Роман ТКАЧ: Ціна агрополітики уряду — мільярдні збитки селян

Коли у 29 країнах світу заговорили про нестачу продовольства, Україна, володіючи знаменитими чорноземами, потенціал яких використовується лише на третину, мала би отримати неабиякі перспективи в розвитку агропромислового комплексу. Крім того, АПК має всі передумови стати головним інструментом виходу нашої країни з економічної кризи. Для цього необхідно завершити земельну реформу й виробити ефективну державну політику щодо сільського господарства. Однак аграрну політику уряду в минулому році сміливо можна назвати "яловою", тобто безплідною.

Випробовування врожаєм

Торік сільське господарство отримало від держави безпрецедентну фінансову підтримку: у бюджет було закладено видатки в обсязі 15,2 млрд. гривень, що на 5,7 млрд. гривень більше, ніж було передбачено бюджетом попереднього року. Коли враховувати, насамперед, сприятливий на той час інвестиційно-кредитний мікроклімат, а також погодно-кліматичні умови, то сільгоспвиробники навіть попри втрати, пов’язані з руйнівною повінню в західному регіоні, зібрали рекордний урожай зернових — понад 54 млн. тонн, що майже вдвоє перевищило показники 2007 року. Однак...

Ще у вересні 2007-го задля стримування зростання цін на хліб попередній уряд Віктора ЯНУКОВИЧА істотно обмежив експорт українського зерна. Такі неринкові методи викликали не тільки величезні грошові втрати та незадоволення українських зернотрейдерів, але й міжнародний резонанс. Запроваджена практика призвела до псування мільйонів тонн збіжжя у "засіках батьківщини", зниження доходів селян. Тоді в одному зі своїх інтерв’ю Віктор ЯНУКОВИЧ у притаманній йому манері сказав: "Я вибачився перед зернотрейдерами. І зараз кажу: вибачте, що так вийшло, на жаль..."

Маючи всі можливості і важелі скасувати впровадження попереднього уряду, кабінет Юлії ТИМОШЕНКО через побоювання зростання ціни на хліб та загрозу політичних втрат спромігся скасувати квоти на експорт збіжжя аж з 1 травня 2008 року. Та й ці запізнілі заходи було зроблено після неодноразових звернень Президента до уряду, і, врешті-решт, під шаленим тиском асоціацій сільськогосподарських товаровиробників, що погрожували привозити зерно до Києва і висипати його перед входом до Кабміну.

На час зняття обмежень попит на зерно на світовому ринку, що спостерігався у першому кварталі, вже згас: ціна на продовольчу пшеницю становила 400 доларів за тонну, на ячмінь і фуражну пшеницю — 300, тоді як у лютому і березні ціни досягали 500 і 380 доларів за тонну відповідно. Ціна "ялової" урядової політики — втрата Україною за різними оцінками від 10 до 15 млрд. гривень. Це майже річний рівень усієї державної бюджетної підтримки сільського господарства!!!

Через прорахунки уряду зерновиробники не змогли придбати зернозбиральну техніку, належної якості насіння, достатню кількість добрив, що завдало непоправної шкоди аграріям України. А рекордний врожай 2008 р. — понад 54 млн. тонн — став для України випробуванням. З урахуванням величезних залишків та потужностей зерносховищ, що не перевищують 30 млн. тонн, урожай просто не було куди подіти.

"Врятовані" екзотичні тварини

Невирішеною, щоправда "успадкованою", проблемою залишилося і тваринництво. Зважаючи на те, що значну частину торішнього рекордного врожаю становило фуражне зерно, логічним було б розробити заходи з відродження тваринницької галузі. Результатом цього мало би стати збільшення впродовж двох-трьох років поголів’я великої рогатої худоби на кількасот тисяч голів. і якщо говорити про економічну складову, то, за підрахунками фахівців, в нинішніх умовах реалізація тонни продовольчої пшениці дає близько тисячі гривень, а з тонни фуражної пшениці, яка пішла на відгодівлю худоби, можемо отримати вп’ятеро більше. Натомість, виділивши понад мільярд грн. дотації на тваринницьку галузь, уряд на цьому і заспокоївся.

Тим часом поголів’я ВРХ й далі зменшується. 1991 року в Україні було 25 млн. голів великої рогатої худоби, на 1 січня 2008-го — 5,5 млн. А впродовж торішнього "доброго" урядування Тимошенко поголів’я ВРХ скоротилося до 5,1 млн. За такого управління через декілька років ми можемо втратити цілу галузь і повністю залежати від імпорту, а корова в наших селах стане екзотичною твариною. Скажімо, на Тернопіллі худоби вже менше, ніж у повоєнні роки.

Намагання уряду розвивати тваринницьку галузь були безсистемними. Своїми діями урядовці більше нашкодили, ніж допомогли. Внаслідок скорочення поголів’я, обмеження ще урядом Віктора Януковича наприкінці 2007 р. імпорту м’яса по давальницьких схемах та у зв’язку зі зростанням на той час реальних доходів населення й відповідно попиту на м‘ясопродукти, навесні 2008-го на ринку виник дефіцит м’яса й ціни різко пішли вгору.

Методи впливу на ринок м’ясопродуктів не відзначалися винахідливістю та глибоким аналізом наслідків: уряд вирішив зупинити зростання цін шляхом імпортування через Держкомрезерв м’яса. Президентові навіть довелося зупиняти своїм указом дію розпорядження Кабміну, яким Державному комітету з матеріального резерву було дозволено відтермінувати сплату ввізного мита на продукцію тваринництва, цукру і кондитерських виробів до кінця 2008 року. Свої дії Віктор ЮЩЕНКО аргументував тим, що для досягнення нетривалого позитивного ефекту уряд вжив заходів, внаслідок яких нелімітоване надходження на внутрішній ринок продовольства з-за кордону зробило вітчизняних виробників неконкурентоспроможними.

Отож уряд прийняв рішення щодо імпорту м’яса через Держкомрезерв, зобов‘язавши закуплене м’ясо іноземного походження продавати через ДП "Ресурспостач" визначеним Мінекономіки підприємствам м‘ясопереробної промисловості і роздрібної торгівлі за ціною закупівлі, зменшеної на ставку мита. Проте зазначеним актом не були передбачені будь-які зобов’язання підприємств реалізовувати м‘ясо кінцевим споживачам за фіксованими цінами. Ще свіжими є спогади, як люди ходили по ринку, шукаючи розхвалену прем’єркою держкомрезервівську курятину по 13 гривеньѕ

Насправді, такі рішення уряду призвели до імпорту переважно дешевого та низькоякісного м’яса, обрізків, кісток, придатних лише для промислової переробки. М’ясопереробним підприємствам вигідно купувати саме такий продукт, відмовляючись від доброякісного, проте дорожчого вітчизняного м‘яса. Крім того, цьому сприяє й відтермінування урядом запровадження національних стандартів щодо вмісту м’яса у ковбасних виробах, що знижує вимоги до якості таких продуктів.

Водночас наприкінці року успішно "помер" у коридорах Кабміну розроблений Мінагрополітики проект Державної цільової програми розвитку тваринництва до 2015 року — мовляв, не на часі, надворі криза. З усього переліку внесених мною пропозицій до антикризових законопроектів було підтримано тільки пропозицію щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з імпорту чистопородних тварин ВРХ та генетичного матеріалу. Однак уряд так і не зважився на скасування ПДВ на імпортну техніку для тваринницьких комплексів, аналогів якої не виробляють в Україні, та на удосконалення спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських товаровиробників податком на додану вартість.

Під покровом мораторію

На 1 квітня 2008 року в Україні реформовано 99,8 відсотка колишніх колгоспів та радгоспів. Починаючи з 1992-го сертифікати на земельний пай отримали 98,6 відсотка осіб, які набули право на свою частку землі.

Однак розділена під час аграрної реформи рілля належить селянам тільки формально.

Власники земельних наділів отримують щорічно від орендарів символічну плату — по два мішки пшениці — і позбавлені можливості щось змінити у цій ситуації. Розпоряджатися землею селяни не можуть, бо до цього часу в Україні діє мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Він діє до прийняття законів про ринок земель та земельний кадастр. Наприкінці минулого року Верховна Рада вкотре проголосувала за продовження цієї заборони, але Президент ветував цей закон. За період, коли діє мораторій, земля переходить з рук в руки за тіньовими схемами. В результаті люди отримали в кілька разів менше від її реальної вартості. Єдина посадова особа в державі, яка послідовно каже, що треба негайно впроваджувати ринок землі, — це Президент.

Противники ринку землі мотивують свою позицію або ідеологічними принципами, або недосконалістю законодавчої бази. Одночасно вони поширюють "страшилки" про те, що всю землю скуплять олігархи та іноземці, а українські селяни залишаться безземельними.

Все це створює можливості для ручного керування земельними ресурсами країни. Легалізація ринку землі необхідна хоча б для того, щоб виявити хто, коли і на яких умовах набув права власності на землю. Однак саме ці відомості залишаються під покровом мораторію. І кожен рік його дії "вивільняє" для ділків тисячі гектарів землі, що після смерті власників паїв, які не мають спадкоємців, стають просто нічийними.

За підрахунками спеціалістів, мораторій "заморозив" для сільськогосподарської галузі близько 20 мільярдів доларів. Я вважаю абсурдом, що селяни не можуть повною мірою розпоряджатися землею. Земля повинна бути товаром! Хоча особливим товаром, з обмеженнями обороту, але товаром, а отже, й заставою для отримання кредитів. Це дозволило б різко збільшити рівень інвестування в аграрне виробництво. Без участі землі сільськогосподарський бізнес залишається безперспективним.

Однак нині ми спостерігаємо дивну бездіяльність уряду на шляху до становлення земельного ринку. Законопроект про земельний кадастр Кабмін повинен був розробити і внести до парламенту ще в березні 2008 року, але не вніс. Верховна Рада працює над депутатським законопроектом про кадастр, співавтором якого я є. Законопроект про ринок земель уряд подав, але він через свою недосконалість викликав хвилю обурення серед експертів, і його відхилив профільний комітет Верховної Ради. Натомість і на громадських слуханнях, і в профільному комітеті було схвалено депутатський законопроект. Інші законодавчі ініціативи Кабінету Міністрів в цій сфері спрямовані виключно на перерозподіл повноважень в бік Державного комітету земельних ресурсів.

Торги без землі, земля без торгів

Ініціатива уряду продавати землі державної і комунальної власності несільськогосподарського призначення лише на аукціонах відповідала задекларованому наміру не тільки наповнити дохідну частину бюджету 2008 року, але виглядала також і як єдина можливість правильно розпорядитись земельним ресурсом держави. І поки міста й села завмерли в очікуванні нових процедур продажу та передачі в оренду земель, Кабінет Міністрів розробив постанову про проведення земельних аукціонів, хоча Земельний кодекс чітко передбачає, що такий порядок має встановлювати Верховна Рада через прийняття спеціального закону. Саме тому Президент логічно і передбачувано зупинив дію цієї постанови, однак тут же його обізвали "захисник земельної мафії". Кабмін замість того, щоб подати відповідний законопроект до парламенту, знову прийняв постанову про земельні аукціони в майже незмінному вигляді, яку знову зупинив Президент. Ці факти можна було б розцінювати як наполегливу роботу уряду з "наведення порядку в земельній сфері", але насправді, якби ця постанова почала діяти, величезну кількість земельних ділянок чиновники з Держкомзему розпродали б без жодних погоджень з місцевими громадами. Переліки таких ділянок були вже готові.

Тепер органи місцевої влади повернулись до старих схем продажу земельних ділянок. За п’ять місяців 2008 р. на земельних торгах було продано всього 115 земельних ділянок вартістю 102 млн. грн., а в другому півріччі більшість із запланованих торгів не відбулась через відсутність покупців.

Експерти і спеціалісти одноголосно відзначають тут деструктивну роль Державного комітету земельних ресурсів. Неефективна робота земельної служби стала предметом розгляду комітетом ВРУ з питань агропромислового розвитку та земельних відносин, при цьому її чільник Володимир Воєводін, якого торік у грудні зі скандалом було звільнено із займаної посади, постійно уникав зустрічі з депутатами і відмовлявся надавати інформацію про роботу Держкомзему. Нині ж новим головою Держкомзему знову призначено випадкову в земельній сфері людину, що раніше працювала в галузі атомної енергетики. Вкотре земельна служба за поданням уряду дістала керівника, що не є професіоналом у цій галузі і навряд чи зможе зрозуміло й відповідально проводити земельну реформу. А можливо, цього від нього і не вимагається?

На згадку прийшло, як на одному з форумів землевпорядників обговорювали можливі кандидатури на посаду голови Держкомзему. Один з учасників тоді слушно зауважив, що весь земельний безлад комусь усе-таки вигідний, а тому, найімовірніше, що наступним головою буде технічний кандидат, що без інтонації читатиме заготовлені тексти і замінятиме слова "землеустрій" на "устроєніє зємлі". Невдовзі саме так і було.

У нашої країни величезний потенціал, аграрний сектор перспективний для інвестицій. Ця галузь гостро потребує системної урядової підтримки, а натомість отримує програму "прориву". Тільки кого і куди, незрозуміло, повідомляє Галичина.

Обговорити на форумі