The Guardian: Альфа-ринки

Фінансова криза захопила прибічників Адама Сміта зненацька, але вона не змогла б здивувати Дарвіна.

Хоча й Адама Сміта майже повсюдно вважають батьком сучасної економічної теорії, більшість економістів у підсумку побачать в ідеях Чарльза Дарвіна справжні інтелектуальні підвалини нашої науки. Сучасні послідовники Сміта відзначають його теорію невидимої руки, яка стверджує, що ринки обмежують егоїзм окремого індивіда на користь інтересів суспільства. Сам Сміт був обережнішим, стверджуючи лише, що егоїстичні корисливі дії часто приводять до добрих для суспільства результатів. Але і про цю заяву дуже добре знають. Конкуренція серед жадібних виробників часто приводить до інновацій, наслідками яких є дешевші та кращі товари для всіх.

Проте, саме Дарвін найкраще зрозумів складні взаємні стосунки між індивідуальним і суспільним інтересом. І ми повинні звернутися до його досвіду, якщо хочемо зрозуміти недавні втрати на фінансових ринках. Його глибока інтуїція наштовхнула його на думку, що природний відбір сприяє рисам характеру та поведінці відповідно до їх впливу на окремі організми, а не групи. Іноді індивідуальні та групові інтереси збігаються. Але й інтереси на двох рівнях часто конфліктують.

Маса тіла в чоловіка – власне добрий приклад. Більшість видів хребетних – полігінічні, що означає, що самці прагнуть мати більше, ніж одну самицю, якщо вони зможуть. Це змагання важливе, тому що коли деякі мають багато самок, інші не отримують нічого. Гени останніх не передаються у спадок, і мовою Дарвіна вони у підсумку остаточно програють. Отже, не дивно, що самці часто несамовито б’ються за доступ до самиць. Розмір дуже важливий у цих битвах. І звідси випливають еволюційні перегони, внаслідок яких з’являються ще більші самці.

Самець морського слона часто важить більше у п’ять разів, ніж самиця. Але їхній розмір – перешкода, що робить їх значно вразливішими до акул та інших хижаків. Якби морські слони отримали можливість проголосувати за скорочення своєї ваги наполовину, самці звісно підтримали б це. Але вони не мають такої можливості. І будь-який самець, який важив би набагато менше, ніж інші, ніколи б не знайшов собі самиці.

Подібні конфлікти з’являються, коли нагорода окремих індивідів залежить від їхньої відносної роботи. Ця форма оплати праці, поширена на фінансових ринках, допомагає пояснити, чому ці ринки іноді зазнають катастрофічного краху. Зарплата керуючих активами залежить перш за все від того, як добре їхні інвестиції покажуть себе у відносних показниках. Фонди, що пропонують вищу прибутковість, негайно приваблюють гроші з конкуруючих фондів. Якби невидима рука функціонувала, як Алан Ґрінспен та інші сучасні послідовники Адама Сміта уявляли собі, не було б жодної проблеми. Інвесторам повністю компенсувався би будь-який додатковий ризик, який вони взяли на себе у пошуках вищої дохідності. Але людські мізки, викувані природним відбором, не працюють, як уявляють у підручниках із економічної теорії.

Коли наші мізки еволюціонували, безпосередні загрози виживанню неясно вимальовувалися зусібіч. Природний відбір тому преферував нервову систему дуже чутливою до негайного відносного доходу, і набагато менше до більш віддаленого. Будь-хто, менш схильний скористатися швидкими вигодами за ризику втрат у майбутньому, отримав би нижчу відносну винагороду у короткостроковому періоді. І коли конкуренція була інтенсивною та миттєвою, такі індивіди часто не доживали до довгострокової перспективи.

В умовах ринку нервова система, упереджена на користь короткострокової відносної нагороди, є рецептом для лиха. Коли ціна такого активу, як житло, постійно підвищується, непідзвітні регуляторам керуючі активами можуть здійснити інвестиції за рахунок кредитного плеча, які мають величезну дохідність. Навіть на початку цього десятиліття багато досвідчених аналітиків попереджали, що деякі забезпечені іпотечними кредитами цінні папери були готові стати нікчемними. Але інвестори стикалися з жорстким вибором: вони могли мати високу дохідність, продовжуючи інвестувати в них, або перемістити свої гроші деінде. Багато хто відкинув останню стратегію, тому що вона б означала випередження їх друзями та сусідами.

Керуючі активами відчували необхідність пропонувати ризиковані інвестиції, бо інакше багато клієнтів залишили б їх. Менеджери також знали, що в разі краху відповідальність за втрати клієнтів буде колективною, а не індивідуальною, оскільки майже кожен реалізовував ту саму стратегією. Як наслідок, крах був неминучий.

Невидима рука Адама Сміта – дійсно надзвичайна інтуїція. Але коли винагорода залежить від відносних показників роботи, вона не завжди працює.

Фінансова криза, яка захопила зненацька послідовників Адама Сміта, не змогла б здивувати Дарвіна. Однією з його центральних думок було те, що, через розміщення багато чого у житті за рангом по кривій, марнотратні перегони створюють конфлікт між індивідуальними і суспільними інтересами. Доброю новиною є те, що на відміну від тварин, люди можуть часто вирішувати такі конфлікти у розумний спосіб.

[Альфа – коефіціент, який дозволяє виміряти відносну ефективність інвестиційного менеджера, показує, наскільки вищу дохідність мали його інвестиції у порівнянні з ринком в цілому. – Z]

Автор: Роберт Френк [Robert H Frank]
Назва оригіналу: Alpha markets
Джерело: The Guardian, 31.05.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі