Wall Street Journal Europe: Примари 1960-х у Німеччині

Сірником, що запалив німецьких радикалів, був шпигун Штазі.

Минуле ніколи не можна передбачити, і, можливо, це твердження не може бути більш правдивим, ніж у випадку німецьких лівих. Два роки тому ми дізналися, що нобелівський лауреат Ґюнтер Ґрасс – літературний бич усього фашистського, особливо Америки – служив у військах Waffen SS. Тепер ми дізналися про іншу несподіванку, яка проливає нове світло на радикальні політичні та соціальні зрушення кінця 1960-х рр.

Історична несподіванка стосується переломного моменту, наслідки якого були відчутними в Європі та за її межами. 2 червня 1967 року західнонімецький полісмен вистрілив у потилицю неозброєному 26-річному студентові, що вивчав літературу, під час демонстрації в Західному Берліні проти візиту шаха Ірану. Бенно Онезорґ [Benno Ohnesorg] став "першим мучеником лівих радикалів" (як вважає тижневик Der Spiegel). Моменти його смерті, втілені на відомій фотографії, розрухали покоління ліворадикальних студентів і активістів, яке стало відомим у знаменному 1968 році. Те, що було маргінальним явищем, перетворилося на тероризм.

Для них його вбивця, Карл-Гайнц Курас [Karl-Heinz Kurras], був "фашистським копом" на службі у капіталістичної, проамериканської "приховано фашистської держави." "Постфашистська держава стала префашистською", – заявила Німецька соціалістична спілка студентів через кілька годин після вбивства. Новий рух черпав свою легітимність та запал із вбивства Онезорґа. Невдовзі всупереч закликам до справедливості, Кураса виправдав суд і він повернувся служити у поліцію.

Зараз все це просто перевертається з ніг на голову. Минулого тижня кілька німецьких істориків викрили правду про Кураса. Починаючи з 1955 року, він працював для Штазі, державної поліції Східної Німеччини. Згідно з багатотомними архівами Штазі, його кодовим ім’ям було Отто Боль. Його справа не каже нічого про те, чи Штазі наказало йому зробити те, що він зробив у 1967 році. Але це лише підігріває спекуляції, що Штазі стояло позаду однієї з повоєнних радикальних німецьких подій.

Курас, якому зараз 81 рік і який живе в Берліні, сказав газеті Bild, що він був членом Соціалістичної єдиної партії Німеччини. "Хіба мені має бути соромно за це?", – він заперечував, що йому платили за те, що він шпигував для Штазі, але запитав: "А якщо я працював на них? Яке це має значення? Це нічого не змінює". Курас, можливо, є монстром в уяві лівих радикалів – хоча зараз виявляється, що він був одним із них.

Відповімо на його останнє запитання: це відкриття має серйозне значення. Воно заперечує знову таки звинувачення лівих радикалів 1968 року, які дожили до наших часів у формі антиглобалізаційних бунтів, що вільний ринок і ліберальна демократія так чи інакше є "фашистськими". Ця нетерпимість власне й веде до насильства. Справжніми безжальними спадкоємцями національного соціалізму і гестапо були східнонімецький режим і Штазі, комуністи та КДБ. І, у свою чергу, деякі з терористичних груп, які виникли на хвилі радикалізації 1960-х рр.

У той день у червні 1967 року в Берліні були присутні Ульріке Майнгоф [Ulrike Meinhof] і Ґудрун Енслін [Gudrun Ensslin], які заснували "Групу Баадер-Майнгоф" [Baader-Meinhof], відому інакше як "Фракція Червоної Армії" [Rote Armee Fraktion, RAF]. З 1968 по 1991 рік RAF здійснила десятки викрадень, вибухів і вбивств – усе, щоб поборювати "коріння капіталізму" і "нацистську державу, що відроджується". Як відзначає американський історик 1968 року Пол Берман, найвідомішою терористичною організацією, що народилася у ці часи, була Організація визволення Палестини. Аналогом у США стала організація Weather Underground [організація, що організовувала вибухи в урядових установах США, загалом протестувала проти військового втручання у Лаосі та В’єтнамі. – Z].

Деякі члени покоління 1968 року виростали та відходили від своїх позицій. Іншим потрібен був час, щоб побачити темну сторону свого руху. Перший тривожний дзвінок надійшов у 1972 році під час Мюнхенських олімпійських ігор, коли члени ОВП за підтримки німецького революційного угрупування "Революційні осередки" [Revolutionäre Zellen] взяли в заручники і вбили 11 ізраїльських атлетів та тренерів. Публікація Алєксандром Солженіциним "Архіпелагу Гулаг" була наступним дзвінком, а далі був Пол Пот, в’єтнамські біженці – список продовжується.

Історична амнезія робить нас вразливими до повторення помилок. Особливо в Америці, де багато хто швидко забув про уроки Холодної Війни і 11 вересня. Німцям більше ніж іншим народам судилося мати живу історію. Це викликає несподіванки, які змушують тверезо переоцінити минуле та сучасне.

Назва оригіналу: Ghosts of the ’60s in Germany
Джерело: The Wall Street Journal, 29.05.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі