Останні дні олігархів

І вдома і за кордоном вони – казкові фігури, люди, які бачили себе КАРНЕГІ і РОКФЕЛЛЕРАМИ Росії. Вони відомі як олігархи, і незабаром, завдяки економічній кризі, вони можуть опинитися на смітнику історії.

Зухвалі, молоді й багаті, плоди перестроєчного бізнесу, яким вдалося уникнути націоналізації – не кажучи вже про вигнання або позбавлення волі – у період правління Владіміра ПУТІНА, стали ще багатшими, у часи останнього товарного буму. Але мало хто постраждав так сильно і так швидко за останні місяці, як вони.

Багато хто з найбагатших людей Росії опинилися перед обличчям фінансової кризи з великою часткою позикових коштів і не змогли продовжити термін кредитування у західних банках. Кремль допоміг їм, видавши в кінці минулого року короткострокові борги, тому що уряд не хоче, щоб їхні активи опинилися в чужих руках. Але ці державні кредити доведеться віддавати в кінці року, впридачу до вже існуючих закордонним боргами.

Боргова гора настільки велика – за підрахунками Центробанку тільки в цьому році російські банки і корпорації повинні виплатити $128 мільярдів – що, за твердженням банкірів, багато з хто олігархів не зможуть виплатити свої кредити. Лише мала частка цього боргу, близько $7 мільярдів, видана у формі корпоративних облігацій. Інша сума – це банківські кредити, видані компаніям, що в основному належать олігархам або державі.

"Ті, хто залишилися, будуть знищені кризою", – говорить Ольга КРІШТАНОВСКАЯ, соціолог, що вивчає російські еліти у рамках своєї роботи в національній Академії Наук. "Всі важелі в руках Кремля. Якщо вони захочуть допомогти, то допоможуть. Якщо не захочуть, то скажуть: "У нас тепер лібералізація; ринкові відносини визначать, хто з вас вціліє."

Деякі олігархи знаходяться в настільки безвихідному становищі, що група керівників металургійної галузі вже побувала у Кремлі в січні, щоб зробити пропозицію, яка ще недавно здавалося неможливою. На зустрічі з президентом МЄДВЄДЄВИМ вони запропонували злиття своїх активів, що включають найбільші російські рудники і заводи, у конгломерат, контрольований державою. В обмін вони просили уряд рефінансувати мільярди боргів західним банкам.

Іншими словами, ці бізнесмени добровільно запропонували дати зворотний хід спірній приватизації, яка у середині 1990-х років породила олігархів у ході заставних аукціонів.

"Вони квапляться навипередки, щоб бути першими, хто укладе угоду з урядом,' говорить Роб ЕДВАРДС [Rob EDWARDS], аналітик металургійної галузі в московському інвестиційному банку Renaissance Capital. За його словами, доступ до державних золотовалютних резервів, є "безкоштовним пропуском з в'язниці" для російських олігархів.

На жаль для багатьох олігархів і для західних банків, які дали їм гроші, цією перепусткою більше не можна скористатися. Парадоксальним чином уряд, який раніше підтримував націоналізацію нафтовидобувної та інших галузей, тепер змушений заощаджувати кошти, щоб підтримувати курс рубля та федеральний бюджет, і не виявляє жодного інтересу до інвестицій у проблемні галузі.

Колись недоторканні олігархи сьогодні виглядають дуже беззахисними. З державною підтримкою або без неї, швидше за все уряд отримає контроль над їхніми підприємствами. Якщо вони не отримають ніякої допомоги, багато хто буде змушений оголосити себе банкрутом, а потім швидше за все піде націоналізація. А будь-яка нова допомога від держави швидше за все призведе до необхідності віддати частки у бізнесі уряду.

За словами банкірів, криза вже вплинула на стиль життя, що включав в себе мега-яхти, приватні літаки та величезні резиденції у Великобританії та Франції.

"Сьогоднішня криза безпощадна до виробників корисних копалин," – заявив в інтерв'ю Алішер УСМАНОВ, один з металургійних баронів, присутніх на січневій зустрічі у Кремлі. "Вона забере собі все, що ми накопичили."

За підрахунками Bloomberg News, за період первісного краху російського ринку акцій з травня по жовтень минулого року, 25 найбагатших людей зі списку російського видання журналу Forbes втратили в цілому $230 мільярдів. Деякі з тих, хто не зміг отримати допомоги від держави, виставили свої літаки, яхти і помістя на Лазурному узбережжі у якості забезпечення за кредитами, говорить Алєг ВЬЮГІН, директор МДМ-банку.

Багато хто з російських олігархів є клієнтами вьюгінського банку; він відмовився обговорювати конкретне майно, прийняте ним у якості забезпечення, але каже, що часто зустрічається з багатіями, щоб підписати подібні угоди. "Промислові активи сьогодні мало вартують," пояснює він, пожимаючи плечима.

Але сьогодні на карту поставлено набагато більше, ніж кричучий шик та блиск постсовєтського багатства. Як показала зустріч у Кремлі, на карту поставлено майбутнє право власності в гірничодобувної та металургійної промисловості, які будуть грати вирішальну роль в будь-якому процесі економічного одужання.

Крім пана УСМАНОВА на зустрічі були присутні Алєг ДЕРИПАСКА, ядерний фізик, який перетворився у постсовєтського загарбника компаній; Міхаіл ПРОХОРОВ, металургійний інвестор і найзаможніший холостяк Росії; Владімір ПОТАНІН, промисловець, який отримав вигоду від першої приватизації, і Віктор ВЕКСЕЛЬБЕРГ, нафтовий магнат, який нещодавно пожертвував колекцію пасхальних яєць ФАБЕРЖЕ [деякі з яких він купив у сім'ї Малькольма ФОРБСА], вартістю $100 мільйонів, російського музею.

Разом вони є власниками найбільших світових виробництв алюмінію та нікелю. На перший погляд, пропозиція олігархів схоже на ту, що сьогодні обговорюються урядами по всьому світу: придбання часток у компаніях, які терплять крах. Але в Росії все по-іншому. Ще до початку кризи уряд займався консолідацією промисловості у державній власності; подальше відчуження власності на користь держави буде виглядати не як зважені заходи, у відповідь проти кризи, а як ще один привід для постійного розширення державної ролі в бізнесі.

Переговори проходять у типово-російському непрозорому стилі: ті, у кого є гроші і влада, маневрує у палацових коридорах. "Найголовніше в Росії – це особистості," говорить Маша ЛІПМАН, співробітник Центру КАРНЕГІ в Москві.

Спроби визначити, хто з великих промисловців знаходиться у фаворі, стало новою частиною науки "кремлєнологія" для західних банкірів. Нещодавно учасники ринку були дуже стурбовані, дізнавшись, що пана ДЄРЄПАСКІ, що вважався неперевершеним кремлівських інсайдером, був змушений чекати прийому у коридорі перед кабінетом одного міністра. Ця інформація була передана одним з радників металургійної промисловості, який зволів не називати своє ім'я або обговорювати подібні справи у відкриту. "Міністри не бажають його бачити," – сказав радник.

Для магнатів, які порівнювали себе з американськими капіталістами, які використовували жорсткі методи й стрімко піднялися "із грязі у в князі" на рубежі 20-го століття, банкрутство і націоналізація зовсім не схожі на філантропію та сімейний спадок, як могла б підказати популярна аналогія.

У кращому випадку російські олігархи будуть змушені керувати своїми бізнесами, які стануть підрозділами державних конгломератів. У разі виконання більш похмурого сценарію, не варто забувати, що нові російські традиції включають в себе вигнання або в'язницю. Багато хто з найбагатших людей 1990-х, що потрапили у немилість до пана ПУТІНА, такі як Баріс БЄРЄЗОВСКІЙ, раніше відомий як "сірий кардинал" Кремля, або Владімір ГУСІНСКІЙ, банкір і медіа-магнат, вже багато років перебувають у добровільному вигнанні.

Минулого тижня Міхаіл ХОДОРКОВСКІЙ, колишній власник НК ЮКОС, вже відсидів шість років за шахрайство та ухиляння від сплати податків, був привезений до Москви на новий судовий процес, де він звинувачується у відмиванні грошей та розкраданні. Його прихильники кажуть, що перший судовий процес був організований ПУТІНИМ, щоб усунути потенційного політичного суперника. Нові звинувачення можуть додати 22 роки до його поточного тюремного строку.

Пан ДЄРІПАСКА, одружений на внучці колишнього президента Баріса ЄЛЬЦИНА, більше не є найбагатшою людиною Росії. Діловий журнал Фінанс повідомив у лютому, що він опинився на восьмому місці, після того як вартість його активів впала на 90 відсотків до $4.9 мільярдів у результаті біржового краху, що почався в Росії минулої весни. Фінанс назвав найбагатшою людиною пана ПРОХОРОВА, чиї статки оцінюється у $14.9 мільярдів.

Пан ПРОХОРОВ може дозволити собі по злорадствувати: у квітні 2008 року, коли ринок був на піку, команда ПУТІНА змусила його продати свою частку у Норильський нікель ДЄРЄПАСЦІ. Тепер у ПРОХОРОВА море готівки, а пан ДЄРЄПАСКА має мільярди боргів.

Іншим також не пощастило. Нафтовий магнат Шалва ЧЄГЄРІНСКІЙ, також активний у галузі нерухомості, пообіцяв акціонерам продати свій літак і вдома у Франції та Великобританії, щоб виплатити борги.

Ще один забудовник Сєрєй ПОЛОНСКІЙ, був так упевнений в успіху свого бізнесу по забудові нового району хмарочосів у Москві, що в минулому році він назвав свого сина Міраксом в честь своєї компанії Mirax Group. Недавно пан ПОЛОНСКІЙ був змушений влаштуквати прес-конференцію, щоб спростувати чутки про те, що його компанія стала банкрутом.

