Її величність Писанка від Олега Кіращука (фото)

Великдень є одним з найбільших християнських свят. Люди пильно до нього готуються: прибирають домівки, печуть паски та фарбують яйця... Коломия ВЕБ Портал досліджує звідки походить традиція розпису писанок та продовжує свою розповідь про писанкаря Олега Кіращука.

За однією з легенд Марія Магдалина прийшла до імператора Тиберія, проповідуючи християнство. Імператор не йняв їй віри й запропонував довести свою правоту якимось чудом. Тоді Марія взяла звичайне яйце і воно дивним чином в її руках забарвилося в червоний колір. Ніби-то з того часу на Великдень почали фарбувати та прикрашати яйця як символ чудесного Воскресіння Ісуса Христа. Взагалі-то, до яйця з повагою ставилися ще і в дохристиянські часи у стародавніх цивілізаціях – кам’яні та глиняні яйця знаходять у похованнях тих часів. Надто вже глибокий символ вони собою являли – потенційне життя, схованого в ніби мертвій матерії. З приходом Християнства пієтет до яєць в різних країнах християнізованої Європи підсилився. Великоднє яйце створювали із найрізноманітніших матеріалів – з дерева, дорогоцінних металів, прикрашали бісером, інкрустували перламутром. В той же час в деяких православних країнах Східної Європи поширилась техніка воскованого письма. Яйце, декороване у такий спосіб ми і називаємо писанкою. Великого поширення, перетворившись на яскраве самобутнє явище, писанка набула лише в Україні. Власне, писанкарство також проходило певну еволюцію. Так, спочатку це була крашанка – яйце замальоване в один колір. Потім крапанка – вкрита цяточками та крапельками, нанесеними воском. Тоді – мальованка – великоднє яйце, розмальоване пензликом. Інший різновид – дряпанка – однокольорове, із видряпаним орнаментом. І вже остаточний варіант – це писанка (вкрите різнокольоровим орнаментом яйце – з використанням природних або анілінових фарбників, - виконане в техніці воскованого письма.)

Ще з язичницьких часів збереглося чимало візерунків та символів, які використовують для розпису яєць. З часом ці архетипові орнаменти набули християнської семантики. Чого тут тільки не побачиш: і багатющу "рослинність" - барвінок, виноград, шипшина, гілочки верби, дерева; і тваринний світ – "населений" пташками, кониками, рибками, козликами, півниками; і геометричні орнаменти - меандри, кола, трикутники, хрестики, свастики ... І все це хитромудро переплітається на невеличкій шкаралупі яйця, утворюючи зовсім невипадковий малюнок. Адже кожний символ і орнамент мав цілком конкретний зміст. І відповідно на писанці можна було "закодувати" найрізноманітнішу інформацію та побажання з різної нагоди. Наприклад, вагітній жінці дарували писанки з певними орнаментами, що несли в собі побажання здоров’я дитині, що має народитися. А дівчина, якщо хотіла виявити симпатію - дарувала хлопцеві писанку, а в орнаменті якої могла зашифрувати запрошення на побачення тощо.

Писанки дарувалися на знак побажання добробуту, удачі, радості. Вони символізували вияв загальної любові до братів і сестер у Христі взагалі, дарувалися друзям, родичам, знайомим. Традиційно писанки писали під час Великого посту. Але найкраще це було робити в Чистий четвер та Страсну п’ятницю перед Великоднем. Писали всі – і діти, і дорослі, хоча господині, мабуть, найбільше. Писанку освячували і ніколи не їли (на відміну від крашанок – пофарбованих в один колір яєць). Зберігали її мінімум рік – до наступного Великодня: в основному вона красувалася на покутті. Навколо писанок складалося багато прикмет та висловів. Приміром якщо хотіли підкреслити красу чогось або когось, то казали: "Гарне, мов писанка". Писанка – це не просто сувенір чи народна мініатюра. Адже писанка несе в собі високий заряд енергетики. Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров’я, на багатство, вкладаючи в це душу. Раніше писанка була поширена на всій території України й колорит її різнився залежно від регіону. Так у Центральній Україні в розписі полюбляли вдаватись до великих елементів, та використовували лише 2-3 кольори. В той же час, писанки Гуцульщини багаті на велику кількість дрібних візерунків. Що ж до кольорів, то традиційними тут були червоний, жовтий і чорний. Тоді як на Полтавщині – зелений та червоний, а на Півдні – ближче до моря - без синього ніяк не можна було обійтися і т.п. За радянських часів мистецтво писанкарства збереглося здебільшого лише в Західній Україні. І зараз там існують визнані центри цього народного мистецтва, серед яких Космач, на Івано-Франківщині, а в м.Коломия є навіть унікальний музей Писанки. Незабаром в ньому з’являться роботи писанкаря Олега Кіращука. Він запевнив мене, що вже все домовлено і робота залишилася "за малим" - написати самі писанки.

Пан Олег віддано займається цією справою вже 15 років, цим і заробляє на життя. Писанкарство є його професією, хоббі та пристрастю: "Це є можливість жити у своєму світі". А всі почалося далекого 1985 року, коли хлопчак прагнув самовиразитися та знайти себе в чомусь. Його чекав нелегкий та тернистий шлях до мети.

Не було кому навчити, показати і розказати про традиції писанки, але такі риси як: впертість та наполегливість зіграли свою роль у становленні митця. За словами Олега Кіращука, художня школа та університет робили з нього художника. Писанкар і художник - речі несумісні. В писанці більше народного, а його вчили як правильно зображати речі. "Так, спочатку на писанках красувалися справжнісінькі олені!" - згадує майстер. Але з часом все змінилося, навчився все зображувати стилізовано і виробилося своє неповторне бачення писанки, свій "почерк".

- Колекціонери писанок у світі знають не тільки мої роботи, але і впізнають "руку".

Писанкар не забував і про традиції писанки та про свій обов’язок донести їх наступним поколінням. Здійснив "експедицію на роверці" по Покуттю.

- Я там шукав стареньких писанкарок. Це було в хороші "купонні" часи, коли зарплата була 5-6 долярів. Я не мав грошей не лиш на транспорт, а й на їжу. Отож їхав роверцем, і їв вегетеріанську їжу (ще б трохи, і замукав би). Але тоді було добре, бо ми були молоді і нежонаті, а головне – то мені було "по приколу"! Тепер столи вгинаються від всякої їжі, а все чомусь не так весело, як це було у "глибокій" молодості... Настав трагічний момент, коли поїхав на велосипеді в турне у черговий раз по тих самих селах, а бабусі вже повмирали... Це для мене така катастрофа була, що я вже на Покутті – чужий... але з іншого боку тішить, що встиг зробити велику роботу. Хочу зауважити, що я не є етнографом, просто громадянин, який виконав свою місію на 200 %.

Олег Кіращук спочатку хотів видати каталог (в якому зібрано 105 зразків покутської писанки), але через нестачу грошей все "заморозилося". І нарешті у 2005 році створив сайт і там виставив фотографії цих писанок.

Ще кортить мені розповісти про одну з робіт пана Олега – "Віра"... Коли дружина писанкаря була вагітна і вже підходив час пологів. Майстер писанкового розпису сидів і малював писанку, щоб заробити. Коли малював космацьку писанку (а там рівні лінії), то виходило щось на зразок кардіограми, так тряслися руки перед народженням первістка. Потім подумав він чим би це заспокоїтися і давай вигадувати якісь елементи Трипілля, плавні лінії виводити і згадалося йому з анатомії як зародок виглядає у животі, і на яйці понамальовував якісь пуп’янки стилізовані. Продавати цю писанку не збирався писанкар, але прийшла одна замовниця і побачила писанку і через кілька днів вмовлянь викупила її. Назву писанки присвятив своїй донечці, Вірі. Ця робота стала однією з найвідоміших робіт в Інтернеті, тому що мала свою історію.

Прощаючись з читачем, Олег Кіращук побажав завжди мати віру, не тримати зла ні на кого з близьких та на віруючих інших парафій, тому що Бог – один. Також побажав звірятися з собою перед якимось серйозним вчинком з точки зору правди.





Статті по темі: Gucci забракло фантазії... Писанкар з Коломиї допоміг

Автор: Оксана РИЖУК, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі