жаль, часто призводить до пошуку винних.

Автор: Гарольд Джеймс [Harold James] (на фото) – професор історії і міжнародних відносин у школі Вудро Вільсона Прінстонського університету
Назва оригіналу: Кто виноват: Алхимики финансов
Джерело: Ведомости: №104 (2374), 09.06.2009
Зреферувала Юлія Павлишин, Західна аналітична група
Обговорити на форумі