Російська армія не перемогла б навіть Польщу

Для виконання бойових завдань у нас придатні близько 250 тисяч солдатів, тобто приблизно п'ята частина всіх службовців в армії. Інші сидять в казармах і тільки самі себе охороняють, тому що більше ні на що не годяться, – говорять російські військові експерти Костянтин МАКІЄНКО і Руслан ПУХОВ.

П'ятиденну війну з Грузією в серпні 2008 року Росія офіційно вважає військовим успіхом і доказом відродження армії. Однак російські експерти відразу ж після закінчення конфлікту піддали сумніву ці запевнення.

Один з аналітичних оглядів з цього питання підготували Костянтин МАКІЄНКО і Руслан ПУХОВ, керівники московського Центру аналізу стратегій і технологій, що займається армією та військовою промисловістю а також видавці журналу Moscow Defence Brief. Журнал, який спочатку частково фінансувався НАТО, часто цитує світова преса, а бібліотеки західних вищих навчальних закладів рекомендують його як цінне джерело інформації не тільки про збройні силі Росії.

МАКІЄНКО і ПУХОВ восени минулого року провели кілька сотень інтерв'ю з безпосередніми учасниками війни – російськими солдатами і офіцерами, мешканцями Південної Осетії, вони розмовляли також з грузинськими військовими і політиками. ПУХОВ, який є членом Громадської Ради при міністерстві оборони Росії, зібрав висловлювання на тему ходу війни та її наслідків у вищих російських офіцерів.

Цінним матеріалом для МАКІЄНКО та Пухова виявилася також інформація, отримана від військових аташе західних держав, які відразу після закінчення війни були допущені в грузинські бази, які зазнали атаки росіян.

Вацлав РАДЗІВІНОВІЧ: Які найважливіші висновки, до яких ви прийшли після війни Росії з Грузією?
Костянтин МАКІЄНКО і Руслан ПУХОВ: Такі, що сьогодні Збройні сили Росії були б не в змозі вести конвенціональну війну не тільки з противником настільки потужним, як США або НАТО, але навіть із Туреччиною або Польщею.

В.Р.: Але скрізь, не тільки у Росії, кажуть, що в серпні російські солдати показали себе дуже навіть непогано?
К.М. і Р.П.: Як завжди. У цій війні брала участь розташована на Кавказі 58 армія і повітрянодесантні дивізії. Це найкраща частина наших збройних сил, частини, які 12 років воюють з ЧЕЧЕНЦЯМИ. Практично у всіх офіцерів є великий бойовий досвід.

Їм вперше довелося зіткнутися з ворогом, який володіє рівною, а іноді й такою, що перевершує вогневою силою. І в перший раз вони опинилися під бомбами авіації супротивника. А серед пересічних, відправлених в Південну Осетію, було багато солдатів-"срочніков", молодих хлопців, які ніколи не були під вогнем.

Наскільки нам відомо, не було випадків боягузтва, паніки. Хоча техніка ламалася, і наша авіація не захищала армію від атак грузинських літаків, а в частинах панував повний хаос, солдати робили свою справу і йшли вперед. Російська армія показала, що вона не втратила найголовніших своїх достоїнств – особистої відваги, рішучості, стійкості солдата.

В.Р.: Високий бойовий дух вашої армії викликає подив. Оскільки йдеться про те, в яких огидних умовах служать солдати, як жорстоко до них відносяться офіцери.
К.М. і Р.П.: Це теж традиція. У нас завжди, спокон віків, до солдатові ставилися, як до тварини. І, проте, перед обличчям ворога вони, як правило, виявляли незвичайну стійкість.

У серпні наша армія йшла в бій, впевнена, що вона захищає праве діло. Значно гірше було, коли починалася перша чеченська війна. Тоді солдати знали, що політики втягують їх у непотрібну авантюру. Але, хоча і пригнічені, вони йшли і боролися.

В.Р.: Звідки береться рішучість у солдатів, які мають повне право відчувати себе скривдженими своєю державою та начальниками?
К.М. і Р.П.: На Заході про наш солдата кажуть, що він такий покірний, тому що у нього душа раба. У щоденниках учасників битви під Бородіно можна прочитати, що наші полки цілий день стояли на полі бою, розстрілювали артилерією французів, але не відступили ні на крок. На думку авторів, це було всього лише свідченням рабську покірності.

