The New York Times: Каліфорнія у стані паралічу

Каліфорнія, як довго вже стверджують, – це місце, куди майбутнє приходить першим. Але чи це досі так? Якщо так, то, Боже, допоможи Америці.

Рецесія завдала жорстокого удару "Золотому штатові". Булька нерухомості була там більшою, ніж деінде, а тому й падіння цін було так само величезним. Рівень безробіття у штаті в 11% є найвищим у країні. І доходи штату постраждали так само.

Що дійсно тривожить щодо Каліфорнії, то це нездатність політичної системи відреагувати на ці явища.

Незважаючи на стрімкий спад, незважаючи на безвідповідальну політику, яка подвоїла борговий тягар штату, відколи Арнольд Шварценеґґер став губернатором, Каліфорнія має величезні людські та фінансові ресурси. Вона не повинна перебувати у фіскальній кризі, вона не повинна бути на межі стрімкого скорочення важливих суспільних послуг і відмови від охоплення медичною допомогою майже мільйона дітей. Але це так – і нам доведеться поцікавитися, чи каліфорнійський політичний параліч віщує майбутнє нації в цілому.

Насіння каліфорнійської кризи було посаджене більше ніж 30 років тому, коли виборці більшістю голосів підтримали 13-у поправку до конституції штату, яка вдягнула бюджет штату у гамівну сорочку [вона обмежила ставку податку на нерухоме майно мешканців штату 1% від його ринкової вартості. – Z]. Ставки податку на нерухоме майно були обмежені конституцією, і власники житла були захищені від зростання належних сум податку навіть коли вартість їхніх будинків зростала.

Результатом стала податкова система, яка є і несправедливою, і нестабільною. Вона несправедлива, тому що старші домовласники часто платять набагато менший податок на нерухоме майно, ніж їхні молодші сусіди. Вона нестабільна, тому що обмеження на оподаткування нерухомості змусили Каліфорнію покладатися більше, ніж інші штати, на податки на прибуток, надходження від яких стрімко падають під час рецесій.

І навіть важливіше – хоча й 13-а поправка ускладнила підняття податків, навіть за непередбачуваних обставин: жодну ставку податку у штаті неможливо збільшити без більшості двох третин обох палат законодавчого органу штату. І це положення катастрофічно взаємодіяло з політичними тенденціями у штаті.

Все тому, що Каліфорнія, де республіканці почали своє перетворення з партії Айзенгавера на партію Рейґана, – це також місце, де вони почали своє наступне перетворення на партію Раша Лімбо [Rush Limbaugh]. Оскільки політична течія повернула проти каліфорнійських республіканців, ті члени партії, що ще залишилися, стали ще більш радикальними, ще менше зацікавленими у справжньому управлінні штатом.

І поки радикалізм партії залишає їй начебто постійний статус меншини – Шварценеґґер був і є своєрідним – республіканське охвістя зберігає достатньо місць у законодавчому органі штату, щоб блокувати будь-які відповідальні заходи в умовах фіскальної кризи.

Чи та сама річ трапиться з країною в цілому?

Минулого тижня Біл Ґрос [Bill Gross] із Pimco, гігантського фонду облігацій, попередив, що американський уряд може втратити свій кредитний рейтинг AAA, через трильйони доларів, які він витрачає, щоб врятувати економіку і банки. Чи це реальна можливість?

У раціональному світі попередження Ґроса не мало би жодного сенсу. Прогнозовані дефіцити Америки, можливо, виглядають великими, але все ж таки вони вимагають лише незначного підвищення податків, щоб покрити очікуване підвищення суми відсотків до виплати – і саме зараз американські податки є набагато нижчими за ті у більшості інших багатих країн. Фіскальні наслідки цієї кризи, іншими словами, можна легко подолати.

Але це передбачає те, що ми зможемо, як політична істота, діяти відповідально. Приклад Каліфорнії показує, що це у жодному випадку не гарантовано. І політичні проблеми, які отруювали життя у Каліфорнії протягом років, зараз все більш і більш очевидні на національному рівні.

Буду відвертим: недавні події свідчать, що республіканська партія з’їхала з глузду через брак влади. Небагатьом людям поміркованих поглядів, що там залишилися, завдали поразки, вони втекли або їх виганяють. Що залишилося – партія, національний комітет якої щойно ухвалив резолюцію, яка урочисто проголошує, що демократи є "відданими реструктуризації американського суспільства за соціалістичними ідеалами", і оприлюднили відеокліп, у якому порівнюють спікера Палати представників Ненсі Пелосі з Кітті Галор [Pussy Galore – персонаж фільму та роману "Ґолдфінгер" про Джеймса Бонда. – Z].

І ця партія досі має 40 сенаторів.

Отже, Америка прослідує за Каліфорнією у стан некерованості? Каліфорнія має деякі специфічні слабкі сторони, яких не поділяє федеральний уряд. Зокрема, підвищення податків на федеральному рівні не вимагають більшості у дві третини обох палат, і можуть у деяких випадках уникнути обструкції. Отож, діяти відповідально має бути легше у Вашингтоні, ніж у Сакраменто, столиці Каліфорнії.

Але каліфорнійський прецедент досі тримає мене у стані тривоги. Хто би подумав, що найбільший штат Америки, штат, економіка якого більша, ніж багатьох країн світу, міг так легко стати банановою республікою?

З іншого боку, проблеми, які шкодять каліфорнійській політиці, існують також і на національному рівні.

Автор: Пол Кругман [Paul Krugman]
Назва оригіналу: State of Paralysis
Джерело: The New York Times, 24.05.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі