Кубок УЄФА: Казка має продовжуватися

Ось така проста гра – футбол, як казав перед грою головний тренер Динамо Юрій Сьомін... Українська єврокубкова казка продовжується. Але вже тільки для одного героя. Для "Шахтаря". Інший герой – "Динамо" – хоча й залишиться у нашій неодмінно вдячній цьогорічній пам’яті винятково героєм, залишає поле бою у статусі переможеного.

Ну що йому з того, що він заслужив оплески та компліменти Луческу? Це лише зайва пігулка, яку, перефразовуючи Арсена Венгера, доведеться проковтнути. Київ мріяв про інше. Але опинився за крок до мрії. Взамін отримавши розчарування.

Можна поступитися, як "Челсі" "Барселоні". Несправедливо, нестерпно, інфарктно. Можна програти, як "Арсенал" "Манчестеру" – без зайвих питань, тотально, заслужено. Однак у будь-якому випадку переможець буде тільки один. І через кілька днів, а то й годин після фінального свистка, уже мало кого обходитиме (окрім, звичайно ж, вболівальників команди-невдахи), як саме той сіромаха програв. Бо вся увага, шана та компліменти будуть на боці переможця. Тим більше, якщо мова ведеться про перемогу в півфіналі, у матчі за крок до касти обраних.

Незважаючи на те, що обидва наших півфіналісти – й "Динамо", й "Шахтар" однаково заслуговували на поїздку до Стамбулу, після зустрічі в Донецьку у будь-якому разі мав залишитися один претендент. І він залишився. А той, хто до Стамбулу не поїде, буде лише першим, хто поступився. Ось така гірка правда. Навіть попри те, що змагалися дві українських команди.

Безумовно, віддати належне тому, хто поступився, тим більше, якщо він наш, перше діло. Що ми всі не без задоволення зробимо. Особливо ті, хто вболівав за "Шахтар". Однак не треба зайвий раз ображати киян цією слабкою втіхою. Вони знають, чого варті. Вони варті того, що знають. Просто удача виокремлювала щасливчика за лише їй зрозумілими критеріями.

В той час як критерії й пріоритети обох команд були зрозумілими, схожими й водночас аналогічними тим, що були продемонстровані в першій серії протистояння. Обережність, чіткість, чіпкість, намагання використати передовсім чужі помилки, ніж власні сильні сторони – саме з цим вийшли команди. Видовищність та відкритий футбол, чого явно бракувало в першій зустрічі, знову були відсторонені на другий план, хоча певною мірою очікувалося на протилежне.

Чому ж і повторний поєдинок не став феєрією у бажаному розумінні? Однозначної відповіді я не знаходжу. Хоча все-таки вважаю, що Луческу та Сьомін не захотіли ризикувати. Вони на це мали повне право. По-перше, рахунок київського матчу апріорі не передбачав гри ва-банк жодною із сторін. А по-друге, суперники, які вивчили один одного майже досконало, навряд чи могли запропонувати якісь сюрпризи чи несподіванки. Як тактичного ґатунку, так і суто локальні. Тому й упродовж усієї гри не зникало відчуття, що команди продовжують грати київський матч. Лише ролями помінялися.

Тиждень тому наслідком стартового тиску господарів (маю на увазі киян) став заслужений, хоча й не зовсім обов’язків м’яч на їхню користь. Цього разу – те ж саме. З тією лишень різницею, що господарем поля виступали вже гірники.

Здавалося б, тиск "помаранчево-чорних" і тиском у всеохоплюючому значенні цього поняття назвати складно. Так, нагнітання, активність. Не більше того. Однак чомусь локальний пресинг та швидка зміна атакуючих акцентів перш за все донецькими півоборонцями примулили не тільки нервуватися київську оборону, а й помилятися. Так сталося, що фактично "Динамо" побувало в нокауті після першого серйозного удару опонента. Безумовно, потрібно віддати належне комбінації "Шахтаря" загалом і завершальному удару Жадсона, проте помилки динамівських центральних захисників у цьому епізоді проявилися аж занадто виразно. Недарма ж Сьомін "незлим, тихим", точніше "глибинним і могутнім" розповів Бетао все, про що бразилець ще довго буде лише здогадуватися.

У той же час виразно прослідковувалася й симпатія португальського рефері до господарів. Проте молодий суддя у своїх захопленнях був стриманий і спокійний. На відміну від наших годулянів і покидьків. Ну, і як тут не втриматися від компліменту на адресу Михелу? Донецькі бразильці таки дійсно молодці, проте саме словацького екс-суддю ФІФА можна сміливо вважати найкращим трансфером "Шахтаря" за останні роки.

Але це зовсім не камінь в город донецького клубу. Радше навпаки. А хіба хтось заважав динамівцям чинити подібним робом?

Що ж стосується відміненого голу Вукоєвича, то тут Бенкеренса чистий, як сльоза немовляти – офсайд був. Навіть якщо б Алієв виконав до кінця те, що хотів – задушив резервного арбітра – істина залишилась би саме такою. Офсайд.

Потрібні інші аргументи.

Аргументи у "Динамо" знайшлися вже на перших хвилинах другої половини зустрічі. Киянам вперше в цьому матчі вдалася широкоформатна атака, яку господарі не зруйнували, а бездоганно завершив Бангура. Відзначити потрібно, знову ж таки, й невдалі дії донецьких оборонців. Передовсім Іщенка. Ось хто хвилювався й провалювався більше за інших. Вважається, що Кучер із усіх шахтарівських центрбеків заслуговує на титул "найбільш переляканого", але цього разу Іщенко його запросто переплюнув.

І знову все спочатку. Проте я б не сказав, що гра суттєво змінилася. Команди мали рівні шанси і однаково вигідні плацдарми, тому кидатися в штикову вони не поспішали. Атаки носили позиційний характер. "Шахтар" намагався брати масовістю, широким фронтом, "Динамо" – раптовістю, швидким переходом від оборони до атаки донецької території.

Проте за відносного паритету в рукаві Луческу, як і минулого разу, виявилися джокери. Мирча Михайлович міг дозволити собі не тільки вносити корективи по ходу зустрічі, а й паралельно підсилювати гру свіжими виконавцями. Гладкий та Вілліан знову вдало увійшли в гру. І знову, як здалося, в самий підходящий момент, коли шалькам терезів загрожував якийсь зайвий грам-аргумент. У Сьоміна через низку як об’єктивних, так і не дуже причин підсилити гру було ніким. Корреа, звичайно, футболіст кваліфікований, проте час та обставини перекваліфікували його із творця на руйнівника. Що вже тоді говорити про інших...

Підсумковий результат "Шахтареві" забезпечила Бразилія. Вілліан видав диво-передачу, а Ілсіньйо, якого справедливо травили за виїзну зустріч, але вперто плекав Містер, зробив те, про що переважній більшості вітчизняних елітних буратін доводиться тільки мріяти.

Повторити подвиг Ін’єсти динамівцям не вдалося. Ні лідера справжнього у них не виявилося, ні моментів, ні затятості. Господарі всіма правдами й неправдами довели справу до логічного завершення.

А хіба хтось може їм за це дорікати?! Бо це вони – у фіналі. Саме вони – герої нації. Ну, як мінімум, усія Донбасу. Адже саме "Шахтар" на найближчі роки отримав індульгенцію на випадок можливих невдач у матчах з киянами. Словом, "Шахтар" – переможець. Для нього казка продовжується.

Решта не має значення. Ось така проста гра – футбол, як казав перед грою ЮрПавлович...

Автор: Олександр СОЛНЦЕВ
Джерело: ТСН
Обговорити на форумі