Суд над І.Дем’янюком: Українська гідність повинна пробуджуватися

Привернула увагу публікація з "Коломийської правди" - "Суд над Дем’янюком – перевірка українців "на вошивість" від 3 квітня 2009 року. Цілком згоден з автором статті, але мушу уточнити деякі факти, які в публікації подані дещо не зовсім правильно, в т.ч. і вік українця (Іванові Дем’янюку не 92, а 88 років) та вкажу причини судилища.

Відразу зазначу, що моя особиста думка – справа Дем’янюка – надумана організована акція проти України.

В минулому на двох "треблінських процесах", в численних публікаціях по цій справі ім’я Івана Дем’янюка ніколи не фігурувало... Йшлося лише виключно про Івана Броша (прізвисько "Іван Грозний"). Однак коли у 1979 році англійською мовою вийшла книга про Треблінку, прізвища Брош там вже не було... бо йому знайшли заміну – Дем’янюка.

Докази надав КГБ. Він надіслав копію посвідчення на Івана Дем’янюка із учбового табору для охоронців (щоправда, на фотокартці посвідки не учень/студент/вихованець, а засуджений з номерним знаком…). У посвідці йшлося швидше за все про якогось іншого Дем’янюка. Нижчого на зріст. До того ж, в документі не було ні дати видачі посвідчення, ні терміну його дії.

Сам Дем’янюк завжди заперечував, що допомагав нацистам. Він каже, що був військовополоненим та примусовим робітником, ніколи не був охоронцем у таборах смерті, хоча як радянський військовополонений був змушений до фізичної роботи на німців (як, власне, і сотні тисяч інших військовополонених). Таку інформацію про себе він надав імміграційним службам США 1951 року, коли отримав американське громадянство. Двадцять років потому Дем’янюка вже було засуджено за злочини проти людства. Тоді на основі свідчень вцілілих в’язнів концтабору Треблінка суд вирішив, що Іван Дем’янюк — це "Іван Грозний", жорстокий охоронець табору смерті. 1988 року Дем’янюка позбавили американського громадянства та екстрадували до Ізраїлю, де засудили до смертної кари. Однак свідчення на його користь, зокрема з території тодішнього СРСР, переконали Верховний суд Ізраїлю, що усі інкриміновані Дем’янюку злочини скоїв інший українець. Отже, "самий справедливий суд у світі" - визнав свої помилки і не стратив обвинувачуваного, знявши всі звинувачення. 1993 року Іван Дем’янюк повернувся до Сполучених Штатів, які поновили його громадянство.

Нині обвинувачення базується на кількох документах, що стосуються людини, біографічні дані та зовнішність якої підходять до Дем’янюка. Головний речовий доказ — знову ж посвідчення тренувального табору СС Травніки. Фото людини на картці дуже схоже на молодого Дем’янюка. Однак адвокат звинувачуваного, Майкл Тігар заявляє, що фотографія на документі була переклеєна, а чорнила на ньому — радянські, а не німецькі.



Посвідчення охоронця табору "Травнікі" на ім’я Іван Дем’янюк. Під датою 27.3.1943 записано переведення в табір "Собібур". У радянських архівах дописали російський переклад. На підставі цього посвідчення Джона Дем’янюка звинувачують у нацистських злочинах.

Однак, якщо говорити про наявний єдиний доказ – посвідчення, то:

1. Особисто у мене виникає питання: якщо посвідчення есесівське, то чому на фото молода людина з лейбою (нашивкою на грудях – номерним знаком) засудженого, а не у формі охоронця табору?

2. При збільшенні - якщо уважно придивитися до посвідчення то края печатки на посвідченні і фото зміщені.

3. Коли суд Ізраїлю виніс вирок, КГБ передав США оригінал посвідчення Дем’янюкa. Проведений в США аналіз показав, що у фотопапері, на якому було зроблено фото Дем’янюкa, знаходиться оксид титану, який у якості хімікалії почали застосовувати лише з кінця 60-х років ХХ сторіччя... Саме тому й сталося неймовірне– суворий ізраїльський суд у 1993 році зняв з Дем’янюкa всі звинувачення і випустив на свободу.

"Без живих свідків, які б бачили, як Дем’янюк вбивав та знущався з в’язнів таборів, звинувачення швидко розвалиться", — заявив адвокат. За його словами, не збереглося жодного підпису Дем’янюка часів війни, жодного відбитка пальців чи зразка ДНК, які могли б стати доказом на користь звинувачення. Пан Тігар не уточнив, чи з’явиться на суді сам звинувачуваний, оскільки, як зазначає син звинувачуваного Джон Дем’янюк-молодший, що його батько через поганий стан здоров’я у зв’язку із цілою низкою хвороб, серед яких гостра ниркова недостатність, не переживе поїздку за океан і ще один суд.

У разі підтвердження звинувачень проти Івана Дем’янюка, йому загрожує повторне позбавлення американського громадянства. Однак поки що не зрозуміло, куди тепер, після розпаду СРСР, депортувати його колишніх громадян, причетних до скоєння військових злочинів? (Нещодавно це питання постало в зв’язку зі скандалом iз членами української дивізії СС "Галичина", які згодом отримали британське громадянство).

Не можу не зазначити, що визнання на початку 90-их Верховним судом Ізраїлю невинності Івана Дем’янюка та його подальше поверненням до США призвело до поширення антиукраїнської пропаганди та тиску на керівництво України щодо ядерного роззброєння. Принаймні, так вважав тоді заступник голови Спілки прихильників України у Ферфільді (США) доктор Мирослав Драган.

У листі до бориславської громади він, зокрема, писав: "Західна преса, яка переважно перебуває в єврейських руках, старанно намагається закріпити уявлення західного світу, що Хмельницький, Петлюра та загалом усі українці – це, мабуть, запекліші вбивці євреїв, ніж Гітлер. Така пропаганда не тільки відбивається на психологічному наставленні наших дітей до наших дідів, але також приносить безмежні політичні та економічні втрати, а саме – натиск західних провідників на ядерне роззброєння України та припинення будь-яких обіцяних доларових дотацій і пільг. Біда ще й у тому, що українська дипломатична служба у західних державах, котра більшістю складається з неукраїнців, у своїх звітах для Українського уряду замовчує цю справу. Рівно ж українська державна пресова агенція Укрінформ наклала на неї певну цензуру, хоча одним із перших її завдань є повне і безстороннє інформування про плямування українського імені".

Далі доктор Драган розповідав, як протягом трьох тижнів друга за величиною газета в Нью-Йорку розпочинала кампанію проти українців із Борислава та Дрогобича, "вона почала подавати листи про те, що українці разом із поляками у червні 1941 року сокирами та ножами так люто вбивали євреїв, що лише німецька армія мусіла розігнати цю банду та припинити погроми".

Естафету західної преси прийняла російська, яка звично називає себе демократичною. 18 вересня 1993 року "Комсомольская правда" опублікувала статтю Дмитра Бабича "Что-то с памятью нашей стало". Їй передує фотографія Івана Дем’янюка з підписом: "Демьянюк неплохо устроился в тюремной камере, совсем не похожей на газовую". А підзаголовок статті ще "виразніший" – "Земля до сих пор носит человека, обвиняемого в убийстве 875000 безвинных".

Переконаний, що найбільш тривожним для України повинно бути те, що 25 березня 2009 року Сполучені Штати звернулися до уряду Німеччини з метою видати подорожній документ для Джона (Івана) Дем’янюка після того, як Німеччина видала ордер на арешт українця, якого там звинувачують у нацистських злочинах, про що повідомив 31 березня 2009 року речник імміграційних органів США.

Федеральний суд – найвищий суд Німеччини в кримінальних і цивільних справах – постановив, що нині 88-річний Іван Дем’янюк має постати перед окружним судом судового округу Мюнхен-II, а тамтешня прокуратура мусить висунути йому звинувачення. Підставою стало те, що після закінчення Другої світової війни Іван Дем’янюк, залишившись у Німеччині, в 1951 році кілька місяців прожив у таборі для переміщених осіб під Мюнхеном, перш ніж емігрував до США. Відтак, вирішив Федеральний суд, саме там і мають судові органи взятися за його справу.

Нещодавно прокуратура в Мюнхені вже відмовлялася зробити це. Але її рішення оскаржив у Федеральному суді головний прокурор німецького Центрального управління розслідувань злочинів націонал-соціалізму Курт Шрімм. Він переконаний, що має досить доказів, щоб звинуватити Івана Дем’янюка в причетності до загибелі 29 тисяч євреїв.

Та це і не дивно, "бо видно звідки ноги ростуть", коли директор міжнародної єврейської організації "Центр імені Симона Візенталя", яка домагається розшуку й переслідування нацистських злочинців, Ефраїм Зурофф висловив "велике задоволення" тим, що американська влада "пішла на цей крок", щоб полегшити екстрадицію Івана Дем’янюка до Німеччини до суду і "належного покарання за його жахливі злочини"…

Зазначу, що на початку 90-х років минулого століття справу Івана Дем’янюка використовували з метою розпалювання антиукраїнської пропаганди і тиску на керівництво України задля ядерного роззброєння. Якою нині є мета організаторів депортації в Україну "нацистського злочинця"? Нині ж ця акція дивним чином у часі співпала з газовою "атакою" Росії на нашу державу.

Не переконаний, але маю підозру, що розправа над Дем’янюком – скоординована дія проти України, аби згодом вимагати від України реституцію єврейської власності. Маючи такі потужні спецслужби Ізраїль, США, Німеччина, а доказів… і нема… Стільки років ніякої конкретики, тільки одне затерете посвідчення. Я не оправдую Дем’янюка, якщо він дійсно злочинець. Справа насправді досить заплутана і стверджувати про однозначну вину українця немає підстав. З іншого боку у Німеччині,США та Ізраїлі євреї дуже агресивно поводяться щодо свого минулого і ладні страчувати за Голокост всіх і вся, в тому числі невинних людей.

Маю надію пану Дем’янюку вдасться відстояти свою точку зору у судах, якщо звісно вона має історичне підґрунтя. Якщо ж ні, то ця людина сама винувата,що обрала собі цей шлях у минулому.

А от КПСС і їх бойовий авангард НКВД дійсно потрібно притягнути до суду.

Осуджуючи чи засуджуючи Дем’янюків, Шухевичів, Бандер, вояків ОУН-УПА, дивізії "Галичина", мельниківців – скільки нам ще треба вчити і вчити історії…. І, нажаль, з кожним роком її свідків стає все менше і менше. Потрібно терміново вивчати власну історію, а не слухати "кремлівське радіо"... Вчити історію свого народу, зумовлену вимогами часу, а не слухати совітську історію, змонтовану кегебістами і сексотами...

Автор: Віталій ВАНДИЧ
Обговорити на форумі