Доробилися до... трійнят

Майже рік тому прикарпатці Галина Кохан та Іван Куфлик із покутського села Тулова із португальських заробітків привезли... трійнят.

Після весілля Іван та Галя мріяли про світлу та простору хату, добру роботу, а вже потім – про дітей, які щасливо житимуть та все матимуть. Втім їхні мрії не здійснювалися, і, як тисячі наших земляків, покутяни вирушили в дорогу до щастя, що пролягала на чужині.

Молодята зупинилися в португальському місті Куімбра. Маючи дозвіл на працю, вони швидко знайшли роботу. Галина влаштувалася у ресторан, Іван працював на конефермі. За роботою дні минали швидко. Покутяни, відмовляючи собі у всьому, складали тяжко зароблені євро та тільки у снах бачили себе щасливими в Україні. Звісно, що про дітей молоді люди тоді й гадки не мали.

Якось на роботі Галі запаморочилося в голові. Молодиця ледь втрималася на ногах, аби не впасти. Показати, що нездужає, не хотіла, бо могла втратити роботу. Втім напади повторювалися, та ще й нудити зранку почало. Жінка збагнула, що завагітніла. "Як невчасно" – картала себе Галина. А чоловік зрадів та, усміхаючись, сказав, що Бог дає можливість заробити і можливість потратити. Отож, Галина вирішила народжувати на чужині.

На одному з чергових ультразвукових досліджень покутянка дізналася, що її родина незабаром поповниться... трьома донечками. Враз жінку почало кидати то в жар, то в холод. Шалено калатало серце. У голові роїлися тисячі думок. Як їй бути? Вона одна на чужині. Поряд ні батьків, ні рідних. Іван увесь час на фермі. А це ж перші пологи. Чи виносить, чи народить здорових діток?

Але теплі слова, лагідні руки та усмішка Івана змусили забути всі тривоги. Хоча майбутній татусь також спочатку не міг оговтатися від новини, проте тримався як справжній чоловік. "Ти тільки себе й діток бережи, а Господь у всьому іншому допоможе, – з ніжністю казав Іван, цілуючи збентежену Галю. – Зрештою в моїй родині вже були двійнята, тож усе закономірно". Як на диво, через кілька тижнів сім’я Коханів-Куфликів почувалася найщасливішою у світі.

Хоча вагітність минала без ускладнень, португальські лікарі, побоюючись за здоров’я матері й трійнят, запропонували Галині лягти на збереження. Молодиці краялося серце в іноземній клініці. Хвилини здавалися годинами, години – днями. Стоячи біля вікна, молода покутянка із лагідним вітром линула в Україну. Очі наповнювалися слізьми, але, згадавши про донечок, жінка заспокоювала себе як могла: вона не має права хвилюватися, мусить народити здорових дітей.

Пологи почалися передчасно. Двоє однояйцевих близнят та їхня сестричка з’явилися на світ семимісячними й зовсім крихітними. Дівчатка важили 680, 1280 та 1300 грамів і кілька тижнів були в інкубаторі. Відчуваючи лікарську турботу, батьківську любов та материнську ніжність, немовлята з кожним днем набирали вагу й ставали міцнішими.

Не тямлячись від щастя, новоспечений батько, як годиться, приніс подарунки лікарям. Ті неймовірно здивувалися, віддали зніченому татусеві усі презенти й натомість... самі почали обдаровувати молоду родину. Згодом Наталочці, Аріадні й Іринці Куфликам видали португальські свідоцтва про народження. Ще кілька місяців мати з немовлятами були під пильним наглядом медиків, але врешті покутське подружжя вирішило повернутися в Україну.

Сьогодні Куфлики живуть щоденними турботами про маленьких донечок, які своїми усмішками зігрівають та вселяють надію на майбутнє. Жартують, що привезли з заробітків і гроші, і трійко діточок.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі