Соціологи: Окремішність – характерна прикмета пострадянської людини

В Росії складно знайти людей, щоб виступити за якусь справу, навіть якщо вона проста і безпечна. Люди не йдуть, навіть якщо захід не політичний і не спірний. Ось, наприклад, 29 травня у Новопушкінському сквері опівдні почнеться акція на підтримку інклюзивної освіти – тобто за те, щоб діти з інвалідністю навчалися разом із дітьми без інвалідності. Дитина-візочник, яка вчиться вдома і завжди пам’ятає про свою неповноцінність, і та, яка може разом зі всіма ходити до школи, – це дві різні долі. Змінити долю можна з допомогою пандусів та підйомників. Цікаво, скільки прийде народу?

Це одна з безлічі "непомітних" проблем, до яких ні в кого не доходять руки. І не дійдуть, якщо вона не буде усвідомлена як спільна (спільна – означає така, що хвилює не тільки тих, кого це стосується). У людей, виявляється, надто мало спільного і надто багато приватного. Росія виглядає на карті як велетенський цільний материк, а насправді це архіпелаг, який складається з мільйонів островів. Є острови більші й менші, кращі й гірші, але зв’язку між ними немає майже ніякого.

Те ж і на рівні співтовариств: в океані старих академічних інститутів є острови сучасної науки, інтегрованої у світову, але немає російської науки як цілого. Є засоби масової інформації, які працюють за цивілізованими правилами, але немає інституту незалежної преси. Є окремі ефективні профспілки, але немає великих рухів, здатних серйозно вплинути на відносини між бізнесом, найманими працівниками та державою. Є чесні чиновники, але немає "касти" держслужбовців, належність до якої означала б відданість спільній справі, а не скованість ланцюгом кругової поруки.

Соціологи кажуть, що окремішність – характерна прикмета пострадянської людини. Люди звільняють себе від участі у будь-яких колективних процесах. Росіяни володіли тактикою "уникання взаємності, обов’язків і підзвітності", пишуть Лєв Гудков, Боріс Дубін і Наталья Зоркая в роботі "Пострадянська людина і громадянське суспільство" ["Постсоветский человек и гражданское общество"]. Більшість людей втомилися, вимотані, у них не вистачає сил і вільного часу, вони живуть за принципом "моя хата скраю" – це найбільш поширені відповіді, які дають самі опитані, пояснюючи, чому люди не схильні об’єднувати зусилля для захисту спільних інтересів.

Можливо, у цьому й полягає спадок радянської епохи. Так нагадує про себе держава, яка спочатку створювалася як колективістська. Ідеологи більшовизму були впевнені, що в новому суспільстві особистість поступиться місцем колективу. Колектив буде дійовою особою, а індивідуальність йому підкориться. Але виявилося, що індивідуальність вела тиху боротьбу за існування і врешті-решт здобула перемогу – нищівну. Суспільство стало добровільним ГУЛАГом, де кожен вирушає на свій острів, красивий або жахливий – залежно від власного смаку. І залишається наодинці і зі своїми проблемами, і зі своїми досягненнями.

Автор: Максім Трудолюбов [Максим Трудолюбов]
Назва оригіналу: Архипелаг изгнанников
Джерело: Ведомости: №92 (2362), 22.05.2009
Зреферувала Юлія Павлишин, Західна аналітична група
Обговорити на форумі