Мельпомена в гуцульськім кептарі

Вона прописана в Коломийському театрі зі 160-літньою історією. Це найстарший в Україні театр — Коломийський академічний український драматичний театр імені Івана ОЗАРКЕВИЧА. Далекого 1848 року місцевий священик отець Іван ОЗАРКЕВИЧ організував постановку спектаклю "Дівка на виданні, або На милування нема силування" за п’єсою І.КОТЛЯРЕВСЬКОГО.

Це стало початком історії Коломийського театру. В цій історії — багато бурхливих і неоднозначних подій. Через 15 років після першого спектаклю відродженням аматорського театрального руху в Галичині й розвитком театральної справи в Коломиї займаються відомі театральні діячі Іванна й Іван БІБЕРОВИЧІ. У 20-ті роки Коломийський театр стає політичним культурним явищем у краї, свідомим провідником української національної ідеї. На його сцені грають Микола БЕНЦАЛЬ, Володимир БЛАВАЦЬКИЙ, Олексій СКАЛОЗУБ, Дмитро НИКОЛИШИН.

1939 року постановою уряду УРСР Коломийському театру присвоєно статус державного. Свою творчу діяльність він не припиняв навіть у роки Великої Вітчизняної війни. Цей відрізок історії театру тісно пов’язаний з іменами заслуженої артистки України Оксани ЗАТВАРСЬКОЇ (її цілком справедливо вважають корифеєм галицької сцени) і відомого актора театру і кіно Василя СИМЧИЧА. Але 1962 року радянська влада, яка дала колективу офіційне життя, чинить неймовірне — закриває театр. І тільки 1989 року подвижницькими зусиллями режисера, заслуженого діяча мистецтв України Дмитра ЧИБОРАКА за підтримки коломийської громади почалось відродження театру.

За час своєї новітньої історії театр яскраво продемонстрував власну художньо-творчу концепцію, зорієнтовану на потужний художній магнетизм національної народної традиції, на неперевершене звучання місцевого гуцульського колориту. Усе це проявилось у постановках, які стали першопрочитаннями в українському сценічному мистецтві: "Гуцульський рік" і "Довбуш" Г.ХОТКЕВИЧА, "Камінний хрест" В.СТЕФАНИКА, "Іродова морока" П.КУЛІША, "Земля" О.КОБИЛЯНСЬКОЇ, "Boa constriktor" І.ФРАНКА. Роки художнього керівництва Дмитра ЧИБОРАКА перетворили театр у справжній центр культури прикарпатського краю, він здобув право носити ім’я свого засновника — Івана ОЗАРКЕВИЧА.

Ювілейний, 160-й рік, відзначений на державному рівні, приніс Коломийському театру нові перемоги і визнання. Колектив здійснив гастрольний тур містами України, отримав статус академічного, продемонстрував своє мистецтво на Едінбурзькому міжнародному театральному фестивалі "Фріндж", представивши британцям спектакль "Гуцульський рік". А завершились ювілейні урочистості ще однією масштабною творчою акцією на сцені Коломийського театру: Першим всеукраїнським театральним фестивалем сценічних першопрочитань "Коломийські представлення".

На фестивалі презентували своє мистецтво першопрочитань Івано-Франківський муздрамтеатр імені І.Франка, Львівський обласний муздрамтеатр імені Ю.ДРОГОБИЧА, муніципальний театр "Київ", Тернопільський український драмтеатр імені Т.ШЕВЧЕНКА, Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. КАРПЕНКА-КАРОГО. Відкритим залишилось питання визначення терміну "сценічне першопрочитання". Мається на увазі п’єса, вперше адаптована для сцени, чи, може, та, яку вперше поставили в цьому театрі? Ці питання хвилювали членів журі на чолі з членом-кореспондентом Академії мистецтв України Ростиславом Коломійцем. А вдячні глядачі тим часом насолоджувались справжнім театральним святом у місті — п’ятьма днями "Коломийських представлень".

"Солодка Даруся" — відомий роман Марії МАТІОС адаптували для сцени в Івано-Франківському театрі імені І.Франка (інсценізація та режисура Ростислава Держипольського, пісенна режисура Наталії ПОЛОВИНКИ). На матеріалі подій, що відбувались на Буковині й Галичині в 30—80 роки двадцятого століття, постановники намагались створити образну притчу трагедії українського народу. Герої — це характерні персонажі-типажі, картина життя села відтворює реальність побуту й узагальнення історії. Доля маленької Дарусі, яка нехотячи спричинилась до краху своєї сім’ї, проектується театром на долі поколінь — тих, хто пережив ці події, і тих, хто спостерігає їх із часової віддалі.

Сучасний київський драматург Тетяна ІВАЩЕНКО у своїй п’єсі "Таїна буття" подає особу Івана Франка у незвичному ракурсі. Перед глядачем — не знайомий зі шкільної лави "вічний революціонер" і полум’яний "каменяр", а чоловік, переповнений сумнівами і стражданнями, здатний печально й тихо промовити: "Чому являєшся мені у сні?..". В дуетному спектаклі "Таїна буття" Дрогобицького театру імені Ю.ДРОГОБИЧА (режисер Олександр КОРОЛЬ) представлено сімейний діалог великого письменника і його дружини Ольги Хоружинської, але в частково заземленому діапазоні — просто як спілкування чоловіка і жінки. Алла ШКОНДІНА-ХОРУЖИНСЬКА тонко веде жіночу партію. Перед глядачем — психологічний поєдинок, образа нелюбої дружини, поступове переродження чоловіка з товариша у ворога. Стіна непорозуміння не дозволила Хоружинській осягнути геній Франка. А він не зміг пустити в свою душу ні дружину, ні інших жінок, яких любив.

Сімейні стосунки з’ясовують і в комедії "Квартет для двох" (Анатолія КРИМА) Тернопільського театру імені Т.ШЕВЧЕНКА (режисер В’ячеслав ЖИЛА) — але вже в іншому часовому полі й на інших умовах. Хоча пристрасті тут розгортаються такі, що не до жартів, усе-таки сміх — прикмета нашого часу. Сприйняти будь-яку життєву ситуацію в стилі програми "Криве дзеркало" можна дуже легко. Тому глядач не надто переймається, спостерігаючи за крахом сім’ї Олени й Євгена, який у 60 років вирішив поміняти стару дружину на нову, молоду. Якщо погодитись із тим, що театр — це збільшувальне скло, то нехай глядач дивиться на потворність неприродних стосунків. Може, хтось та й зробить висновки...

Жанр вистави "Тарас БУЛЬБА" муніципального театру "Київ" сучасний український драматург Неда Неждана визначила як мюзикл про кохання. Таким чином із трагічної історії сім’ї гоголівського БУЛЬБИ було виокремлено лінію кохання Андрія і польської панночки. Багатонаселене дійство "Тараса БУЛЬБИ" створює масштаб протистояння народів, боротьби і війни. Музика Івана НЕБЕСНОГО, насичена яскравими емоціями, творить напружений ритм, енергетику непримиренності й пристрасті. Сценограф, він же режисер — народний артист України Валерій НЕВЕДРОВ, з допомогою відеозображення дає змогу глядачам відчути широту українських степів, красу рідної землі. Контрастом цій красі є людські вчинки, намагання довести перевагу власної думки вогнем і мечем. Після цього залишається лиш присмак гіркоти. Бо хто здатний визначити перевагу однієї чи іншої сторони, коли дві правди — непримиренні, а кохання не здатне зупинити кровопролиття.

Молодий режисер, студент університету імені КАРПЕНКА-КАРОГО Василь ДРУК у своїй виставі прочитав маловідому п’єсу українського класика Степана ВАСИЛЬЧЕНКА "Куди вітер віє" з позицій сучасного мистецтва.

Гран-прі перших "Коломийський представлень" отримали господарі — за спектакль "Вій" за М.ГОГОЛЕМ (інсценізація і режисура Сергія ПАВЛЮКА). Диплом "За чоловічу роль" присуджено виконавцеві ролі Хоми БРУТА Юркові ПОЛЄКУ. Ключем до прочитання відомої повісті ГОГОЛЯ є сценографія Сергія РИДВАНЕЦЬКОГО. Сцена — це поміст зі схрещених дощок, яким ходять дуже обережно. А вся нечисть має можливість "провалюватись" під землю і так само несподівано "виникати" у просторі між дошками. Створена таким чином багатовимірність простору дає цікаві й несподівані можливості акторам. "Вій" С.ПАВЛЮКА — це притча про земний життєвий шлях людини. Коли молодий студент Хома рушає в дорогу, на вакації, цими дошками — провалюючись і шпортаючись — він рухається, немов трясовинням власних бажань, спокус, життєвого призначення. Коло, окреслене Хомою довкола себе у надії захиститись від чортів і вурдалаків, сприймається як духовне опертя, яке дають молитва й моральна чистота. А Вія — чудовисько з народних переказів — насправді не варто боятись. Набагато страшніше, коли це чудовисько погляне на тебе з дзеркала, твоїм власним відображенням. Коломийський "Вій" багатий образними метафорами. Над вигадливими асоціаціями можна мізкувати, немов над цікавим кросвордом, збагачуючись розумово — знаннями, і духовно — емоціями.

Кожен театральний колектив повинен мати власне творче обличчя. Якщо говорити про індивідуальність Коломийського театру імені І.ОЗАРКЕВИЧА, то вона якраз у надзвичайно відчутному художньому неспокої цього колективу. Творчий і адміністративний склад — одна дружня сім’я. Вони люблять свій край, своє гарне місто, своїх глядачів. Власною творчістю чесно, щиро і плідно продовжують славу давнього українського театру, докладаючи всіх зусиль для того, щоб Мельпомена почувалась у Коломиї, як вдома.

Автор: Алла ПІДЛУЖНА, газета "День", 15 січня 2009 р.
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі