Аналітики-оптимісти: Чим глибше падіння, тим сильніший відскік

Обнадієні першими зеленими паростками зростання, що свідчать про відновлення світової економіки, ринки спрямувалися вгору. Все більше інвесторів передбачають швидке відновлення економіки – спочатку в Китаї, згодом у Сполучених Штатах, а потім у Європі та решті світу. Схоже, що навіть жахливі показники економічного спаду за останні пару кварталів не бентежать оптимістів. "Чим глибше падіння, тим сильніший відскік", – відповідають скептикам аналітики-оптимісти.

Можливо, оптимісти і мають рацію. Але наскільки сильного підйому розумно чекати, коли найгірше залишиться позаду? Чи будуть "нові норми" темпів зростання такими ж, як колишні норми – ті, до яких ми звикли під час буму 2002-2007 рр.? Я насилу можу уявити, що США і Китай, головні двигуни глобального зростання, протягом двох десятиліть зможуть продемонструвати такі ж темпи зростання, якими насолоджувалися до кризи.

Почнемо зі США, які стали епіцентром фінансової кризи і економіка яких досі є головною у світі. Американський фінансовий сектор вийде з кризи, дуже втративши в розмірах і у жорстко зарегульованому стані. Це не привід для хвилювань, стверджують деякі економісти. У 1950-і та 1960-і рр. США демонстрували швидке зростання при досить жорстко зарегульованій банківській системі. Чом би не повторити цей досвід?

Вони мають рацію. Проте післявоєнний фінансовий сектор не повинен був підтримувати таку різноманітну і складну економіку, як сьогодні. Якщо власті переведуть годинник правил регулювання банківської сфери на декілька десятиліть назад, де гарантії того, що вони тим самим не повернуть до колишніх значень і доходи?

Споживання у США, найбільший двигун глобального зростання, на тлі падіння цін на нерухомість, зростання безробіття і падіння пенсійних доходів прямує до нижчого рівня. Під час буму рівень споживання у США перевалив за 70% від ВВП. Через кризу він може впасти до 60%.

А як же щодо головного політичного зрушення, події в США? Стомлені енергійним зростанням виборці почали приділяти більше уваги проблемам екології, охорони здоров’я і нерівності доходів. Але досягнення цих похвальних цілей коштуватиме вельми недешево, що ляже тяжким тягарем на і без того гігантський бюджетний дефіцит, на який пішли США задля протистояння фінансовій кризі. Збільшення податків і посилення регулювання не можуть позитивно позначитися на зростанні.

Ще є простір для маневру: зробити роботу уряду ефективнішою, особливо у сферах освіти та охорони здоров’я. Але чи вистачить цієї оптимізації, щоб компенсувати витрати на збільшення державної активності в інших галузях? Я дуже на це сподіваюся. Безумовно, адміністрація Обами у цьому питанні є ковтком свіжого повітря після оглушливої абсурдності часів правління Буша–Чейні. Але уряди різних країн світу завжди переконані в тому, що розширення їхнього штату буде виправдано підвищенням ефективності, а ці мрії, як правило, виявляються нездійсненними.

У довгостроковій перспективі зростання Китаю також повинне сповільнитися. Навіть до фінансової кризи було очевидно, що Китай не зможе нескінченно продовжувати підтримувати зростання на рівні 10% і вище. Екологічні та водні проблеми стають усе гострішими. Зрозуміло було й те, що якщо Китай продовжить розвиватися швидше, ніж решта країн, то здатність решти світу імпортувати продукцію, яку він виробляє, просто не встигне за експортною машиною Китаю (втім, ще раніше могла закінчитися готовність миритися з цією експортною експансією). Китай ставав надто великим.

Фінансова криза загострила необхідність переорієнтації китайської економіки на задоволення внутрішнього попиту. Правда, навіть коли експорт сильно впав, урядові вдалося підтримати зростання за рахунок величезних витрат і кредитної експансії. Проте, незважаючи на її необхідність, така стратегія загрожує порушити тонкий баланс між розвитком приватного і державного секторів, який досі підживлював зростання Китаю. Посилення ролі держави і применшення ролі приватного сектора фактично напевно приведе до уповільнення темпів зростання в наступні роки цього десятиліття.

Європа також стикається сьогодні з проблемами – і не тільки через те, що вона переживає найглибший спад серед розвинених економічних регіонів (нагадаю, минулого тижня уряд Німеччини попередив про скорочення ВВП у 2009 р. на фантастичні 6%). Фінансова криза практично напевно відстрочить вступ до унії країн-кандидатів із Центральної та Східної Європи, молоде населення яких є єдиним джерелом динамічного зростання в Європі.

Не у всіх регіонах зростання найближчими роками обов’язково сповільниться. Якщо продовжуватимуться реформи в таких країнах, як Бразилія, Індія, Південна Африка і Росія, ринки, що розвиваються, цілком зможуть частково заповнити провал у зростанні, що виник через спад у найбільших економіках. Проте, ймовірно, після довгих років постійного перегляду прогнозів глобального зростання у бік підвищення Міжнародний валютний фонд все-таки почне їх знижувати.

Навіть після того, як криза завершиться, глобальне зростання протягом певного часу буде нижче, ніж за часів передкризового буму. Це може позитивно позначитися на навколишньому середовищі, рівності доходів і стабільності. Уряди абсолютно правильно хвилюються не тільки про темпи зростання, але й про його якість. Але коли настане час підраховувати податки і прибутки, інвестори та політики повинні будуть переорієнтуватися на нову, нижчу норму темпів зростання.

Автор: Кенет Рогофф, професор економіки Гарвардського університету, колишній головний економіст МВФ
Назва оригіналу: Мир замедлится Джерело: Ведомости: №82 (2352), 07.05.2009
Переклала Юлія Павлишин, Західна аналітична група
Обговорити на форумі