Сім’я — лише два "я"...

Кажуть, сім’я — це сім "я", тобто мати, батько і, звісно, п’ятеро дітей. До речі, якби такою була дійсність, то жодна демографічна криза не була би страшною і нас знову було б 52 мільйони. Але я не про це. Хочу познайомити з повною протилежністю такій великій сім’ї — родиною, що складається з двох людей — мами і дитини. Напередодні Дня матері розкажу про складну долю, своєрідну місію матері, що самотужки виховує сина.

Розлучена у дев’ятнадцять...

Моїй знайомій Оксані (з етичних міркувань імена змінено) лише 23 роки, а синові Віктору — чотири. З чоловіком розлучилася, коли її кровинці було лише півроку, а їй відповідно 19. "Як тільки я завагітніла, з поведінки чоловіка Андрія можна було зрозуміти, що народжую дитину для себе. Адже неодноразово говорив, що соромиться зі мною кудись іти, бо я з животом і т. д. А коли вже народила, то ніби спеціально ігнорував. Важко було і фізично, і морально: чоловіка ніколи не було вдома, йшов, коли дитина ще спала, приходив, коли вже спала, або й взагалі не повертався додому. Ніколи не допомагав, казав, що маю маму. В термінових випадках телефонувала до неї, а вона, як усі мами, навіть серед ночі приходила допомагати. Коли Вітя хворів, чоловік казав страшні слова, щоб я не витрачала гроші на ліки, бо як має вмерти, то і так вмре, а друга дитина — це не проблема", — ділиться Оксана.

Страшно чути матері такі жорстокі слова та ще й від батька дитини.

Четвертий рік Оксана виховує Віктора самотужки, є безліч труднощів, але принаймні атмосфера вдома спокійна і доброзичлива, і Віктор це відчуває. "Коли ще жили з чоловіком, вдома постійно були сварки, дитина відповідно — знервована і капризна. Вітя мав лише кілька місяців, а вже все відчував", — продовжує вона.

"Якщо мати такого тата, що шкодує дитині на ліки, то краще не мати ніякого", — крізь сльози каже Оксана. і вона має рацію попри численні труднощі, які виникають щодня.

Андрій виїхав за кордон, до сина не навідується, навіть не згадує, не вітає з днем народженняѕ Більше того, мав нахабство забрати іграшки та одяг, які він купував. Вражає і, чесно кажучи, не хочеться вірити, що існує така ницість батька у ставленні до рідного сина.

Мій тато, той, що дідусь

Коли жінка одна виховує дитину, є багато страхів, а ще більше проблем. Наприклад, Оксана боїться виховати сина егоїстом та "маминим синочком", потакати всім бажанням, адже материнська любов безмежна. Є спокуса виконувати одночасно роль батька і матері, а це не завжди дає позитивний результат. Мама — це мама, а батько — це батько, тому змішати чи помінятися ролями неможливо, та й не варто. "Віті бракує батьківського виховання і піклування. Коли йому був рік і ми гуляли в дворі будинку, проходив молодий хлопець, а Вітька почав бігати навколо нього і промовляти: "Татко, татко". Я не витримала, сльози горохом. Свого рідного тата він не знає, думає, що татом є дідусь, так і каже: "Мій тато, той, що дідусь".

Щасливі діти виростають у щасливих сім’ях, де дитина бачить взаєморозуміння між батьками, ласку, повагу. "Мені б дуже хотілося, щоб у моєї дитини був справжній тато. Йому все одно який він: білявий чи чорнявий, низький чи високий, головне, щоб розумів дитину і знаходив з нею спільну мову, любив, піклувався", — ділиться Оксана.

Ще один страх Оксани — дитячий садок і школа, адже зазвичай діти, самі не розуміючи, ображають таких дітей. і взагалі в нашій країні ще не навчилися з розумінням ставитися до самотніх матерів. Жінка, яка через обставини самотужки виховує дитину, автоматично стає темою для обговорень сусідів, знайомих. Парадокс, але мудрі люди, навпаки, мали хоча б зрозуміти їх, допомогти. А у нас ще більше ускладнюють і так нелегкі будні матерів. Значить, ще не настільки мудрі!

Щастя не в грошах, але без них дитину не прогодуєш, а ще коли діти часто хворіють і ціни на ліки частенько зростають. Оксана вчиться заочно і працює. Каже, що якби не її батьки, то не прогодувала б дитину: зарплата мізерна, чоловік платить мінімальні аліменти, хоча доволі заможний. Я ні в якому разі не рахую чужі гроші, проте вважаю, що місія матері — народити і виховувати, а батька — піднімати на ноги. На жаль, частішими стають випадки, коли батьки втікають, ігноруючи дітей, забуваючи про відповідальність перед маленьким дивом, якому дали життя.

Оксанині батьки допомагають не тільки фінансами: залишаються з онуком, коли треба, це теж дуже вагомо.

Кажуть, найщасливішим днем для дівчини є весілля. Моя співрозмовниця переконана, що такою є мить, коли народжуєш дитину: "Я щаслива людина, адже в мене є мій син. Я досягнула того, що моя дитина називає мене мамою і любить мене, і це головне".

"Не стану сірим вовком..."

Бути мамою — божественна місія, досі не досліджено, звідки в матерів береться стільки сили й терпіння, щоб виростити з маленького дива дорослу особистість. А якщо опори — чоловіка немає, то такі жінки вдвоє сильніші й витриваліші, адже не слід забувати, що діти — відповідальність, яку несеш з першої секунди їхнього життя і до останньої — свого життя...

Любов дітей — наснага і натхнення для матерів, тому хочу завершити словами маленького Віктора: "Моя мама найкраща в світі. Якби я мав другу маму, то перетворився б на сірого вовка!".

І, погодьтеся, це не абсурд, а глибокі слова чотирирічної людини

Автор: Автор: Ольга МОНЧУК
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі