Щоб стосунки не згубити — щороку по дитині треба народити

Так вважає Надія Грушевська із села Хотінь Калуського району, яка виховує п’ятьох дітей. З народженням кожної наступної дитини, каже жінка, стосунки в родині стають ще теплішими.

У той час, як більшість дотримується думки, що однієї-двох дітей у сім’ї цілком достатньо, Надія та Петро Грушевські з Хотіня виховують п’ятьох, вважаючи, що тепер у них справжня сім’я: двоє батьків плюс п’ятеро діток — разом "сім" і кожен із них виправдовує своє "я". Старші, Юрій і Тарас, успішно закінчивши третю школу, здобувають вищу освіту в Харківській юридичній академії. Василько — переможець "Концертино-2008" — навчається в десятій школі і мріє піти слідами братів. Олексій хоче стати конструктором, а поки що навчається у четвертому класі дев’ятої школи. Особливим промінчиком у сім’ї вважається наймолодша — дворічна донечка Анна.

Коли напередодні Дня матері завітала до Грушевських, відразу зрозуміла, що господарюють тут справжні ґазди: і город оброблений, і хата вибудувана, і подвір’я облаштоване зі смаком (причому, як пізніше довідалася, усі фігурки — символічний сімейний герб — грушка, голуб, сова тощо виготовлені руками господині, яка почала працювати з глиною після народження третього сина). На моє запитання, як це все вдається багатодітному подружжю, Надія Миколаївна зауважила, що ще багато чого не зроблено, але будь-яку роботу сім’я старається виконувати спільними зусиллями: діти змалку привчені допомагати батькам.

Саме в тому, що її сини беруть безпосередню участь у створенні сімейного добробуту, вона й бачить виховний момент. Якщо в сім’ї немає великого достатку, то є більше поваги, любові й взаєморозуміння між дітьми, вони переживають одне за одного, старші допомагають молодшим. На думку Н. Грушевської, якщо у дитини є все готове, то в неї немає потреби знати, звідки це все береться, відповідно вона й не цінує те, що має. А її хлопці знають, звідки береться кожна копійка. Вони прекрасно розуміють: якщо не допоможуть батькам на городі чи при виготовленні виробів із мармурової крихти (це чи не основний дохід сім’ї), то батьки не матимуть змоги заплатити їхньому репетитору і, відповідно, не здійсниться їхня мрія.

До речі, чоловіки у сім’ї Грушевських не цураються хатньої роботи: і батько, і сини сміло пораються біля плити в той час, як мати чаклує над глиною. Усі дружно захищалися й від минулорічної стихії. Хлопці якраз були на канікулах, то цінні речі (пральну машинку, меблі тощо) вчасно винесли наверх. Сім’я, звичайно, зазнала збитків під час липневого паводку, але завдяки спільним злагодженим зусиллям гіршого вдалося уникнути.

Ми ніколи не залишали своїх дітей, не виїжджали на заробітки, говорить Н. Грушевська (закінчила Івано-Франківський інститут нафти й газу. Свого часу там працювала, пізніше — на "Оріані", в останню декретну відпустку пішла із СДЮШОР управління освіти міської ради). Можливо, вони обмежені матеріально, але батьківська любов у них є завжди. А це основне. Виховуючи своїх старших, ми зрозуміли, що позитивний результат отримаємо тільки тоді, коли ми, батьки, сприйматимемо дитину такою, як вона є, поважатимемо її індивідуальність.

Тиском ми нічого не доб’ємося. Щодо індивідуальності, то зрозуміли: не потрібно вимагати від дитини бути схожою у всьому до успішного старшого. Кожна дитина має свої плюси, і вона рано чи пізно їх проявляє, зате дуже боляче сприймає порівняння зі старшими. Це її травмує. І наша сім’я через це пройшла. Тепер стараємося розмовляти з синами на рівних, спокійно переконуючи їх.

Як зважилася Надія Миколаївна у такий, здавалось би нелегкий, час народити п’ятеро дітей? А вона сама і її чоловік виросли у багатодітних сім’ях: у матері п. Марії п’ятеро доньок і один син, а в сім’ї п. Петра було четверо синів. З дитинства вони в усьому допомагали батькам і одне одному, тому і для своїх дітей хочуть дружньої великої сім’ї. Надія Миколаївна згадує, яким радісним і світлим для неї та брата (їм тоді було по 16-17 років) було народження сестер-двійняток. Такою радістю для її синів стало народження єдиної в сім’ї сестрички Ані.

Студент Юрій, вітаючи із Харкова матір, з гордістю сказав: уявляєш, мамо, яка вона щаслива, що має чотирьох старших братів! Для сім’ї маленька Аня — це неабияка позитивна енергія. Братик, йдучи зі школи, бачить перед очима усміхнені й допитливі очі сестрички. Для батьків — це диво: єдина донечка. Надія Миколаївна зауважує, що після її народження чоловік більше часу проводить вдома, біля маленької Ані. І взагалі, як свідчить досвід багатодітної матері, з народженням кожної наступної дитини їхня сім’я стає дружнішою, а стосунки між членами сім’ї — теплішими.

Для Надії Миколаївни діти — це свого роду покликання. Можливо в побуті вона і не встигає зробити все ідеально, зате почитати дитині казку завжди знайде час. І дворічна Аня знає їх: при мені дівчинка подала матері книгу з казками, мати починає читати речення, а вона продовжує його напам’ять. Неабиякий вплив на виховання дітей у сім’ї Грушевських мають бабуся й дідусь. Саме від дідуся хлопці перейняли дар до музики, від нього ж почули і пісню, і вірші. Ще й сьогодні 90-річний дідусь приходить до маленької Ані, щоб розповісти їй чергову казочку. А наймолодший із синів має обов’язок — відвідувати й допомагати дідусеві й бабусі.

Для матері головне, щоб діти досягли чогось у житті і жили всі в злагоді, допомагали одне одному. І в усьому, вважає вона, їм допомагає Бог. Запорука успіху будь-якої сім’ї, за Надією Миколаївною, — любов, повага і віра.

Автор: Дарія МЕЛЬНИК, "Дзвони Підгір’я"
Обговорити на форумі