Вчитися жити не під диктовку

У створенні комісії з протидії фальсифікації історії я вбачаю насамперед нерозуміння того, що таке свобода, і недовіру до сили історії та в майбутні покоління росіян. У вільному суспільстві неможливо заборонити людям мати різні думки – навіть якщо мова йде про важливі теми.

Різні думки – це не страшно. Їх треба не забороняти, а вчитися (і вчити підростаюче покоління) вибирати з різних поглядів – і з різних підручників – історичну правду. Ми ж не намагаємось вибирати, де жити, чим займатися і з ким одружуватися, за наших дітей – ми намагаємося навчити їх робити правильний вибір. Так само і з історією: якщо людина вміє відрізняти правду від вигадки, яка різниця, що там лежить на прилавках?

Звичайно, вигадка має свої переваги, й чималі. По-перше, її значно легше виробляти: щоб говорити, що Сталін – великий полководець, достатньо знати, хто переміг у війні (а це всі знають). Значно складніше оцінити якості Сталіна як полководця по суті: потрібно вивчати архіви, щоб знати, за які рішення відповідає саме він, потрібно вивчати інтелектуальну історію аналізу нашої перемоги тощо. По-друге, вигадку на відміну від фактів можна значно краще підлаштувати до потреб аудиторії. Наприклад, соціологи говорять про психологічну травму росіян, пов’язану зі сталінським періодом і війною. Буває, що дитина, яка пережила якийсь травматичний вплив у дитинстві – смерть батьків або сильний переляк, – не хоче в дорослому житті повертатися до цієї теми. Так само боляче буває читати про те, що репресії 1930-х не мали жодного економічного сенсу, а були частиною боротьби за приватну владу. За що ж померли одні й назавжди налякалися мільйони інших? Просто, щоб при владі був один діяч, а не інший? Так само боляче читати про катастрофічну непідготованість до напалу Німеччини, військові невдачі та дорогу ціну великої перемоги.

Факти на відміну від вигадки значно складніше запакувати так, щоб вони відповідали попитові. Тим не менше факти кращі за вигадку: їх, врешті-решт, можна перевірити. Але головне – це те, що навіть глибоко травмовані люди хочуть дізнатися правду – так само, як і ті, хто має слабкість до реклами, хочуть врешті-решт купити хороший товар.

У сильній країні школа буде давати таких випускників, які не побояться взяти в руки пропагандистський памфлет чи книгу, написану недобросовісним істориком. Саме для цього потрібні уроки історії у школі: щоб у дітей був навик відрізняти факти від вигадки, щоб вони могли розуміти, звідки беруться різні інтерпретації одних і тих самих фактів, і могли, закінчивши школу, існувати у світі, де немає тотального контролю над виробництвом і розповсюдженням текстів. Створити таку школу, звичайно, складніше, ніж комісію.

Автор: Константін Сонін [Константин Сонин] (на фото), професор російської економічної школи
Назва оригіналу: Учиться жить не под диктовку
Джерело: Ведомости: №93 (2363), 25.05.2009
Зреферувала: Юлія Павлишин, Західна аналітична група
Обговорити на форумі