Дівчинка так і сниться мамі

Марині знову снилась її Тетянка. Яка то її, коли вона сама її відреклася?.. А тепер каже, що "її". Дівчинка так і сниться мамі - біжить з розпростертими руками до неї, але не може добігти. На ній рожеве платтячко, такого ж кольору бантик на русявій голівці. Марині здається, що вона теж простягає руки до донечки, але не може її пригорнути до себе. Марина пробудилась і вкотре вже спогади повернули її у той злощасний день...

Після закінчення вузу Марина приїхала агрономувати у село. Дівчина була тямуща, вродлива і не одне чоловіче око дивилося їй услід. Знайшовся і такий парубок, що заполонив її серце. У глибокій довірі до нього вона повністю піддалася його примхам.

- Знаєш, у нас буде дитина, - повідомила Марина своєму коханому. Він осипав її поцілунками, але промовчав на цю звістку. Згодом почав уникати зустрічей з нею, потім взагалі покинув село. Можна сказати - втік.

Марина залишилась сама. Вона не відвідувала батьківський дім, бо їй була відома їхня реакція на її становище. Якщо віз не йде до кози, то коза - до воза. Навідати Марину приїхала мама. Побачивши доньку в такому стані, вона вчинила такий словесний розгром, що потрібно було мати міцні нерви, аби усе те витримати. Підсумком баталії став мамин наказ: Марина має відмовитись від дитини і здати її державі. Переривати вагітність мати не радила, бо боялась негативних наслідків.

Марина народжувала в обласному центрі - там є дитячий будинок. Вона пам’ятає, як лікар сказав, що у неї гарна, здорова дівчинка. Показав їй немовля. Вона зраділа, а вже наступного дня написала відмову. Не могли її переконати і жінки по палаті. Вона навіть не взяла годувати дитину. Спокійнісінько покинула медичний заклад. Її тримали материні слова: "Ти ще молода, вийдеш заміж. А з дитиною не поспішають брати"...

Спочатку думки Марини витали біля її крихіточки, але згодом життєва круговерть віддалила жінку від тієї ганебної події. Марина познайомилась із гарним хлопцем, вийшла заміж. Молода сім’я почала ґаздувати. Збудували дім, купили автомобіль, але лелека обминав їхнє подвір’я. Марина згадала про свою покинуту крихітку. Разом із чоловіком вони поїхали в дитячий будинок, де мала би бути Тетянка. Та яким нестерпним болем відгукнулося серце Марини на слова, що її Тетянку удочерили.

Правдами і неправдами жінка дізналась адресу прийомних батьків. Там її теж чекала невдача. Сусіди сказали, що та сім’я виїхала з їхнього будинку. Так для Марини обірвався пошук її доньки. Жінка так прониклась думками про дитину, що вона почала їй снитися. У сні вона споглядала, як росте її дівчинка. У реальному житті для неї все навкруг стало байдужим. Не тішили, а краяли душу високі стіни з яскравими килимами, самі кімнати. "Навіщо їх так багато? - думала жінка. - Для чого це багатство і ця розкіш, як нема дітей?.."

Якось у селі стався прикрий випадок. Померла жінка, залишивши семеро діточок. Найменшому було ледь більше рочку. Зразу після похорону, ще на цвинтарі, Маринин чоловік просив удівця віддати йому найменшенького. Та той відповів: "Де шість ротів, там і сьомий поміститься".

- Господи, хоч би одне дитя було у нас, - просив чоловік Всевишнього. - Напевно, прокляли Марину за її страшний нелюдський вчинок. Бог нагородив її материнством, послав здорову дитину, а вона сама ганебно відреклася від усього цього. Мабуть, серце її зачерствіло у той момент, коли залишала крихітку. А тепер сама страждає і я біля неї. Нема дітей - нема повного щастя в сім’ї. Дикою пусткою віє від життя. Може, візьмемо дитину із дитячого притулку, то Господь пошле нам своїх? Кажуть, сирота щастя приносить. Якби то так! Хіба вгадаєш?

Автор: Марія ШЕПЕТЮК з Воскресинців
Вільний голос для Коломия ВЕб Порталу
Обговорити на форумі