"Мамо, повертайся!" – просять діти емігрантів

Українська книжка про українських дітей, українською мовою і профінансована Посольством Норвегії. Біль, думки, судження, сповіді українських дітей емігрантів на сторінках нового видання книги "Діти емігрантів про себе".

Міжнародний інститут освіти, культури, зв’язків із діаспорою Національного університету "Львівська політехніка" сподівається, що нова книжка приверне увагу з боку держави до такого явища як соціальне сирітство.

Майже на 180 сторінках – новели, казки, вірші, п’єси, малюнки. Це щира розповідь, а радше сповідь дітей про себе, своє життя без батьків, без материнської любові і опіки тата.

"Діти емігрантів про себе" – це уже далеко не дитячі роздуми 10-15-річних школярів, це думки дітей, які щодня самі переносять випробування долі. Вони відкрили для дорослих свій нікому невідомий і незнаний світ, вони не побоялись відкрити свої душі.

"Нам не гроші потрібні, а мами, які б тішились як ми ростемо"

Ось кілька фрагментів з книжки.

Христина Білик, Тернопільщина: "Мама поїхала до Італії, коли мені було 6 років. Звичайно час від часу вона приїжджала, але ненадовго. Коли вона їхала назад, сльози у мене текли рікою. Мені було важко змиритись з цим. Кажуть, що Новий Рік і Різдво свята. У мене нема відчуття, що я маю сім’ю, бо мами нема поруч. Я постійно про неї думаю, її фотографію я ношу у шкільному пеналі, в гаманці. Подивлюсь на рідне обличчя – і стає легше".

Анастасія Бондарчук, Вінниця: "Чого шукають наші земляки "по закордонах"? Мабуть, того, що не можуть знайти в Україні; того, чого рідна держава не може забезпечити-робоче місце, достойну платню, можливість придбати житло і забезпечити гідне життя своїм дітям".

Марія Веселовська, Івано-Франківськ: "Вже третє літо під моїм вікном цвітуть квіти, що я їх посадила ще тоді, як мама поїхала. Це чорнобривці. Кожного року вони стають все кращі і кращі, цілим квітником розрослись під моїм вікном, а всі люди дивуються з них, їхньої пишноти і незвичайної краси. І тільки я знаю їхню таємницю. Ці чорнобривці – для мами".

Аліна Віліщук, Волинь: "Уже більше трьох років ми з братом живемо зі старенькими бабусею та дідусем, бо тато нас покинув ще маленькими, а мама, щоб забезпечити нас матеріально, поїхала в Італію. Мені було – 11, братикові – 9. Відтоді, як я дізналась, що моя ненька дуже далеко і не скоро приїде, я відчула себе дуже самотньою. У школі не могла вчитись, зосередитись, адже думками була поряд із ненькою. Прошу, благаю: не кидайте дітей заради грошей. Нам не гроші потрібні, а мами, які б тішились як ми ростемо".

Дмитро Добродій, 11 років, Хмельниччина (мама і тато в Іспанії): "Тато часто дзвонить, розповідає про море, а голос дрижить. Я ж добре знаю, що він хоче до мене, у рідне село. У мене тато найкращий у світі. А як ми змія запускали на стадіоні! Більше я батьків нікуди і ніколи не відпущу".

"Ми з мамою спілкуємось дуже часто, але це не те, що бути разом"

У Міжнародному інституті освіти, культури, зв’язків з діаспорою спершу навіть не сподівались, що майже 160 дітей з різних українських регіонів, а також із Росії, Португалії та Іспанії зголосяться для участі у конкурсі. У першу книжку увійшли понад 30 дитячих творів, а в другу – 130. Написали ті діти, які розуміють своїх батьків, які свій біль виливають словами і фарбами, але є великий відсоток соціальних сиріт, які пиячать, вживають наркотики, піддались поганому впливу вулиці.

Христинка Стеців і Анна Пука висловили свої емоції на сторінках книжки у віршах. Дівчатка розповіли:

– Ми з мамою дуже часто спілкуємось телефоном і по комп’ютеру, але все рівно її не вистачає, це не те саме, що бути разом.

– Навіть якщо їм там добре працювати, але їм важко без дітей.

– Держава повинна забезпечувати життя дітей, щоб вони могли проживати з дітьми.

– Думаю, що батьки їдуть тому, що вони не можуть в України заробити, не мають роботи, вони думають про дітей.

– Вони стараються заробити для своїх дітей, але багато дітей воліють, щоб було менше грошей, але батьки були разом із ними.

Посол Норвегії закликав українську владу звернути увагу на проблеми дітей емігрантів

Проект "Діти емігрантів про себе" підтримало посольство Норвегії в Україні. Посол цієї країни Олав Берстад на презентації зазначив, що Норвегія – це теж країна емігрантів. Майже 900 тисяч норвежців виїхали на початку 19 століття в США. А нині їдуть іммігранти до Норвегії, зокрема з України. Посольство підтримало цей проект, щоб діти могли привернути увагу влади до себе, до своїх проблем, щоб держава шукала шляхи подолання соціального сирітства.

"Це неприпустимо, коли батьки і діти розлучені", – наголосила Почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька. Нещодавно Канада зменшила до 3 років термін розгляду документів щодо возз’єднання родини. Оскільки діти мають бути з батьками. Щодня Канада приймає тисячу емігрантів.

Наступне видання обіцяє бути не менш важливим і болючим, це уже будуть сповіді батьків про важке заробітчанство, яке розлучило з дітьми.

"Можливо, у майбутньому, якщо в державі нічого не зміниться (а сподівань на краще вже немає), я також змушена буду покинути рідну країну…" Однак нині цих слів 12-річної Вікторії з Рівненщини ніхто не хоче почути, повідомляє Радіо Свобода.

Обговорити на форумі