Минулої осені Міхаіл ФРІДМАН, спритний, моложавий мільярдер, був змушений попросити керівників Deutsche Bank про усну угоду, що дозволило б йому викупити один із своїх найбільш цінних активів – 44-процентну частку в мобільному операторові Вимпєлком. Після розмови пан ФРІДМАН зміг отримати 2-мільярдний кредит у Кремлі, який дозволив йому розрахуватися з Deutsche Bank.

Хапаючись за соломинки, інші олігархи пішли за прикладом пана ФРІДМАНА, шукаючи допомоги в уряду.

До початку економічного краху уряд ПУТІНА насильно анулював постсовєтську приватизацію у деяких нафтових та інших компаніях. Посилаючись на заборгованості по податках, у 2003 році держава наклала арешт на ЮКОС і розпродала компанію по частинах. У 2006 році компанія Shell була змушена продати половину свого проекту Сахалін-2 Газпрому. Авіабудівні компанії, виробники автомобілів та інші компанії були перетворені в гігантські державні холдинги, і не завжди ці перетворення були добровільними. [У 2005 році Роман АБРАМОВІЧ, один з олігархів, близьких до ПУТІНА, продав свою компанію Сібнефть державному гігантові Газпрому за $13 мільярдів та переїхав з Росії у Лондон – тепер це виглядає як дар передбачення з його боку.]

У Росії з'явилося кілька десятків подібних конгломератів, багато з яких виявилися під контролем колишніх колег ПУТІНА з КДБ. Ці компанії і їхні директори-шпигуни, яких іноді називали новим поколінням олігархів, поки що не страждають від небезпеки дефолту.

Однією з ознак того, що металургійна промисловість може рухатися у напрямку насильницької консолідації, є призначення Владіміра СТРЖАЛКОВСКОГО, який працював у Ленінградському КДБ у 1980-х роках, генеральним директором Норильского нікелю – компанії, яка могла б стати центром передбачуваного злиття. Призначення відбулося минулого літа.

Тим не менш, на кремлівської зустрічі у січні президент МЄДВЄДЄВ не зробив ніяких обіцянок; він попросив магнатів узгодити питання між собою і повернутися з планом злиття, який він міг би прийняти. Це виявилося непросто.

26 лютого ПОТАНІН і ДЄРЄПАСКА знову зустрілися з МЄДВЄДЄВИМ; цього разу МЄДВЄДЄВ сказав, що Норільскій нікель не буде включено до злиття. Отримання контролю у промисловості, яке раніше було наріжним каменем державної політики, тепер розглядається Кремлем з часткою скепсису.

Однак ідея злиття з державною корпорацією, як і раніше, жива. Пан УСМАНОВ заявив, що він буде прагнути до злиття своєї компанії Уральская сталь з державною корпорацією Ростехнологіі, що керована колишнім агентом КДБ Сєргєєм ЧЄМЄЗОВИМ, який у 1980-х роках працював разом із ПУТІНИМ у Дрездені.

Тим часом, після того, як минулої осені він отримав від держави $4.5 мільярди, щоб виплатити синдикований кредит групі банків, серед яких Merrill Lynch, Royal Bank of Scotland і BNP Paribas, пан ДЄРЄПАСКА робить вигляд, що йому не потрібна додаткова допомога. Перш ніж політика держави змінилася у цьому році, Кремль роздав лише 11.8 мільярдів доларів з 50 мільярдів, спочатку відкладених на рефінансування зарубіжних боргів.

"Нам не потрібна фінансова допомога від держави", ДЄРЄПАСКА заявив в інтерв'ю телеканалу "Вести", яке було показано 28 лютого. "Все зовсім навпаки: ми намагаємося якомога швидше виплатити свій борг уряду."

Тим не менш, західні банки відчувають нетерпіння. Австрійський банк Raiffeisen страждає від дій ДЄРЄПАСКИ більше за інших. Минулої осені він рефінансував кредит на ?500 мільйонів, виданий Deutsche Bank, щоб врятувати пана ДЄРЄПАСКУ від вимоги про додаткове забезпечення для його будівельного бізнесу. Тепер ДЄРЄПАСКА заявляє, що він хоче домогтися мораторію на виплати всім кредиторам. У п'ятницю його алюмінієва компанія Русал заявила, що банкіри погодилися на двухмесячную відстрочення, поки йдуть переговори про більш довгострокову угоду з реструктуризації боргів.

Пан УСМАНОВ заявив, що російським гірничовидобувним компаніям безсумнівно знадобиться державна підтримка. За його словами, залишилося лише домовитися про життєздатну модель, у якій держава знову буде відігравати роль у великій гірничодобувної та металургійний промисловості, створеній за совєтських часів. "Криза обумовила ситуацію," – говорить він. "Я не бачу у цьому нічого ганебне."

Автор: Ендрю КРЕМЕР [Andrew E. KRAMER]
Джерело: The Last Days of the Oligarchs, 07 березня 2009 року
Переклад: Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі