До рахманів на Великдень

Як данину давніми дохристиянським віруванням після звичайного Великодня гуцули святкують ще один — Рахманський.

"У далекому підземному царстві живуть найправедніші ченці - рахмани. Все життя вони тільки моляться й постять за наші гріхи і провини. Може, це завдяки їхнім проханням Господь ще тримає нас на світі. Рахмани настільки праведні, що в них навіть немає часу. Вони не знають, коли який день і година, а тому ми маємо сповістити їх, коли ж то на землі святий Великдень" - так, пригадую, казала баба Ковалиха, гуцулка, в хаті якої я бувала, напевно, частіше, аніж у себе вдома.

Щоразу на Великдень вона ховала шкаралупу з писанок та крашанок. А ввечері разом з іншими старшими жінками, таємно, щоб не потрапити на очі ревного служителя радянської ідеології — місцевого дільничого, пускала її в річку, свято вірячи, що тільки так можна сповістити рахманів про Великдень.

Уже давно немає на світі баба Ковалихи, але згадка про добрих і дивних рахманів та їхній Великдень збережеться в моїй пам’яті назавжди.

Більше про це прадавнє свято розповідає завідувач відділу фольклору та етнографії науково-методичного центру культури і туризму Прикарпаття Стефанія Капустинська.

- Пані Стефаніє, хто ж все-таки оці таємничі люди рахмани?

- Походження рахманів назавжди покрито пилом історії. Дослідники кажуть, що легендам про таємничих підземних праведників більше тисячі років. Одні вчені стверджують, що рахмани - це кімерійці, які є прапредками українців, що переселилися в Індію. Інші дослідники протоісторії вважають, що рахмани – це не хто інший як брахмани - індо-арійські жреці. Отож, так чи інакше це наші предки, про яких збереглися навіть писемні згадки. Так, у давньоруському літописі "Повість минулих літ" сказано, що на далеких островах живуть "врахмани", які "не творять ніякої злоби".

- Якщо легенда про наших предків має таке давнє походження і стосується, напевно, не тільки гуцулів, то чому рахманський Великдень святкують тільки в Карпатах?

- Ще в ХІХ столітті це свято було поширене на Львівщині, Київщині Полтавщині, Черкащині. Проте, на жаль, ми багато чого втратили.

Хоча на сьогодні Рахманський Великдень святкують сучасні громади РунВіри. На думку прихильників цього вчення, пускання шкаралупи — це символічний обмін інформацією з духами пращурів. У гуцулів же все з одного боку простіше, а з іншого - це свято наповнене місцевим колоритом.

Чи збереглися на Гуцульщині якісь особливі обрядодійства під час святкування Рахманського Великодня?

Чогось особливого немає. На Рахманський Великдень не роблять ніякої фізичної роботи. Але, скажімо, карпатські старожили й донині після Світлого вівторка знову постять аж до цього свята предків. Окрім того, на шкаралупі від писанки, яку кидають в ріку для рахманів, обов’язково має бути знак нескінченної дороги. Бо, якщо такого знаку не буде, шкаралупа не допливе до дивного острова і не перетвориться в свячене яйце, а рахмани не дізнаються про Великдень і не розговляться. Тоді може настати кінець світу.

Отримавши великодні знаки від земних родичів, рахмани на радощах дзвонять у дзвони, які можна почути, вийшовши на вершину найвищих гір і припавши вухом до землі. Але почути дзвони благочестивих родичів можуть тільки чесні і добрі люди, бо для грішників земля німує.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі