Криза без лівиці

Безробіття шаліє, франк нас добиває, капіталізм опускає прапори. А лівий електорат тане від опитування до опитування. Де вони?

Історія лівиці складається з ідеологічних зривів від регресу до регресу. Це патент на використання тимчасових економічних труднощів для побудови тривалих інституцій соціальної держави. Гігантських суспільних проектів, що регулюють і регламентують особисті свободи для того, щоб пхати світ в іншу сторону, аніж штовхає його природа людини.

Підтримка уряду. При чергових кризах, під гаслами захисту вбогих, у США і Європі профспілковим елітам надаються спеціальні привілеї. Гарантії роботи незалежно від якості, безробітним королівські соціальні послуги, накази працевлаштування жінок і расових меншин. В ім’я справедливості обмежується навіть свобода слова. Перша післявоєнна економічна криза принесла перші загострення. "Fairness doctrine" зобов’язувала станції надавати критикованим такий же ефірний час, як і час для критиків. Потім енергетична криза розширила цей пункт про обов’язок надання ефіру всім меншинам, міркувань яких ніхто не хоче слухати.

Разом із входом до Європейської Унії Польща приймала чергові завоювання лівих разом із їхніми інституціями – статевого рівноправ’я, екологічної відповідальності, дотримання добрих стосунків на роботі чи толеранції деструктивної ролі профспілок.

Це ми вже маємо. А що такого лівиця запланувала для нас на цю кризу?

Я проглянув усі публічні висловлювання лідера SLD [Sojusz Lewicy Demokratycznej – Союз демократичної лівиці. – Z] за останній місяць. Я шукав слідів нового великого суспільного проекту. Виявляється, що Гжегош Напєральскі [Grzegorz Napieralski – лідер SLD. – Z] найбільше уваги присвятив святкуванню річниці Круглого столу. Коли не говорив про Круглий стіл, почергово повторював дві фрази – ми чекаємо на зустріч із прем’єром або чекаємо на план уряду. Коли вже дочекався, виявилося, що SLD підтримує програму уряду, в тому числі необхідність затягування ременів і швидкого прийняття євро. Інтелектуальним внеском Унії в антикризову програму має бути зменшення кількості віце-міністрів і осіб, працевлаштованих у кабінетах політичних міністрів.

Рейтинги SLD опустились на чергові два пункти. Шукаю далі. Є: Даріуш Росаті [Dariusz Rosati – лідер створеного у 2009-у лівого руху "Порозуміння для майбутнього". – Z]. У довгому аналізі для "Wall Street Journal Polska" робить вигляд, що критикує уряд за зменшення видатків.

Вчитуємося і... ліва альтернатива до SLD хоче йти далі в ліберальних рішеннях, ніж уряд. Замість економити, хоче обрізати KRUS [Kasa Rolniczego Ubezpieczenia Społecznego – Каса сільськогосподарського суспільного страхування. – Z] і більше почистити державні фінанси. І вже я знаю, чому його фракція не може відшукати свого лівого електорату.

Це не той випадок, що всі в лівиці хвалять і підтримують усе, що діється у правиці. Прогресивним інтелектуалам дуже не подобається сучасний капіталізм. Яцек Жаковскі [Jacek Żakowski] при кожній нагоді повторює, що ця система себе просто не виправдала. Ця лінія критики від часу, коли Карл Маркс опублікував свій перший маніфест, якось не дивує.

Потім був перший інтернаціонал і багатократні прогнози кінця капіталізму. Важко сьогодні викликати ентузіазм і розширювати електорат новим песимізмом. Гжегош Колодко [Grzegorz Kołodko] однак намагається. "Неолібералізм – це остання велика утопія XX століття", – пише лівий гуру.

Істеблішмент Європи. У пошуках реалізму та ідей, які б можна було перекувати на нові маніфести лівого угрупування, недавно в Мадриді зібралися лівоцентричні фракції зі всієї Європи. Під вивіскою Партій Європейських Соціалістів (PES) шукали спільного тлумачення і програми на важкі роки кризи. Французи вимагали заборони звільнення працівників у фірмах, які приносять прибуток. Іспанці та португальці хотіли обов’язкових субсидій для найбільших виробників. Британці хотіли створення фонду, з якого уряд фінансував би місця роботи, які перебувають під загрозою.

Багато безпосередніх помислів і взаємосуперечливих інтересів. Нічого не з’явилося такого, що можна пришпилити на прапорі, щоб марширувати з ним на завоювання сердець робочого люду. Після двох днів пошуків вирішено, що одноголосно соціалісти можуть офіційно видати з себе слова критики на адресу консервативних сил, які "сліпо вірять у рятівну міцність ринку".

Голова польської делегації на з’їзді, євродепутат Анджей Шейна [Andrzej Szejna] з SLD, виступив із власним виступом і відмітив, що фінансова криза є поразкою неоліберальних економічних теорій і зажерливих менеджерів. Чи для цього треба було їхати аж до Мадриду? Чи рацію має Славомір Сєраковскі [Sławomir Sierakowski] в інтерв’ю для "Gazeta Wyborcza", що закінчилася природна кон’юнктура для SLD як партії, що є так званим продуктом тимчасової епохи? Чи тільки кон’юнктура закінчилася?

Найбільш нищівну критику духовного стану лівиці завдала Наомі Кляйн [Naomi Klein], інтелектуальний прапор сучасних лівих. "Є політики, є інтелектуали, але немає сильних суспільних рухів, немає профспілок", – каже Кляйн. Авжеж, є профспілки, але вже пані Кляйн стане поперек горла визнати, що люди праці не мають нічого спільного з нездійсненними інтелектуальними мріями лівих. З нав’язливою промоцією сексуальних меншостей, з боротьбою проти протипіхотних мін і автострад, що вдираються на жаб’ячі стежки. "Ліві є досконалими в організації протестів. Імейлами, есемесами, Інтернетом можуть закликати на великі акції. Але будувати інституції не вміють", – розповідала "Polityce" ["Polityka" – польський опінєтворчий тижневик] Наомі Кляйн.

Може, не вміє будувати, а, може, не відчуває такої потреби. Роки добробуту, розростання бюрократії та найрізноманітніших інституцій опікунської держави випхали лівих політиків на найважливіші функції в державі. Навіть якщо програють вибори і їх тимчасово немає в якомусь уряді, то залишаються найбільшою силою у великих інституціях суспільних благ – у ЗМІ, у напівдержавних фундаціях, бюро речників усіляких прав, екологічних організаціях державної експлуатації та невимірних коридорах Європейської Унії. Які ж бо нові інституції мали б ще створювати ліві діячі? Це лівиця є найбільш стійким істеблішментом сучасної Європи.

Навколо столу і телебачення. Коли ж то останній раз на чолі найбільших лівих партії мали сучасних бунтарів – людей, що борються за зміну системи розподілу? Щонайвище, була це боротьба про вищі податки для заснування нової установи чи екологічного фонду. Лівиця не бореться з великим капіталом, бо навіщо? Диспонує механізмами висмоктування з нього грошей на свої великі ідеї.

Подивіться на нашу польську лівицю. Люди тендітної салонової конструкції. Освічені блукачі. Випускники закордонних стипендій. Останні, що візьмуться за зміну суспільного ладу. Оскільки є його бенефіціантами. Чи хтось чув Олєйнічака [Wojciech Olejniczak – колишній лідер SLD. – Z] або Напєральского, що закликають до формування робочих кооперативів, перейняття чи викупу фабрик? До формування самодопомогових організації, власних шкіл або лікарень, що лікували би безпомічних в існуючій корумпованій системі?

Це все були ідеї їхніх великих попередників – довоєнного PPS [Polska Partia Socjalistyczna – Польська соціалістична партія (1892-1948). – Z]. Партії, яка в період великої кризи сипала помислами і реалізувала їх без підтримки уряду. Черпала з власного фінансового та інтелектуального запліччя. Чи сьогоднішня лівиця – це спадкоємці Морачевского [Jędrzej Moraczewski], Пужака [Kazimierz Pużak], Дашиньского [Ignacy Daszyński], Барліцкого [Norbert Barlicki]?

Окрім ходіння навколо Круглого столу найбільшим клопотом SLD сьогодні є медійний закон. Хто вирішуватиме про публіцистичні програми на телебаченні та гроші для фірм-продакшен – це найбільші занепокоєння захисників людей праці.

Інтелектуальний маразм. Від часу авантюри про пенсії для вчителів лівиця не включилася в жоден більший страйк чи робітничий протест. Банкротують підприємства, люди не отримують зарплати, а проте не видно масових записів до SLD чи якоїсь із диванних лівих фракцій. Навіть типово ліві домагання більших видатків держави під час рецесії зникають десь серед проурядової риторики. Зрештою, партії, яка звертається до досвіду Ярузельського, Міллєра і Кіщака, важко закликати до життя в кредит. Ще два роки тому ми платили борги з епохи попереднього лівого економічного дива, з часів Гєрека.

Інтелектуальний маразм лівиці не є польською унікальністю. Урядам лівої Іспанії чи Португалії сьогодні важко звинувачувати систему за свою економічну катастрофу. Це не капіталізм тріщить, а одна з найбільш розвинених соціальних економічних моделей. Повна гарантій, юридичних регулювань і довічних привілеїв.

В Іспанії – найсучаснішої країни лівиці в Європі – безробіття скоро сягне 20%. І це всупереч новим привілеям для профспілок, обмежуюче трудове право, право на швидкі розлучення і ще швидші шлюби для гомосексуалістів. Яких великих суспільних проектів не вдалося провести прем’єрові Хосе Луїсові Запатеро, які мали би зцілити економічне життя і очистити Іспанію від поганого капіталізму?

Ринок праці в сучасній Європі далекий від чорно-білих поділів початку XX ст. Участь працівників в управлінні фірм все складніша. Часто базована на пов’язаних державно-приватних моделях. Працівники і потужні профспілки мають не тільки контроль фінансів, але і вплив на рішення. Банкротують великі концерни, працівники яких могли спільно приймати рішення про рівень своїх заробітків, але такі, де самі погодилися на зниження, можуть зберегтися.

Ще півроку тому здавалося, що німецькі працівники – це найбільш захищені люди праці в історії світу. Гарантії роботи, часто прикрашені участю у фірмі та великодушною соціальною опікою держави, дозволяли вважати, що нудьга є найбільшою проблемою в їхньому житті. При першому надломі на ринку фінансів проявилася, однак, слабість цієї системи.

Це не банки і біржові спекулянти винні у тому, що фірми не в змозі пережити декілька місяців без кредитів, якими регулюють раніше взяті зобов’язання. Європейська соціальна система чи хоч би американська автопромисловість (що потребує в чотири рази більше людей для виробництва однієї автомашини, ніж японці; що платить 20 разів більше за корейців) прогнулася під вагою своєї власної "соціальної турботи".

У випадку GM [General Motors] банкрутство було б дешевшим виходом, ніж платити річні вихідні допомоги робітникам. Чи це кінець капіталістичних – чи радше лівих ексцесів? Це кінець системи, створеної під час залізної завіси, яка використовує ринок праці, обмежений найбільш індустріалізованими державами.

20 років тому німецькі робітники не боялися, що в Познані хтось почне робити кращі меблі. Американські робітники були впевнені, що ніхто інший не заробить на телевізорах чи спортивному взутті. Напівмонополія на вічний розвиток давала величезні фінансові надбавки, які лівиця швидко перекувала в постійні соціальні зобов’язання. Від 1980 року число професійної робочої сили збільшилося на 2 млрд. осіб. Від Шанхаю до Вроцлава армії людей, що можуть виробляти те саме за маленьку частку того, що хотіли собі за плату західні робітники.

Поки Азія, Росія і Центральна Європа себе не наситили, можна було говорити про велику кон’юнктуру. Іспанська лівиця могла собі воювати з Церквою і гарантувати запаморочливі зарплати членам профспілки. General Motors міг оплачувати відпочинок у санаторіях і нечувані пенсії своїм працівникам. А німецький уряд платити безробітним стільки, що вистачало на заможне життя на Флориді.

Дідусь Маркс. Глобалізація затримала експансію соціального світу. Власне це найбільший ворог лівих партій, а не біржа цінних паперів чи спекулянти. Проблема в тому, що лівиця не атакує сьогодні глобалізацію. Інтернаціоналізм – це ідея-фікс дідуся Маркса: відібрати людям право на вільне перетікання робочої сили, а капіталістам – до формування місць роботи в найбідніших регіонах світу.

"Треба обмежувати гарці спекулятивного капіталу через регуляцію, а також інтервенції", – суворо констатує ліві дилеми Колодко. Ну що ж, нарікання на поганий капіталізм – це все, що залишилося лівиці.

Автор: Tomasz WRÓBLEWSKI, публіцист, був, зокрема, головним редактором тижневика "Newsweek Polska" і віцеголовою видавництва Polskapresse
Назва оригіналу: Kryzys bez lewicy Джерело: Rzeczpospolita, 18.02.2009
Переклад: Орест ДРУЛЬ, Західна аналітична група
Обговорити на форумі