Америка – Китаю: купуйте і не купуйте наші долари

Іронія полягає в тому, що долар посилився замість того, щоб ослабнути за минулий рік.

• Криза суб-прайм іпотеки почалася в Сполучених Штатах;

• Криза серйозно підірвала довіру до американських фінансових інституцій: і у вужчому сенсі – провідні інвестиційні банки зараз зникли, і в ширшому сенсі – американські методи корпоративного управління втратили вартість як взірцеві моделі (рейтингові агентства, системи бухгалтерського обліку, винагорода керівництву тощо);

• відповідь Вашингтона включала подальше прискорення і так зростаючого державного боргу, плюс розширення грошової маси США і політика скорочення процентних ставок, незважаючи на те, що вони і так безпрецедентні.

За нормальних умов, отримавши три таких пункти, валюта будь-якої країни обвалилася б. А долар посилювався.

Пояснення не є жодною загадкою. Світові інвестори за два роки перейшли від надмірно низького сприйняття (і несприйняття) ризиків і неліквідності, до надмірно вищого сприйняття (і несприйняття) ризиків і неліквідності. Фактично всі активи, окрім векселів Казначейства США, виглядають ризикованими і неліквідними. Це є втечею до якості, і тут немає нічого дивного. Що ж може бути дивним, так це те, що американські казначейські векселі продовжують сприйматися як найбезпечніша зі всіх безпечних гаваней, а долар США далі продовжує бути привілейованою міжнародною валютою. Втеча в долар показує як силу долара, так і низький рівень американських процентних ставок. Для тих із нас, хто попереджав, що непідтримуваний дефіцит поточного балансу може врешті-решт призвести до зниження міжнародної ролі долара на користь євро... це ще не нині.

Найбільш прикметно, що потоки в долар і американські казначейські цінні папери формуються закупівлями іноземних центральних банків. Народний Банк Китаю недавно досяг $2 трильйонів у міжнародних резервах, що їх продовжує тримати в основному в доларах. Інші центральні банки країн-експортерів промислової продукції Азії та країн-експортерів нафти Перської затоки поводяться так само. Американська публіка все більш усвідомлює, що залежність Сполучених Штатів від китайської влади з їх субсидіями зростає, і що наші процентні ставки підскочать, якщо вони перестануть купувати наші федеральні казначейські векселі.

Однак, є ще одна іронія. Навіть у той час як залежність США від закупівель доларів Народним Банком Китаю зростала, американські політики далі відстоювали свої вимоги, щоб Народний Банк Китаю відмовився від купівлі ним доларів. Вони, як правило, не висловлюють це аж у такий спосіб, бо логічна суперечність була б дуже явною. Замість цього політика США була і, очевидно, все ще є в тому, що Китай повинен дозволити своїй валюті піднятися в ціні. Але елементарна економіка показує, що закупівлі НБК доларів за останні шість років була силою, що перешкоджала юаню зміцніти. Американські наполягання в необхідності зміцнення юаню фактично є наполяганнями на тому, щоб НБК перестав купляти долари. Будьте обережні в бажаннях!

Влада в Пекіні різними шляхами приймала деякі заходи в напрямку американських вимог, дозволивши юаню посилюватися щодо долара. Колись я детально вже описував, куди останні чотири роки йде китайська обмінна політика, і планую оновити цей аналіз у черговому пості за пару днів.

Моя позиція полягала в тому, що політика китайців стосовно юаню повинна бути приблизно посередині обговорюваного коментаторами останніми кількома роками діапазону:

З одного боку, я стверджував:
(i) що американським політикам безглуздо так сильно наголошувати на цій проблемі в наших двосторонніх відносинах;

(іі) що небезпечно нехтувати негативними наслідками для субсидування американських дефіцитів, і

(iii) що нерозумно використовувати такі фрази як "нечесне маніпулювання" або "порушення міжнародних правил".

З іншого боку, я стверджував, що посилення було
(i) і в інтересах Китаю, з багатьох причин,
(іі) і в інтересах світу, щоб допомогти прореагувати на глобальну проблему дисбалансу.

Тепер баланс аргументів змістився. Перегрів для китайської економіки більше не є проблемою, як це було не далі як рік тому; різке падіння експорту зняло цю проблему. Глобальні дисбаланси більше не є найголовнішою проблемою для світової макроекономіки, будучи витісненою недостатністю попиту. Якщо американські політики все ще схильні висувати вимоги до Китаю, було б логічніше попросити про збільшення фіскального стимулювання. Однак, враховуючи, що Китай часто на іноземний тиск реагує зворотньо, може це якраз добре, що американські політики просять не про те, що треба.

Автор: Jeff FRANKEL
Назва оригіналу: America to China – "Stop Buying Our Dollars! And Another Thing: Please Buy Our Dollars"
Джерело: RGE Monitor, 10.03.2009
Переклад: О.Д., Західна аналітична група
Обговорити на форумі