Якщо б таким героїзмом відзначилися німці чи японці, це викликало б захоплення їх мужністю, лицарські честю. А чому росіянам відмовляють в почутті власної гідності, відповідальності за країну?

В.Р.: Якщо є такі причини пишатися, то чому ви стверджуєте, що ваша армія не в змозі була б протистояти дійсно сильному ворогу?
К.М. і Р.П.: Особистої мужності, стійкості та бойового досвіду достатньо, якщо доводиться воювати з таким ворогом, як чеченці чи грузини. Але проти американців, англійців і навіть турок чи поляків сьогодні цього мало.

Втім, і у грузинів були шанси. Якщо б їх армія була трохи більшою, якщо б їх найкраща бригада була у Грузії, а не в Іраку, війна могла б піти інакше. Грузини під вогнем нашої артилерії і бомбами пали духом через два дні. І нічого дивного. Солдата, який вперше опинився на фронті, треба відвести в тил через добу. Дати йому виспатися, вимитися, заспокоїтися. Грузинське командування не могло цього зробити, тому що у них не було резервів. Якби противник мав резерви і був трохи сильнішим, результат війни міг би бути іншим.

В.Р.: Чому?
К.М. і Р.П.: Сучасна війна – це війна авіації та електроніки, що забезпечує зв'язок. Наша авіація свою місію виконала дуже погано. Бої почалися вночі. Вранці від артилерії, що обстрілює Цхінвалі [столиця Південної Осетії] не повинно було залишитися нічого. Нашим льотчикам з баз у Моздоку та Ханкалі до Цхінвалі було кілька хвилин льоту. А тим часом грузинська артилерія вранці виявилася неушкодженою, тому що у нас немає літаків, пристосованих до нічним боїв. Повітряні сили протягом трьох днів не могли придушити слабку протиповітряну оборону Грузії. Наші Су-24 бомбили авіабази грузин зовсім не результативно. Як розповідають західні військові експерти, вибухала лише кожна третя скинута бомба. Під час ми війни ми втратили 11 літаків. Для короткочасного мало масштабного конфлікту це багато.

В.Р.: Може, так погано тільки на Кавказі, де у Росії немає сильного супротивника?
К.М. і Р.П.: Ні. У Калінінградській області, прямо на нашій кордоні з НАТО розташовується знаменитий гвардійський полк винищувачів імені ПОКРИШКІНА. Там у нас 40 Су-24, 40 пілотів. Літати можуть лише дві машини. В інших містах те ж саме.

Сьогодні ми регулярно два рази на місяць чуємо про катастрофи військових літаків. Раніше цього не було, тому що армії не вистачало пального, і машини стояли на землі. Сьогодні пальне є, льотчики тренуються, але, як виявилося, – на старій рухляді.

В.Р.: Як у Грузії себе показав зв'язок російських військ?
К.М. і Р.П.: Його практично не було. Коли наші частини виявилися у Грузії, вони діяли абсолютно безладно. Десантники воювали самостійно і так, як вони навчені, – тільки вперед, ліквідуючи на шляху все, що може чинити опір. Вони йшли на столицю Грузії, так як не знали, що командування хоче, щоб вони зупинилися. І вони взяли б Тбілісі, якщо б їх не наздогнав на уазик офіцера, який усно передав наказ зупинитись.

В.Р.: Скільки сьогодні в Росії боєздатних військ?
К.М. і Р.П.: Якщо не вважати Стратегічні ракетні війська, то ми повинні визнати, що для виконання бойових завдань у нас придатні близько 250 тисяч солдатів, тобто приблизно п'ята частина всіх службовців у армії. Інші сидять у казармах і тільки самі себе охороняють.

Ми повинні мати 300-тисячну армію, таку ж, як у Франції. Наша економіка порівнянна з французькою, і ми можемо собі дозволити таку армію. Меншу, ніж сьогодні, але добре навчену і добре озброєну.

В.Р.: Чи гарантує оголошена восени реформа армії та програма її переозброєння, що в Росії будуть такі збройні сили?
К.М. і Р.П.: На це важко розраховувати. Ми занурюємося у кризу, від планів закупівлі нової техніки доведеться відмовитися.

Автор: Вацлав РАДЗІВІНОВІЧ
Джерело: Gazeta Wyborcza [Польща]
Переклад: Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі