Вийду заміж на час кризи

Продовження цього анекдотичного оголошення таке: "Готую смачно, говорю тихо, голова не болить". Доволі реальна ситуація, нині кожен шукає порятунку від кризи залежно від можливостей і креативних ідей виживання.

Відстежуючи ситуацію в Коломиї, натрапила на дуже цікаві випадки, які можна по групувати за рівнем винахідливості й розмахом.

Отже, група перша. "Замануха". Криза таки не минає безслідно! Мали рацію ті, хто запевняв: мудрим криза по коліно, бо змушує напружувати мізки, мислити не стандартно. Ось, наприклад, коли б іще банки так охоче ішли людям назустріч! Ще місяць тому, заглядаючи у віконце каси й благально запитуючи про можливість оплатити за комунальні послуги, наштовхувалась на холодно-зневажливе: ми такими дрібницями не займаємось; або: платіть, але за кожен платіж ми беремо гривню (три, п’ять) за послуги. Звісно, буде ще крутий комерційний банк панькатися з дріб’язковою комуналкою. Але прийшла і на їхню вулицю криза! Дивлюсь, мій сусідній "Приватбанк" усі свої вікна заклеїв новою рекламою – виявляється, вони радо приймуть у населення будь-який платіж – і за світло, і за газ, і за телефон, і за кабельне телебачення, і навіть за навчання! А дівчата в операційному залі тільки й роблять, що навперебій розказують людям про таке нововведення. Причому, приязно, без пихи, з усмішкою! Авжеж, тепер в банківських установах кожна "жива" готівкова копійка – на вагу золота.

Щось схоже вигадали й працівники однієї обласної друкарні. Тепер не видання просить їх надати поліграфічні послуги, а друкарня сама переконує клієнта у власних перевагах, спокушаючи фантастичним зниженням цін і навіть власною доставкою готової продукції. По моєму, так народжується чесна конкуренція.

Група друга. "Хто не ризикує, той не випливе". Дві перукарні, за господинями яких я ще недавно бігала з метою розкрутити на рекламу, знайшли мене самі. Вони згодні на рекламу, а розплачуватись запропонували…своїми послугами для усього нашого жіночого колективу. Я познайомилась із переліком їхніх послуг і цінами на них. Укладання волосся в сучасну зачіску, наприклад, коштує в них 100 гривень. "І ви пропонуєте нашим десятьом жінкам зачісуватись у вас, втрачаючи на цьому щодня тисячу гривень?", - здивувалась я. А господиня люб’язно і щиро зізналась: мовляв, інакше клієнти узагалі перестануть приходити. А так хтось із нас комусь розкаже про таку класну перукарню, хтось приведе подругу, та й люди будуть бачити, що заклад усе таки функціонує. Звичайно, ціни вони значно знижують, бо краще втратити, скажімо, тисячу, ніж увесь бізнес. Логічно.

Ну, і третя група – "Не тратьте, куме, сили…" Дуже успішний, спонсорований мамою з Італії, комп’ютерний бізнес мого знайомого почав останнім часом тріщати по швах. Торговий оборот знизився утричі: якщо раніше за технікою їздили тричі на тиждень, то з грудня машина ледве вибирається за товаром раз у тиждень. Орендна плата стала непосильним тягарем. Маминих інвестицій заледве вистачало на новий товар, який щодня дорожчав, і на проживання. Упершись головою в мур безвиході, чолов’яга не придумав нічого кращого, як спродати техніку удвічі дешевше – аби продати – і перепрофілювати свій магазин у крамницю дешевого ширпотребу. Перепрофілював. У перший день мав гарний виторг, бо якраз наближалось свято. А на третій день хтось із продавців забув вимкнути електрочайник. І все пішло за димом, ледве люди не постраждали. Пруха?

Ще одна знайома мала в місті свою фірму з працевлаштування. Відправила за кордон купу людей, траплялись і проколи – коли робота знаходилась не відразу. Хтось нарікав, хтось скаржився, а один особливо незадоволений "стуканув" у відповідні органи. Моя знайома вирішила не чекати кульмінації, і вирішила проблему сама: офісну техніку продала майже за безцінь і виїхала на одне з пропонованих її ж фірмою місць, тим більше, що у розпал кризового безробіття особливо перебирати не доводилось. Так от, через місяць отой невдоволений знайшов там, куди поїхав завдяки послугам фірми, чудову роботу. Влаштувався, почав клопотатись про виїзд сина і доньки. Намагався зв’язатись із моєю знайомою, щоби перепросити, подякувати і співпрацювати далі. Але фірма вже не існувала. Той одіозний пан таки знайшов шляхи для виїзду своїх рідних, нині вони гарно влаштувались і мабуть забули про фірму і про людину, з якої у грудні все починалось.

А моя знайома кілька днів тому подзвонила і вбитим голосом розказала, що змушена повертатись, гола і боса, без копійки в кишені. Їй не вдалось за два місяці знайти бодай якусь роботу. А про те, що пережила, навіть говорити не може. Пруха…

Автор: Софія ОНИКІВСЬКА, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі