Сім прекрасних Шевченкових троян

Усі генії у носили у грудях людське серце, яке тріпотіло, боліло, завмирало на вістрях часу та емоцій. А кохання, з властивими тільки йому чарами, полонило ті серця, змушуючи їх радіти і страждати, співати і плакати.

Такими рядками розпочався наш вечір у стилі драми, приурочений 195-й річниці від дня народження Т.Шевченка.

Кого ж кохали генії? Як кохали? Адже це з їхнього болю ткалися шедеври. Шевченків ідеал коханої — це класична українська красуня, кароока, чорноброва. Саме такими рисами наділив Бог перше дитяче кохання Шевченка — його подругу дитячих літ Оксану Коваленко. Згодом у його житті з’являється ще одна муза. На сцені — дівчина в образі Ганни Закревської. Вона звертається до портрета, немов до живого Шевченка, освідчується йому в коханні. Вона не була байдужою до нього, хоч була дружиною вже іншого. Знову дівчина. Це — Варвара Репіна: "Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, бажала йому добра".

Сорок років — це ще ой як мало для людини! Але коли за плечима десять літ ув’язнення — сивіють скроні, навіть очі, залишається весняною лише душа. Цю душу й відчула молода актриса Катерина Піунова.

В останні роки життя Шевченка охопила туга за родинним теплом, жіночою ласкою та опікою. "Оженіть, будь ласка, — писав він своїм друзям в Україну. — А то так і пропаду бурлакою на чужині". Останньою його любов’ю стала Ликера Полусмак, колишня кріпачка. На сцені — дівчина в образі Ликери Полусмакової: "Коли Шевченко посватався до мене, покоївки-кріпачки Ликери (а я на той час служила в Петербурзі в українських поміщиків), його друзі були шоковані. Такий нерівний шлюб засуджували всі, та поет лишався невмолимим. Звільнивши мене від рабства, найняв учителя, щоб стала я письменною, і коли вже наближалося весілля, настала розв’язка: несподівано прийшовши додому, мій коханий застав мене в обіймах вчителя. Розрив наших стосунків загострив хворобу Шевченка. Біль у грудях, на який він все частіше скаржився, поєднався з душевним болем".

Сім прекрасних троянд було в житті Шевченка, та, на жаль, вони всі зів’яли, так і не подарувавши поетові великого щастя.

Закінчився 1860-й рік. Наступної весни Шевченко не дочекався. Ніжне, добре, м’яке й любляче Тарасове серце боліло за людським теплом. Важко він переживав свою самотність, відсутність друга життя. І хоч доля не принесла особистого щастя Тарасові, але це не завадило стати володарем людських дум і мрій, співцем жінки, матері, берегині.

Поетичний вечір зворушив усіх присутніх односельців. Навіть після звіту сільського голови Василя Оліградського, люди ще довго обговорювали почуте і побачене.

Автор: Марія МОСКАЛЮК, бібліотекар села Турка
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі