Як ще були ми в Євросоюзі…

У ці дні в українських містах відбуваються дні Європи. Всюди активно промують вступ та переваги євро спільноти. Та, на думку прикарпатських істориків, 350 років тому ми вже мали протоєвросоюз. Історичні та політичні перипетії, щоправда не дали шанс реалізувати його. А документом, який визначив початок співдружності націй була… Гадяцька угода.

Детальніше про це розповідає завідувач кафедри історії слов’ян Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, кандидат історичних наук, доцент Володимир Комар.

- Пане Комар, у чому була суть цього документу?

- Події Визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького змусили польську правлячу еліту визнати політичні права (руського) українського народу в Речі Посполитій. У 1658 році український гетьман Іван Виговський уклав угоду із польською владою, відому в історії під назвою Гадяцький трактат. Суть угоди полягала у визнанні України як рівноправного суб’єкта польсько-литовської держави. Річ Посполита Трьох народів ставала доконаним фактом, а її складовими були: Королівство Польське, Велике Князівство Литовське і Велике Князівство Руське (українське).

Україна в складі Речі Посполитої повинна була отримати автономію. Тобто на території України мав діяти окремий уряд, існувати окрема армія, фінанси. Діловодство мало вестися українською мовою. Важливі статті Гадяцького трактату стосувалися розвитку освіти в Україні, зокрема заснування двох академій, у т. ч. Києво-Могилянської, розвитку навігації на Чорному морі та ін. Спільними для трьох рівноправних частин Речі Посполитої мали бути зовнішня політика, особа виборного короля і сейм як вищий законодавчий орган держави.

- Напевно для такого поєднання на державному рівні повинна бути дуже серйозна підстава, адже не таємниця, що у ті часи українці й поляки не мали особливої прихильності один до одного, згадаймо хоча б війну Богдана Хмельницького.

- Стосунки наших двох народів у той час справді були складні. Попередник Івана Виговського, вищезгаданий гетьман Богдан Хмельницький у 1654 році уклав угоду із московським царем. Цим самим він хотів допомогти Україні та створити незалежну державу. Він сподівався на військовий союз з боку Москви, але московський цар Олексій Михайлович вважав, що це не просто союз, а приєднання до Московськовського царства ще однієї вотчини.

Московська держава вперто і послідовно утверджувала свою владу в Україні, тим самим порушуючи умови Переяславського договору. Без відома гетьмана в українських містах почали вводити московські залоги, а від імені царя роздавати землі українській старшині, аби та добре й віддано служила Москві.

У 1656 році у Вільно при укладанні угода між Річчю Посполитою та Московським царством, послів Богдана Хмельницького навіть не покликали. Хоча там вирішувалася доля гетьманської України. Це переповнило чашу терпіння гетьмана Богдана Хмельницького, і він вирішив розірвати відносини з Московською державою, щоб вона остаточно не знищила автономію України. Але, на жаль, він нічого не встиг зробити, бо 1657 році несподівано помирає.

Іван Виговський фактично продовжив лінію Хмельницького. Варто нагадати, що за гетьманування Хмеля він виконував обов’язки генерального писаря. Це було щось на зразок нинішнього міністра закордонних справ, отож він був обізнаний з усіма міжнародними законами та тонкими нюансами тодішньої політики, тому добре розумів, що Україні дорога у майбутнє пролягає тільки через Європу, виразником інтересів якої служила Річ Посполита.

- Як сприйняли угоду поляки?

- Неоднозначно. Адже на той час в Речі Посполитій королі були виборні. Влада правителя Яна Казимира була слабкою та обмеженою шляхтичами й магнатами, які перебрали на себе все керівництво державою. А в кожного з них був свій погляд на українсько-польські стосунки. Хоча з іншого боку Гадяцька унія була для поляків своєрідним порятунком. Усі добре пам’ятали ті часи, коли українські білоруські та литовські землі були у складі Речі Посполитої.

Останні польські королі з династії Ягеллонів вважали пріоритетним східний напрямок зовнішньої політики Речі Посполитої. На цьому трималася її могутність. Це був золотий вік польської історії. Тоді держава переживала піднесення. Отож до часу підписання документу чимало поляків зрозуміло, що в інтересах Польщі українців треба трактувати не як ворогів, а як рівноправних політичних партнерів.

- Якими були наслідки угоди?

- На жаль, невтішні. В Україні проти нього сформувалося опозиція з козацької старшини, яка орієнтувалася на Москву. Це призвело до війни та відомої битви під Конотопом, де гетьман розгомив 100-тисячне московське військо. Причому в його загонах не було поляків, адже для того, аби шляхетські загони, так зване посполите рушення, кинулися у бій в складі козацького війська, потрібно було мати згоду сейму. Але сейм згоди не давав, бо у сусідів основним завданням була оборона своєї держави перед навалою шведів.

Після перемоги Виговського, коли загинуло 34 тисячі росіян, українцям була відкрита дорога на Москву, але тоді проти гетьмана почалося повстання в Україні. Частина козаків та селян не розуміли як можна об’єднуватися з ляхами, проти яких боровся батько Хмель. Це призвело до того, що Виговському довелося відмовитися від гетьманування. Боротьба за владу між козацько-старшинськими угрупованнями в гетьманській Україні призвела до того, що колись квітучий край перетворився в Руїну в прямому і переносному значенні цього слова. А з цього скористало Московське царство, яке утверджувало свою владу в українських землях.

- Яке значення мала угода для подальшої історичної долі України й Польщі?

- Хоча це був своєрідний прототип Євросоюзу, для України це був змарнований час. Адже, на жаль, жоден пункт угоди не був виконаний. Хоча для молодої української держави – Гетьманщини – це був неабиякий шанс відійти від Москви і стати частиною Європи, і вона його втратила. Можливо, згодом Україна і відійшла би від Польщі і стала б самостійною державою, як це, наприклад зробила Литва.

Щодо Польщі, то від нереалізованої угоди втратила і Річ Посполита. З другої половини XVII століття почався її занепад. А Московське царство, опинившись на її східних кордонах, стала основною зовнішньою загрозою протягом наступних століть. Згодом деструктивні процеси в державі продовжилися, і в кінці XVIII століття Річ Посполита перестала існувати як самостійна держава та на довгі роки зникла з політичної карти Європи.

На сьогодні в Україні ми спостерігаємо подібну ситуацію. Україна знову стоїть перед цивілізаційним вибором: між Європою і Сходом. Куди йти: на Схід чи на Захід? Свого часу гетьман Іван Виговський його зробив вибір на користь Європи.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, "Kurier Galicyjski" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі