Юліан Голяк: Примирення - то справа Божа

Порозуміння між сусідами - справа, проста звична і буденна. Здавалося б нічого складного усміхнутися, привітатися, часом допомогти і мирно жити. Проте, на жаль, не все між людьми, що живуть поруч, усе добре. Раз посварившись, примирення часом шукають роками. І… не завжди знаходять. Порозуміння між народами. Це вже дещо складніше. Особливо коли йдеться про непросту історію, старі образи і небажання вислухати один одного. Так буває живемо із камінням за пазухою і солодкавими й нещирими усмішками дипломатів. Але в першому і в другому випадку усе здатен примирити Бог.

Заочне знайомство стало реальністю. Як відомо, для Нього немає нічого неможливого. Він посилає людей, дає їм добру думку. І прокидається вночі чи вранці якийсь чоловік або жінка, на різних кінцях планети і з усмішкою підходить до вікна, дивиться в небо і дякує Йому за раптове осягнення таких неймовірно простих і від того, мабуть неймовірно складних речей як примирення і зближення людей. І вже ота земна людина стає виконавцем Божих планів.

Мені пощастило познайомитися із чоловіком, який до порозуміння і примирення сусідніх народів: польського і чеського, якраз узяв Боже слово. Сталося це, як і всі добрі справи, випадково. Рената Кленчанська, вчителька зі шльонського містечка Нова Руда, яка приїхала в Україну, на Прикарпаття, навчати дітей у школі з польською мовою викладання розповіла про знаного в її містечку активного громадського діяча Юліана Голяка, посла до сейміку, кавалера Мальтійського ордену, батька чотирьох дітей, видавця польсько-чесько-німецького часопису "Земля Клодська", який від 1990 року організовує польсько-чеські дні християнської культури.

За Судетами, за колючим дротом . Мабуть був у тому промисел Божий, аби ми познайомилися з паном Юліаном. На перше наше прохання про можливе сприяння для приїзду в Нову Руду пан Юліан одразу відгукнувся. Була тяжка подорож, але від того ще радісніше знайомство. "Я у цьому містечку народився, тут живу і для своєї малої батьківщини працюватиму", - каже пан Голяк, по дорозі до музею знаного письменника філософа Йозефа Віттіга, відкриття якого, до речі, також його заслуга.

Малим хлопцем, живучи в прикордонному краю, Юліана завжди цікавило, що там, за кількома метрами огородженої дротом землі, яку патрулюють грізні прикордонники. Як там живуть люди, про що думають, чим відрізняються від нас, а можливо й нічим не відрізняються. Вони сусіди, але такі далекі й незнані.

Випробування віри й духу. Минули роки. Юліан закінчив видавничу школу та працював у Вроцлаві. У 1980-их долучився до "Солідарності". Працював у підпільних структурах, організовував осередки антикомуністичного руху. Така активність не залишилася непоміченою окупаційною владою і молодого чоловіка арештували й посадили до в’язниці. Питаюся, чи не було страшно. На що пан Юліан лагідно усміхається, мовить, що не думав тоді про страх, але лише про майбутнє, хотів волі для своєї держави, хотів аби зникнули колючі дроти кордонів, які так врізалися у дитячу пам’ять.

Після звільнення про те, аби повернутися на роботу, не могло бути й мови. У руках "вовчий білет". У голові - сотні планів і задумів, на обличчі - смуток. Друзі радили виїжджати на Захід. Там можна отримати добру роботу, фахівців на чужині шанують, але покинути рідні краї, залишити родину - було для чоловіка неможливим. Повернувся додому, в Нову Руду. Але знову прикрості - немає роботи. Тільки у 1985 році, коли трішки змінилася політична ситуація, пан Голяк нарешті отримав працю.

Та було Юліану і його родині чи добре, чи зле все одно дякував Богові. "Бо усі втіхи, терпіння й випробування від Нього і не дасть Він більше, аніж людина витримати може", - згадував молодик давню мудрість у найтяжчі хвилини, коли відчай залізними кігтями чіплявся за думки. Разом із однодумцями, незважаючи на перешкоди влади брав участь та організовував піші прощі з Вроцлава до Ченстохова. Молився біля образу Богородиці. Ставало легше. Звідки й бралися сили до нових справ.

"Будьмо родиною!" Так від молитви до помислу й дії - один крок. Незабаром у Новій Руді створився Клуб Католицької інтелігенції, згодом громадський комітет і видавництво "Земля Клодська", яке існує й дотепер. У Клубі пан Юліан запропонував організувати польсько-чеські дні християнської культури. Ця ініціатива - давно виношувана мрія. Не тільки самого пана Голяка, а сотні людей, які жили по обидва боки кордону.

Вирішили поєднати і зробити зустріч людей на основі християнства. Та на перешкоді стала багаторічна атеїзація чехів, їхні упередження щодо поляків і костелу. В успіх справи не зовсім вірили навіть священики та єпископи. Але вірили люди. І хотіли зустрічатися та обмінюватися досвідом, культурою, делегаціями молоді. Робити спільні концерти вистави, одним словом ставати добрими сусідами. Ба й навіть родиною. Тому й гаслом починання стали слова "Будьмо родиною", а символом - хрест зі стрічками кольору польського і чеського прапорів.

У вересні 1990 по обидва боки кордону: в дванадцяти місцевостях з центрами у польській новій Руді та чеському Бромові відбулися двотижневі зустрічі, концерти, виставки, лекції. Через десять років у Днях християнської культури вже були задіяні понад 30 населених пунктів Польщі та 20 з Чехії. Приїжджали представники влади, вчителі, молодь, артисти, художники, священики. Кожне свято дотепер починається великим Богослужінням.

Інтереси суспільні - справи міжнародні. У 1992 році з групою працівників органів місцевого самоврядування та суспільних діячів пан Юліан створив Фундацію віднови землі новорудської, яка займається зараз допомогою при ремонті пам’ятників старовини, допомагає при будівництві храму в білоруському місті Ліда. На запрошення пана Юліана до Нової Руди приїжджають діти з цього міста східних теренів, де ще зараз не все спокійно, де чиняться гоніння на представників інших націй, в тому числі й на поляків. З 1995 до 2005 керував товариством польсько-чесько-словацької солідарності.

Ймовірно, під впливом батька донька Йоанна вивчає чеську мову, мріє об їздити світ, допомагаючи людям. Пишається батьком і синами Петром і Павлом та наймолодшою перлинкою Малґожатою, дружиною Євою. Щаслива велика родина часто виїжджає до Чехії, де Голяків знають і вітають. в усіх прикордонних містечках. Пан Юліан має нагороди від міністра культури Чехії, але не за нагороди та славу працює чоловік. Для нього і його родини головне бути корисними для польського й чеського суспільств. Останнє вже давно стало для Голяків другою домівкою і родиною.



Автор: Галина ПЛУГАТОР, Нова Руда
Джерело: Kurier Galicyjski для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі