The Financial Times: Європі треба перестати потурати Китаю

У середу Вен Цзябао, китайський прем’єр, приїде до Праги для участі у саміті зі своїми колегами з Європейської Унії, щодо якого, можливо, є найнижчі очікування стосовно якогось поступу.

Саміт повинен був відбутися у грудні минулого року, але був відкладений після того, як Китай відмовився брати участь у ньому на знак протесту проти планів президента Франції Ніколя Саркозі зустрітися з Далай Ламою. Байдуже, з ким би ви розмовляли у Європі чи в Китаї, найкраще, що будь-хто може сказати про перенесений саміт – це те, що він нарешті, як сподіваються, відбудеться.

Але кому служитиме такий порожній дипломатичний процес? Це Європа традиційно хоче проводити такі саміти і вести такий діалог, і часто їй доводиться просити Китай, щоб отримати їх, витрачаючи той малий вплив, який вона має, на процесі замість того, щоб витратити його, по суті, задля результату. Китай розуміє цей ритуал і майстерно експлуатує пристрасть ЄУ до самітів, погоджуючись на дискусії, але перетворює їх на беззмістовне базікання.

Те саме трапиться і тепер, проте ставки для Європи зараз вищі. Дипломатична зневага, яку засвідчив Китай Європі, скасовуючи саміт у грудні, не перешкодила Саркозі зустрітися з Далай Ламою. Але це дало Китаю можливість перетворити важку зустріч перед Лондонським самітом G-20 на можливість досягти вдячності ЄУ просто за те, що він погодився взяти участь у саміті.

ЄУ не повинна купитися на це. Лише кілька місяців тому настрої у Парижі, Празі, Брюсселі та багатьох європейських столицях мали не ознаки вдячності за участь у саміті, а розчарування та гніву через те, що Китай зруйнував відносини. Вони були справедливо розгніваними. Європейський підхід підтримання відносин будь-якою ціною за останні двадцять років надавав Китаю доступ до всіх економічних та інших вигод від співпраці з Європою, отримуючи мало взамін. Китай продовжує створювати дедалі більше перешкод на шляху європейських компаній, які хочуть увійти на китайський ринок, ніж будь-яка китайська компанія стикається в ЄУ, – це одна з причин, чому торговий дефіцит ЄУ з Китаєм роздувся до шалених ?169 млрд ($228 млрд, £150 млрд) минулого року. Зусилля змусити Пекін взяти на себе відповідальність ключового гравця у глобальній економіці були значною мірою невдалими. Китай обмежився пропозицією на саміті G-20 збільшити свою частку у МВФ на $40 млрд (коли Європа і Японія кожна додала понад $100 млрд) – це трохи більше, ніж просто "податок", щоб уникнути сприйняття себе як порушника угоди.

ЄУ потрібно терміново визнати, що Китай – це більше не країна, що розвивається, що її Європа продовжує розглядати як таку. Це – глобальна сила, чиї рішення впливають на фактично всі актуальні проблеми ЄУ. Унії потрібен новий, заснований на інтересах, підхід до Китаю, який зосереджується на декількох пріоритетних сферах, зокрема, економічній кризі, доступу до ринків та зміни клімату, і що застосовує стимули та погрози, щоб укласти надійніші угоди. Потрібна повна підтримка всіма державами-членами, особливо Великобританією, Францією і Німеччиною – які продовжують шахрайським чином здобути позицію партнера Китаю у Європі.

ЄУ повинна прагнути обміняти статус країни з ринковою економікою для Китаю (який заспокоїть побоювання китайців щодо європейського протекціонізму) на зняття Китаєм своїх бар’єрів для торгівлі та інвестицій. Унія повинна перестати пов’язувати ембарго на експорт зброї до Китаю з нереалістичними вимогами демократичного поступу і продавати її в обмін на підтримку Китаєм жорсткіших санкцій щодо програми створення ядерної зброї Ірану.

Як засвідчило фіаско через зустріч Саркозі з Далай Ламою, лідерам ЄУ треба також підтримувати один одного, замість того щоб користуватися нещастям один одного, коли їх атакує Китай, і швидко приймати реалістичні спільні позиції щодо цих чутливих проблем. Врешті-решт, ЄУ слід позбутися своєї залежності від процесу і наповнити саміти з Китаєм змістом, хоча б пов’язуючи їхній успіх із позитивними результатами щодо складних проблем, зокрема економічних відносин, глобального управління, спільних інтересів у Африці або прогресом щодо прав людини. Але без серйозної перспективи прогресу щодо деяких з наших інтересів, Європа повинна бути готова сама переносити саміти.

Викликом для ЄУ є зараз уникнути засліплення ентузіазмом через відновлення дипломатичного процесу і для держав-членів та Комісії – розв’язати реальну проблему того, якою повинна бути їхня стратегія щодо Китаю. Європі треба розмовляти з Китаєм, але порожній саміт ЄУ-Китай був би кроком назад, а не вперед.

Автор: Джон Фокс [John Fox], Франсуа Ґодеман [François Godement] – старші наукові співробітники в Європейській раді зовнішніх відносин [European Council on Foreign Relations]
Назва оригіналу: Europe needs to stop its pandering to China
Джерело: The Financial Times, 18.05.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі