Ділова жінка: В гармонії з собою і людьми

Ділових жінок зазвичай прийнято фотографувати за робочим столом, з ручкою чи слухавкою в руках. Але коли до нас у редакцію на розмову прийшла сільський голова Матеєвців Дарія ДРАНЧУК, мені захотілося зазнимкувати її саме так: усміхненою, з ніжними вербовими котиками в руках. (Їх напередодні приніс у редакцію щирий прихильник і дописувач нашої газети Роман БОЛЕХІВСЬКИЙ). Її ж улюблені квіти, як виявилося, підсніжники.

— Тримаючи в руках цю тендітну й ніжну квітку, усвідомлюєш, яку ж це треба мати жагу до життя, сильну натуру, щоб бути першим провісником весни, — каже пані Дарія, пояснюючи, чому не шкодує для підсніжників місця у своєму квітничку. Ці квіти, напевне, в гармонії з її власним характером, який плекався у династії військових.

І дідусь, і батько Дарії ДРАНЧУК пов’язали своє життя з армією. Брат Олег служив у Прикарпатському військовому окрузі, тепер, у званні полковника, на заслуженому відпочинку. Його син, а її племінник Руслан — теж офіцер. Вирісши у такому оточенні близьких, звиклих до дисципліни, порядку, акуратності, вимогливості, Дарії Михайлівні цих рис не позичати. А ось ніжність, душевність, милосердне співчутливе серце — від мами Софії. А ще від матері успадкувала схильність до точних наук. Мама працювала бухгалтером в агрофірмі "Прут", а Даруся, ще навчаючись у Київському торгово-економічному інституті, почала трудовий шлях в управлінні торгівлі. Потім була економістом у колгоспі, завідувачкою магазину "Продукти" Королівського споживчого товариства.

Власне, завжди була на відповідальних посадах, хоча чоловік Ярослав Степанович давно зауважив, що в його дружини набагато більший потенціал. Тому інколи казав: "Тобі б армією командувати!". Ці слова були щирі, не в докір, і не від заздрості (він же бо й сам керівник — директор ДКВП "Прут-меблі"), до того ж, сказані в добру годину, бо таки здійснилися. І хоча Дарія Михайлівна не стала головнокомандуючим армії, але відповідати за все село — важка і відповідальна ноша. Ярослав Степанович переконаний, що правильно зробив, коли сам наполіг, аби його дружина балотувалась на сільського голову. І громада переконала у тому, що не помилилася з вибором, віддавши їй перевагу над іншими трьома кандидатами-чоловіками.

Ось де знадобилися батьковий вишкіл, мамина наука, оптимізм і енергія. Бо на посаді сільського голови треба бути принциповим, справедливим, але й чуйним до людей. "А мені так хочеться усім допомогти, щоб людям у нашому селі жилося все краще і краще", — каже Дарія Михайлівна.

Свою каденцію вона почала з відродження у селі дитячого садочка. Не на словах знає, що таке поєднувати жінці на селі домашні обов’язки (город, господарку) роботу і виховання дітей. Доньки Леся і Галя подарували їй чотирьох онуків: Вікусю, Тарасика, Юліанку, Владиславчика. Поки не було в селі садочка, щодня збирали їх до Коломиї. Двійко онучат і досі біля неї, поки донька за кордоном заробляє гроші, щоб докінчити хату.

— Для жінки нема більшої радості, коли її родина здорова, коли у дітей все гаразд, — ділиться секретами жіночого щастя Дарія Михайлівна. — Але треба пам’ятати, що у дітей своє життя, свої плани, тому не варто шукати гострих кутів з чоловіком. Взаємні терпіння і повага допоможуть зберегти злагоду. А так добре, коли увечір є з ким обговорити, як пройшов день, поділитися проблемами, відчути увагу, розуміння, підтримку, готовність допомогти, а головне — душевно відпочити. Це потрібне кожній жінці, навіть найбільш самодостатній і сильній, — переконана.

У переддень 8 Березня Дарія Михайлівна просила через газету привітати зі святом весни усіх своїх односельчанок, рідних і близьких і побажала:

— Хай завжди будуть усміхнені, привітні, здорові й щасливі, мають любов і увагу, бо цього ніколи не буває забагато!

Автор: Вікторія КОХАН
Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі