Лицарі-хулігани зі Львова (фото)

Днями у Львові на площі Ринок вдруге за кількасотлітню історію вшановували батярів, місцевих відчайдухів, які понад усе люблять гумор та своє місто.

Гарні хлопці, тільки "шпаровиті". Батяри з’явилися разом зі Львовом і стали одним цілим, жартують у столиці Галичини. Сьогодні без існування своєрідної субкультури синів дрібних ремісників, різників, деколи купців, з передмість та віддалених куточків, які гуртувалися при маленьких шинках, і боролися за своє виживання на вулицях Львова. Їхні "геци" (жарти) та "батярувки" (блатні пісеньки) завжди додавали місту шарму, а правоохоронцям через гульню, бійки й пиятику молодих львів’ян неабияких клопотів. Проте назвати батярів хуліганами чи бандитами ні в кого з городян язик не повернеться. "Вони не злочинці, а гарні хлопці, тільки "шпаровиті" (моторні)", - кажуть корінні жителі Львова, згадуючи батярство своїх батьків і дідів.

Батяри — натури романтичні, їхні сила й запал вихлюпувалася через край і ставали причинами небезпечних для життя і здоров’я інших жартів, бійок та численних любовних пригод. Відчайдушні львівські хлопці часто не могли зупинитися, молодеча стихія часто приводила їх не тільки до "постерунку" (місцевого поліцейського відділку), але й до в’язниці.

"Сама назва "батяр" походить від угорського "betyar" і означає "гульвіса", "волоцюга", "авантюрист", - розповідає Петро Шпаківський один із організаторів свята. –Деякі дослідники історії батярства стверджують, що вона з’явилася ще в середньовіччі, за часів правління королеви Ядвіги. Інші мовлять, що слово почали вживати за часів панування Австро-Угорщини, коли поліцаї, часто угорці за походженням, з вигуком "Бетяр!" хапали порушників спокою".

"Так люблю свій Львів що бракує ми слів". Ось такими нехитрими словами виражали батяри свою прихильність до рідного міста, де здавна переплелася культура українців, поляків, німців, угорців, австрійців та євреїв. Через те, за словами братів Ратковців, дослідників та реконструкторів історії Львова і батярства зокрема, у "балаку" міських відчайдухів, своєрідному львівському "блатняку", можна почути таку мовну мішанину, що навіть не кожен місцевий житель може її зрозуміти.

Але тільки не батяри. Часто не маючи ніякої освіти, вони швидко вміли за говіркою визначити з якого куточка міста прийшла та чи інша людина. Незнайомцеві з чужого району могли часто натовкти пику. Так хлопці "воювали" за територію та прихильність панянок, хвалилися буйністю молодечої крові.

"Ще до початку 1990-их на околицях міста і в студентських гуртожитках процвітали жарти типу "купи цеглу", - говорить пан Шпаківський. – Чужинців з іншого району Львова, особливо "баняків", вихідців із села, примушували купити загорнену у папір цеглину. Того, хто не хотів, били "товаром" у голову.

Найбільшою образою для вуличних хлопців з Високого Замку, Підзамча, Личакова, Клепарова й Левандівки (батярських осередкіів Львова) було непоштиве відношення до рідного міста. За таке могли й забити до смерті. "Бо хто Львова не шанує, най нас в дупу поцілує", - декларували міський патріотизм батяри. Згодом, у буремні роки повні молодечого запалу хлопці доказували свою прихильність Львову й Україні на полі бою у складі війська Січових Стрільців та боївках УПА.

Кодекс честі та гумор батярів. "Ми завжди були гоноровими, - каже Ігор Дзядига, батяр з багатолітнім стажем із містечка Винники, що біля Львова. – Напевно у генах львів’ян сотні років закладався не тільки патріотизм, але й повага до батьків і релігійність. Навіть найзавзятіший батяр ніколи не міг дозволити собі підняти руку на рідних, зі зневагою говорити про Бога та жартувати над священиками".

Зате до дівчат і жінок батяри ставилися як колись козаки. Львівські хлопці їх ніколи не цуралися, але й у своє чоловіче товариство не впускали. Зрештою кожен батяр просто мусив бути ловеласом. Чим з більшою кількістю файних "зосьок" (жінок) ти покажешся у місті, тим ти гоноровіший батяр.

А щоб підмовити панну, хлопці вигадували та-а-а-акі історії та жарти, що чимало сучасних письменників і артистів естради могли би їм позаздрити. Недаремно батярська тема стала часто з’являтися у пресі 1930-их років. Вуличні пісеньки львівських хлопців на початку 1990-их стали символом львівського етнічного відродження у творчості театру-студії "Не журись" та ансамблю "Львівське ретро". На сьогодні батярство є тим, за чим всюди впізнають мешканців галицької столиці, бо таке цікаве явище міської культури могли виникнути і продовжує існувати "тілько ві Львові"





Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал з Львова
Обговорити на форумі