Як сильно криза вразить економічний потенціал Америки?

Серед галасу, зчиненого навколо декількох менш поганих, ніж очікували, статистичних показників, американські економічні дискусії повернулися до природи економічного підйому. Оптимісти очікують динамічного зростання, коли повернеться довіра, вивільниться накопичений попит і почне діяти урядова програма стимулювання. Більшість оглядачів, включно з тими, що працюють у The Economist, готуються до довгого періоду важкої праці, оскільки обтяжені боргами споживачі ще мають відновити свої заощадження, зростання промислового виробництва буде слабким, і надалі зростатиме рівень безробіття. Проте існує щось, що зрештою матиме набагато більший вплив на процвітання американців, ніж темпи виходу з кризи. Це її вплив на потенційні темпи зростання самої економіки Америки.

Довготермінове обмеження швидкості економіки (її "тренд" або "потенційні" темпи зростання) – це темпи, при яких ВВП може зростати без впливу на безробіття і звідси ж – на інфляцію. Їх визначає зростання пропозиції робочої сили (кількість працівників і те, як довго вони працюють) разом зі швидкістю, з якою покращується продуктивність. Темпи потенційного зростання допомагають визначити стабільність всього – від державного боргу до курсу акцій.

На жаль, перспективи потенційного зростання Америки були похмурими ще задовго до кризи. Викликана IT-технологіями революція у продуктивності, що наприкінці 1990-х вивела потенційне зростання на вищий рівень, наблизилася до кінця. Що важливіше, пропозиція на американському ринку праці росте повільніше, ніж старіє населення, частка працюючих жінок досягла свого максимуму, і водночас зменшилася частка працюючих студентів. Починаючи з 1991 року, пропозиція робочої сили зростала в середньому з річною швидкістю у 1,1%. Протягом наступного десятиліття Бюджетний Офіс Конгресу США [Congressional Budget Office] очікує річного зростання у розмірі 0,6%. На думку Роберта Ґордона [Robert Gordon], гуру з питань продуктивності праці у Північно-західному університеті [Northwestern University], у 2008 році потенційні темпи зростання економіки США складали лише 2,5%, що є найнижчою її швидкістю в історії, і набагато нижче 3-3,5%, які багато-хто декілька років тому сприймав як належне. Без врахування фінансової кризи Ґордон очікує, що в наступні роки потенційне зростання впаде до 2,35%.

Це сумна новина. Але чи Велика рецесія погіршила стан справ? Теоретично вона могла це зробити. Зменшення інвестицій може сповільнити швидкість інновацій. Стрімко зростаючий державний борг може підняти відсоткові ставки. Підняття податків із метою скорочення державного боргу може притупити ініціативу до праці та інвестицій. Посилення регулювання фінансової сфери і не тільки її може стримати інновації. Вміння робітників можуть атрофуватися внаслідок безробіття. Щодо вигод, то добре сфокусовані урядові видатки, скажімо, на інфраструктуру або на освіту, можуть збільшити потенційні темпи зростання, а втрата американцями величезного багатства може спонукати їх працювати довше.

Проте історія посилає нам двозначні сигнали, наскільки вагомими будуть ці чинники. Як не дивно, у 1930-і рр. потенційне зростання економіки було високим. Незважаючи на глибокий спад у зростанні та інвестиціях, вважається, що протягом десятиліття потенційна швидкість зростання економіки Америки стрімко зростала, в міру того, як розповсюджувалися інновації – від нейлону до синтетичної гуми. Одночасно усі бізнес-процеси були ґрунтовно змінені. Александр Філд [Alexander Field], економіст із університету Cанта Клари [Santa Clara University], назвав 1930-і "найбільш технологічно прогресивним" десятиліттям ХХ століття.

Підстави для оптимізму в сучасну еру дає Швеція. На початку 1990-х, після фінансової кризи, у зростанні продуктивності праці в країні відбувся прорив – частково тому, що уряд швидко впорався з банківськими проблемами.

На відміну від Швеції, у Японії на початку 1990-х зростання продуктивності скоротилося. Декілька досліджень вину за це покладають на небажання Японії розібратися з проблемами власного банківського сектора. Але процес не був незворотнім; Адам Позен із Інституту імені Пітерсона [Adam Posen, Peterson Institute] вважає, що на кінець 1990-х потенційне зростання ВВП у Японії, завдяки фінансовій реформі та дерегулюванню, дещо зросло. Немає і значних ознак того, що зростаючий дефіцит бюджету Японії відлякав приватних інвесторів. Дохідність довготермінових японських державних облігацій впала з 7% у 1990 році до 1% у 2003 році, і все ще складає 1,45%, навіть коли валовий державний борг прямує до 200% ВВП.

У випадку Америки, чи це причина для оптимізму? Мабуть, ні. У порівнянні з 1930-и, американські робітники більш спеціалізовані, що ускладнює зміну заняття; вони також більше залежать від соціального захисту, що зменшує нагальність адаптації. Робітники є менш гнучкими і мобільними тому, що крах на ринку житла не дозволяє багатьом продати своє житло і переїхати туди, де є робочі місця. За оцінкою банку JPMorgan, природний рівень безробіття в Америці може зрости з 4,75% до майже 6%.

Сучасний спад інвестицій може мати особливо згубний вплив на продуктивність, оскільки, на відміну японського, йому не передували великі витрати капіталу. Протягом останніх років бульки, американські інвестиції в житло пережили бум, але корпоративні інвестиції через крах бульки інтернет-бізнесу були незначними.

Тягар боргу

Найважливіше те, що навіть якщо американці стануть ощадливішими, зростання державного боргу може витіснити приватні інвестиції у більшій мірі, ніж це було в Японії, яка, на відміну від Америки, є країною-кредитором. Вже тепер дохідність американських облігацій починає зростати. Вчені сперечаються про те, наскільки більший дефіцит бюджету і більший державний борг вплинуть на відсоткові ставки, але більшість погоджується з тим, що вплинуть. Дослідження, проведені у 2004 році, показують, що коли співвідношення борг/ВВП зростає на 1%, це викликає підняття відсоткової ставки на 0,03%. За період часу 2008-2011 рр. це співвідношення повинно зрости на 30%, що означає на 1% вищу безризикову відсоткову ставку [йдеться про ставку дохідності за короткостроковими облігаціями казначейства США. – Z] і, відповідно, нижчі інвестиції для приватного сектора. Навіть якщо вищі заощадження приватного сектора притуплять вплив цього чинника, деяке витіснення приватних інвестицій, врешті-решт, досить ймовірне.

Вплив усіх цих чинників можна пом’якшити правильною політикою, або погіршити – поганою. Розумний підхід до зменшення довготермінового дефіциту Америки шляхом зменшення обов’язкових видатків чи реформуванням податкового кодексу мінімізує зростання дохідності облігацій у довготривалій перспективі й навіть може збільшити потенційне зростання. Неправильно скеровані зусилля, спрямовані на підтримку галузей, що занепадають, або диктат рішень про надання позик завдасть шкоди. Америка прямує в еру повільнішого зростання. Власне наскільки повільнішого – це все ще відкрите питання.

Назва оригіналу: Damage assessment
Джерело: The Economist, 14.05.2009
Зреферувала Михайло Мишкало, Західна аналітична група
Обговорити на форумі