The Financial Times: Як податкові гавані допомогли створити кризу

Банки утримують великі команди високооплачуваних спеціалістів для того, щоб вигадувати трансакції, головною метою яких є уникнення оподаткування. Ця діяльність видається набагато більш прибутковою, ніж банальне керування платежами та скерування заощаджень в інвестиції. Чому?

Це питання показує тісний зв’язок між уникненням сплати податків і спекуляціями, які протягом 30 років розпалювали фінансову нестабільність. Очевидно, що були й інші причини сучасної кризи, але недоліки міжнародної податкової системи були значним сприятливим її чинником.

Міжнародна податкова координація залежить від договорів, які ґрунтуються на моделі, розробленій 80 років тому. Щоб запобігти подвійному оподаткуванню, договори загалом дають урядам право оподатковувати прибутки з інвестицій у країні, резидентом якої є інвестор. Прибутки від ведення бізнесу, тим часом, оподатковуються в країні, де відбувається діяльність компанії.

Але протягом більшої частини минулого століття в міжнародних інвестиціях домінували багатонаціональні корпорації, які можуть обирати розміщення джерел свого фінансування і організовувати структуру капіталу своїх дочірніх компаній. Це давало їм змогу винаходити технології для того, щоб так, як вони це бачать, гарантувати, що їх справедливо оподатковували, експлуатуючи двозначності в концепціях податкового резидентства і джерела отримання доходу, використовуючи юридичні особи, засновані у зручних юрисдикціях. Ці методи були започатковані також, із меншим правом на виправдання, багатими людьми, які не бажали платити високі податки на доходи.

В 1970-х рр. послаблення і остаточна відмова від валютного контролю привели до розквіту "офшорних" фінансів і буму в податкових гаванях. Це було наслідком як відвертого ухиляння від сплати податків, так і використання сірих схем. Оскільки великі багатонаціональні корпорації належать і до фінансового, і до реального сектора економіки, у них є свобода вигадування складних фінансових структур – фінансові інституції, такі як банки, навіть мають більше свободи: в нещодавніх окремих дослідженнях, оприлюднених Головним бюджетно-контрольним управлінням США [US Government Accountability Office] і коаліцією "Мережа податкової справедливості" [Tax Justice Network], найбільшим користувачем податкових гаваней у кожній країні, яка була у дослідженнях, були банки. Податкові органи мають неймовірні проблеми з розплутуванням історії та власності цих структур. Якщо вони й можуть це зробити, то часто їх важко охарактеризувати як фальшивки.

Провідні розвинені країни самі є господарями фінансових центрів, із яких спрямовується більша частина цієї діяльності. Бюджетні органи в цих країнах, не в останню чергу США і Великобританії, були змушені змиритися з цією діяльністю через страх втратити фінансовий бізнес.

Наприклад, візьмемо хедж-фонди. Податкові органи у США і Великобританії, прийнявши довільну інтерпретацію правил щодо резидентства та джерела доходів, визнали, що ці фонди є резидентами офшорних територій і їхнє джерело прибутків знаходиться там же (переважно на Кайманових островах) – хоча ними фактично керують із Лондона і Нью-Йорка. Не тільки прибутки цих фондів трактуються так, ніби вони походять із Кайманових островів і, таким чином, не оподатковуються, але їхній розподіл не підлягає оподаткуванню – що є великою вигодою для їхніх інвесторів. Розташування фондів у таємничій юрисдикції полегшує уникнення оподаткування і є відкритим запрошенням до ухиляння.

Для багатонаціональних корпорацій і багатих інвесторів суть є тою самою: прибутки від фінансових трансакцій врешті-решт оподатковуються за низькою або нульовою ставкою, роблячи їх більш прибутковими, ніж справжні бізнес-зусилля. Це спотворення податкової системи значно розпалило спрямування надлишків ліквідності у великі спекулятивні фінансові трансакції. Офшорна система секретності була головним елементом непрозорості, що підірвала корпоративне і фінансове регулювання.

Вирішення проблеми полягає у фундаментальних реформах системи міжнародної співпраці фіскальних і фінансових регуляторів та їх координації. Міжнародне податкове співробітництво вимагає всебічної багатосторонньої системи і для отримання, і до обміну інформацією щодо всіх податків, з необхідними гарантіями для платників податків. Вимога до багатонаціональних корпорацій розбивати їхню облікову інформацію за кожною країною, в якій вони ведуть діяльність, додасть системі таку необхідну прозорість. Реформи повинні включати зсув у напрямку до спільного оподаткування, яке, на думку багатьох спеціалістів із міжнародного оподаткування, давно вже на часі. Це було б бажаним додатком до нових пропозицій адміністрації Обами, які вносять зміни до правил щодо відстрочки від сплати податків.

Ці реформи зроблять міжнародну податкову систему більш ефективною і справедливою та усунуть головну причину існування податкових гаваней. Вони принесуть великі заощадження коштів для бізнесу і, можливо, навіть закриють у банках департаменти, що придумують марнотратні потворні схеми з метою уникнення оподаткування.

Автор: Сол Піччіото [Sol Picciotto], заслужений професор Ланкастерського університету [Lancaster University] і старший консультант Tax Justice Network
Назва оригіналу: How tax havens helped to create a crisis
Джерело: The Financial Times, 05.05.2009
Зреферував Михайло Мишкало, Західна аналітична група
Обговорити на форумі